ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 910/12257/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М.- головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Полякова Б.М.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постановувід 15.06.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/12257/13 господарського суду міста Києваза заявою доОСОБА_4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"про за заявою до пробанкрутство ОСОБА_4 1. ОСОБА_5 2. ОСОБА_6 3. ОСОБА_7 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ОСОБА_4 - ОСОБА_8, довір.,

- ОСОБА_9 - ОСОБА_8, довір.,

- ОСОБА_10 - ОСОБА_8, довір.,

- ОСОБА_7 - ОСОБА_11, довір.,

- ОСОБА_12 - ОСОБА_13, довір.,

- Служби безпеки України - ОСОБА_14, довір.,

- Проектного інституту Служби безпеки України - ОСОБА_15, довір.,

- ТОВ "Будівельний стандарт" - ОСОБА_16, довір.,

- ліквідатора - арбітражного керуючого Васильцова А.А. - Васильцов С.А., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 15.07.2013 порушено провадження у справі № 910/12257/13 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (далі - ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест", Боржник) за заявою ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м.Києва від 16.04.2014 ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Лінкевича О.М., якого зобов`язано вчинити дії у ліквідаційній процедурі Боржника відповідно до норм Закону про банкрутство.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 23.11.2015 (суддя - Яковенко А.В.) задоволено заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5), ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6.), ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7), ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" про визнання договору купівлі-продажу від 22.12.2010 недійсним; договір купівлі-продажу від 22.12.2010, укладений між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визнано недійсним; повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та визнано право власності на цей нежитловий будинок, загальною площею 1 368,90 кв.м., розташованого за адресою: м.Київ, вул. Салютна,15, за ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест".

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_7 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду м.Києва від 23.11.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Верховець А.А.) апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, ухвалу господарського суду м. Києва від 23.11.2015 у справі скасовано, прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4

Не погоджуючись із вищевказаною постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016, а ухвалу господарського суду м.Києва від 23.11.2015 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін (учасників справи про банкрутство), які з'явились в засідання суду касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу від 22.12.2010 (далі - Договір) недійсним, повернення сторін у первинний стан, який існував до укладення Договору, визнання права власності на нежитловий будинок загальною площею 1 368,90 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул.Салютна,15 за ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест", місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог заявника про визнання спірного договору недійсним. При цьому, суд першої інстанції, врахувавши факт визнання позову ОСОБА_5 та ліквідатором Боржника, виходив з того, що: метою вчинення правочину з продажу відповідачам майна було не отримання прибутку, а мало на меті виведення активів товариства, що спричинило збитків кредиторам Боржника, та в свою чергу зумовило необхідність звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство; у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те, що ціна, за якою було відчужено спірне майно відповідала ринковій, а також відсутні докази, які б підтверджували розумність та об'єктивність визначеної сторонами правочину вартості майнового комплексу. Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що оспорюваний договір вчинено представником юридичної особи із умислом завдати майнової шкоди Боржнику, що унеможливлює застосування положень ст.232 ЦК України.

Апеляційний суд дійшов протилежного висновку, скасував ухвалу місцевого суду та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: спірний правочин не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону, оскільки договір купівлі-продажу від 22.12.2010 укладений більш ніж за рік до порушення справи про банкрутство; Договір від імені TOB "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" підписано адміністративним директором ОСОБА_20, який був одноособово наділений повноваженнями органу управління Боржника, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 232 ЦК України; заявником не доведено наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_20 як адміністративним директором Боржника та іншими сторонами Договору, а також наявність реальних збитків Боржника та причинного зв'язку між зловмисною домовленістю та завданими збитками. При цьому, апеляційний суд не прийняв до уваги в якості належного доказу відчуження майна TOB "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" за заниженою вартістю поданий заявником висновок про вартість нежитлового будинку суб'єкта оціночної діяльності від 21-23.10.2014. До того ж, суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний договір відповідає нормам Цивільного кодексу України, на порушення яких посилається заявник, спрямований на реальне настання правових наслідків та виконується у передбачених ним межах. Поряд з викладеним, апеляційний суд зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо врахування факту визнання позову ОСОБА_5 та ліквідатором банкрута.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із вказаними висновками попередніх судових інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими без належної оцінки обставин справи та з порушенням вимог законодавства.

