ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 917/33/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Ходаківської І.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиЛубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська обл.на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 рокуу справі господарського суду Полтавської областіза позовомЛубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська обл.до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Лубни, Полтавська обл.простягнення 263 477, 71 грн.

за участю представників

позивача: Іващенко О.Г.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Лубенська міська рада звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення 263 477, 71 грн. збитків за користування з 02.02.2011 року по 28.07.2015 року без правоустановчих документів земельними ділянками, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1697 га та АДРЕСА_2, площею 0,1531 га.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року у позові відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано недоведеністю позовних вимог щодо порушення прав позивача діями чи бездіяльністю відповідача, який є власником споруд та будівель, розміщених на спірних земельних ділянках, як фізична особа ОСОБА_4, а не як фізична особа - підприємець; крім того, позивачем розраховано збитки за період з 02.02.2011 року по 28.07.2015 року на підставі рішення Лубенської міської ради від 14.02.2014 року, яким затверджено Порядок визначення та відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, який не має зворотної дії в часі.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Лубенська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

ФОП ОСОБА_4 відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що громадянка України ОСОБА_4, маючи статус суб'єкта підприємницької діяльності з 1997 року (свідоцтво № 3543 про державну реєстрацію СПД від 31.07.1997 року), є власником нежитлових приміщень: 1) загальною площею 210, 6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на цей об'єкт відповідач набув шляхом приватизації на аукціоні за Договором купівлі-продажу нерухомого майна № 129, посвідченого нотаріально 29.03.2005 року; 2) загальною площею 77, 7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на цей об'єкт відповідач набув шляхом приватизації на аукціоні за Договором купівлі-продажу нерухомого майна № 130, посвідченого нотаріально 29.03.2005 року; 3) загальною площею 751, 4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Право власності на цей об'єкт відповідач набув шляхом приватизації за викупом орендаря за Договором купівлі-продажу нерухомого майна № 215, посвідченого нотаріально 29.04.2009 року. До останньої дати приватний підприємець ОСОБА_4 зазначене приміщення орендувала на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 59 від 01.07.2005 року.

Після відповідного звернення набувача нерухомого майна, що розміщене по АДРЕСА_1 та орендаря нерухомого майна по АДРЕСА_2, рішенням Лубенської міської ради від 21.10.2005 року "Про вилучення, надання земельних ділянок, оформлення права користування земельними ділянками для потреб підприємствам, установам, організаціям та громадянам (в тому числі суб'єктам підприємницької діяльності)", приватному підприємцю ОСОБА_4 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди земельних ділянок: а) загальною площею 0,1697 га по АДРЕСА_1) загальною площею 0,1531 га по АДРЕСА_2; передано в оренду на 5 років земельні ділянки за зазначеними адресами у вищезгаданих розмірах за цільовим призначенням - землі іншої промисловості та землі комерційного використання.

Позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення збитків, обґрунтовував свої вимоги тим, що по закінченню терміну дії Договорів оренди землі відповідач з клопотанням про продовження терміну їх дії не звертався; орендна плата до місцевого бюджету не вносилася, що підтверджується листом Лубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 08.04.2015 року за № 209/9/16-18-15-02-35. За даними Управління Дерземагентства у Лубенському районі (лист від 10.04.2015 року за № 318-1602-0.6-1429/2-15) земельні ділянки за спірними адресами не зареєстровані; технічна документація із землеустрою, яка виготовлена на земельну ділянку по вул. Урицького, 1-а та 1-б землевпорядною організацією - ТОВ "Інвентземсервіс", належним чином не оформлена; відомостей щодо виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_2 немає.

28.07.2015 року комісією по визначенню збитків власникам та землекористувачам складено акт, відповідно до якого розмір збитків, нанесених ФОП ОСОБА_4 міському бюджету за користування земельними ділянками (по вул. Урицького, 1-а, 1-б, 2) без правоустановчих документів та не внесення плати за користування землею в період: з 02.02.2011 року по 28.07.2015 року становить 263 477, 71 грн., які підлягають стягненню з останньої відповідно до положень ст. ст. 93, 116, ч. 2 ст. 152, п. "д" ч. 1 ст. 156, ст. 157 Земельного кодексу України, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, ст. ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" та рішення Лубенської міської ради від 14.02.2014 року, яким затверджено Порядок визначення та відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності належними та допустимими доказами фактичного користування земельними ділянками відповідачем після спливу строку дії Договорів оренди землі в 2011 році, а, отже, позивачем не доведено наявності всіх чотирьох складових елементів цивільного правопорушення для притягнення до відповідальності і відшкодування збитків та не враховано, що власником споруд та будівель на спірних земельних ділянках є ОСОБА_4 як громадянка України, а не як фізична особа - підприємець.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема, у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків слід встановлювати усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини.

При цьому, відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Наведені норми права не було враховано судами попередніх інстанцій з посиланням на те, що будівлі та споруди, які розміщені на спірних земельних ділянках, перебувають у власності фізичної особи - громадянина, а не у суб'єкта підприємницької діяльності, а, отже, судами не надано належної правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням вищенаведених законодавчих положень.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачено Главою 24 Земельного кодексу України.

Так, згідно з п. д) ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284, встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі і землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаним доходом є дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття.

Однак, зазначені правові приписи щодо права міської ради одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено, не враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Лубенської міської ради на рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року у справі № 917/33/16 - скасувати.

3. Справу № 917/33/16 направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна І.П. Ходаківська