ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/12505/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016

зі справи № 910/12505/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит", м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі - Позивач),

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Відповідач)

про стягнення 128 494,88 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - не з'яв.,

Відповідача - Мальованої Т.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 128 494,88 грн. заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2016 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий, Михальська Ю.Б. і Тищенко А.І.): позов задоволено частково; з Відповідача стягнуто на користь Позивача 68 177,65 грн. заборгованості та 1 022,66 грн. судового збору; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відповідач просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального і процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

27.01.1999 Українським промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є Відповідач; орендар) та державною холдинговою компанією "Свердловантрацит" (правонаступником якої є Позивач; орендодавець) було укладено договір оренди державного майна № 33 (далі - Договір), за умовами якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування частину адміністративного приміщення ДХК "Свердловантрацит", що розташоване за адресою: Луганська область, м. Свердловськ, вул. Енгельса, 1, загальною площею 381 кв.м (пункт 1);

- орендна плата складає 795,15 грн. за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 10 числа наступного місяця, щомісячно з урахуванням щомісячного індексу інфляції (пункт 3.2);

- орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцю незалежно від результатів господарської діяльності (пункт 3.3);

- Договір діє з 27.01.1999 по 27.01.2000 строком на один рік; зміна або розірвання договору можливі за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення строку його дії протягом місяця він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені даним договором (пункти 9.1, 9.2, 9.5).

На виконання умов Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв в оренду нерухоме майно загальною площею 381 кв.м, що підтверджується актом приймання-передачі будівлі від 27.01.1999.

27.01.2004 сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до Договору, якою було продовжено дію Договору на 5 років. 27.01.2009 додатковою угодою № 8 до Договору було продовжено дію Договору до 31.12.2011.

Додатковою угодою від 01.04.2010 № 9 до Договору сторони виклали пункт 3.2 Договору в новій редакції у зв'язку зі зменшення площі оренди (332 кв.м), а саме: що з 01.04.2010 щомісячна орендна плата складає 13 914,12 грн.; за кожен наступний місяць орендна плата визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць та перераховується орендарем щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа наступного місяця.

З позовної заяви вбачається, що Позивачем нараховано до сплати Відповідачу орендну плату за період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року в сумі 128 494,88 грн.

Твердження Відповідача про те, що спірне нежитлове приміщення було вивільнено ним 28.02.2013, що є підставою для припинення нарахування орендної плати, судом не прийнято з посиланням на пункт 3.3 Договору та приписи частини першої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент укладення Договору), згідно з якою орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності.

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.02.2016 у справі №913/1101/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016, встановлено факт припинення дії Договору 01.07.2014.

Оскільки дане рішення господарського суду Луганської області має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують, то у період з жовтня 2012 року по грудень 2013 року Договір був чинним, а тому обов'язок зі сплати орендної плати за вказаний період у Відповідача не припинився та існував незалежно від факту використання спірного нерухомого майна для здійснення його господарської діяльності.

Позивачем правомірно було нараховано до стягнення з Відповідача орендну плату у сумі 128 494,88 грн.

Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до частини позовних вимог щодо стягнення з нього орендної плати за період з жовтня 2012 року по червень 2013 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати з жовтня 2012 року по грудень 2013 року, а позовну заяву від 04.07.2016 №СА-018 подано суду першої інстанції 08.07.2016, тобто після спливу позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з жовтня 2012 року по червень 2013 року.

Оскільки позовна давність, про застосування якої заявлено Відповідачем, спливла, а судом не встановлено обставин, передбачених статтею 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або іншими законами, та відсутні поважні причини її пропуску, то у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу з орендної плати за період з жовтня 2012 року по червень 2013 року в сумі 60 317,23 грн. слід відмовити.

Позов підлягає частковому задоволенню в сумі 68 177,65 грн.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Відповідача із задоволенням (частковим) позову.

Відповідно до приписів ЦК України:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530);

- за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759);

- за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762).

Згідно з Господарським кодексом України (далі - ГК України):

- за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша статті 283);

- орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частини перта та четверта статті 286);

- договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України (частини друга і четверта статті 291).

Попередні судові інстанції на підставі застосованих ними норм статей ЦК України та ГК України, з'ясувавши факти неналежного виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором та спливу позовної давності щодо частини позовних вимог, дійшли заснованого на законі висновку про необхідність часткового задоволення позову зі справи.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Посилання скаржника на те, що Договір є достроково розірваним 01.03.2013, спростовується існуванням рішення господарського суду Луганської області від 04.02.2016 у справі № 913/1101/15, яким встановлено, що Договір припинив свою дію 01.07.2014 і яке має преюдиціальне значення для розгляду даної справи, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують в силу статті 35 ГПК України.

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 зі справи № 910/12505/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій