ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 905/2302/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Ємельянов А.С. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь,

на рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2015

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016

зі справи № 905/2302/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.), м. Маріуполь,

до 1. Маріупольської міської ради, м. Маріуполь,

2. Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (далі - Департамент), м. Маріуполь,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - Банк), м. Київ,

про стягнення 622 264,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Маріупольської міської ради 518 868,00 грн. на підставі частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також 93 396,00 грн. процентів за користування грошовими коштами та 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.12.2015 у справі № 905/2302/15, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 28.03.2016 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету на користь позивача кошти у розмірі 518 868,00 грн. та судовий збір у розмірі 7782,66 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Департамент просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016 зі справи № 905/2302/15 в частині задоволення позову, прийняти нове рішення у скасованій частині про відмову в задоволенні позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

02.09.2016 судом одержано додаткові письмові пояснення від Департаменту до касаційної скарги.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- рішенням Маріупольської міської ради від 25.12.2007 № 5/17-3144 затверджено перелік об'єктів міської комунальної власності, які підлягають приватизації у 1 півріччі 2008 року;

- 25.01.2008 Управлінням міського майна Маріупольської міської ради, правонаступником якого є Департамент (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) укладено договір № 1133 купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А/п, приміщення АДРЕСА_1 який посвідчений приватним нотаріусом Апалько М.Ю. та зареєстрований 31.01.2008 (далі - Договір);

- згідно з пунктом 2.1 Договору покупець зобов'язується сплатити за об'єкт приватизації 518 868,00 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення Договору;

- на виконання умов Договору 27.02.2008 позивачем перераховано на рахунок Управління міського майна кошти за об'єкт нерухомості у розмірі 518 868,00 грн., що підтверджується банківською випискою;

- право власності на зазначене в Договорі приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 в уставленому законом порядку;

- рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 13.11.2012 у справі № 2-519/388/12 визнано недійсними рішення Маріупольської міської ради від 25.12.2007 № 5/17-3144 "Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягає приватизації у 1 півріччі 2008 року" в частині нежитлового приміщення АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності від 19.12.2007 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, видане Маріупольській громаді в особі Маріупольської міської ради, а також договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 від 25.01.2008 № 1133, укладений Управлінням міського майна Маріупольської міської ради та ФОП ОСОБА_2, реєстровий № 674;

- ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13.03.2013 рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 13.11.2012 залишено без змін;

- ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013 рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 13.11.2012 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13.03.2013 залишено без змін.

Причиною касаційного розгляду є питання щодо правомірності задоволення позову судами попередніх інстанцій в частині стягнення з Департаменту на користь ФОП ОСОБА_2 518 868,00 грн. на підставі приписів частини першої статті 216 ЦК України. В іншій частині судові акти попередніх інстанцій не оскаржуються.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (абзац перший частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Аналогічна правова позиція викладена в підпункті 2.15 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до якого наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином.

Відповідно до підпункту 2.13 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК України) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього.

Місцевий та апеляційний господарські суди повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, беручи до уваги: виконання ФОП ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за Договором зі сплати 518 868,00 грн. за придбане нерухоме майно на користь відповідача-2; факт визнання Договору недійсним в судовому порядку; встановлений законодавством обов'язок кожної із сторін недійсного правочину повернути другій стороні отримане на виконання недійсного правочину, а також право Департаменту вимагати застосування наслідків недійсності правочину, шляхом повернення ФОП ОСОБА_2 майна, - дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для повернення Департаментом коштів за недійсним правочином на користь позивача, відповідно, правомірно задовольнили позов у відповідній частині.

У іншій частині (щодо відмови у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами та моральної шкоди) судові акти попередніх інстанцій жодною із сторін спору не оскаржені.

Доводи Департаменту не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи, переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2016 зі справи № 905/2302/15 залишити без змін, а касаційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської ради - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя А. Ємельянов

Суддя В. Селіваненко