Так, як встановлено місцевим та апеляційним судами, вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, укладеного між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (продавець) та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (покупці) обґрунтована тим, що Боржник здійснив відчуження нежитлового будинку загальною площею 1368,90 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Салютна,15, за цінами, значно нижчими від ринкових та внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. На підтвердження вказаних доводів заявником до суду першої інстанції надано висновок про вартість нежитлового будинку суб'єкта оціночної діяльності від 21-23.10.2014, згідно якого ринкова вартість названої будівлі станом на 22.12.2010 становить 12 926 525 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ, а ціна оспорюваного Договору - 1 300 125 грн. 00 коп.

При цьому, ОСОБА_4 в обґрунтування поданої ним заяви посилався на положення ст. ст. 215, 216, 232, 236 Цивільного кодексу України та ст. ст. 10, 20 Закону про банкрутство.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Отже, ухвалюючи рішення про наявність підстав недійсності правочину, господарський суд має, передусім, з'ясувати наявність законного цивільного інтересу позивача (в даному випадку заявника - ОСОБА_4.) до предмета спору.

Проте, місцевий господарський суд при розгляді заяви ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010 не надав оцінки поданій заяві в контексті наведених норм.

Відповідно до п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Розглядаючи в межах даної справи про банкрутство спір про визнання недійсним договору з підстав, зазначених вище, господарський суд повинен повно та всебічно дослідити всі матеріали справи, проаналізувати положення оспорюваного правочину, зокрема, наявність правових підстав на його укладання.

Однак, суд першої інстанції, в порушення ст. 43 ГПК України, взагалі не звернув увагу на наявність у особи, яка підписала договір від імені ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест", відповідних повноважень.

Разом з цим, місцевий суд не надав жодної оцінки витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.12.2010 (т. 1, а.с. 141-143), згідно з яким засновниками (учасниками) ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (продавця за спірним Договором) є ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (покупці за договором від 22.12.2010), а ОСОБА_5, до того ж, є керівником названого товариства.

При цьому, суд першої інстанції також не дослідив умови оспорюваного Договору, які стосуються виникнення права власності на віджуваний об'єкт нерухомості (розділ 3 Договору). Так, зокрема, суд не перевірив та не встановив факту державної реєстрації Договору згідно положень ст. ст.182, 657 ЦК України.

Отже, висновок місцевого суду про обґрунтованість та доведеність вимог ОСОБА_4, викладених у заяві про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, не можна визнати законним та таким, що зроблений на підставі всебічного дослідження та оцінки судом усіх доказів у справі.

Апеляційний суд на наведені недоліки ухвали суду першої інстанції уваги не звернув та їх не усунув.

При цьому, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу місцевого суду, суд апеляційної інстанції також не дослідив, чи порушені права та інтереси заявника спірним договором, стороною якого він (ОСОБА_4.) не являється.

Аналізуючи ж повноваження ОСОБА_20 як адміністративного директора ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест", апеляційний суд не витребував у сторін і не надав оцінку довіреності, на підставі якої ОСОБА_20 діяв від імені товариства при підписанні спірного договору, та не дослідив положення Статуту ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" стосовно виконавчого органу товариства та компетенції Дирекції товариства та її членів.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_20 був одноособово наділений повноваженнями органу управління боржника, є таким, що зроблений з порушенням приписів ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Враховуючи наведене, передчасним є висновок Київського апеляційного господарського суду про неможливість застосування ст. 232 ЦК України.

На думку касаційного суду, з'ясування вказаних вище обставин має значення при розгляді питання про визнання недійсним спірного Договору.

У зв'язку із викладеним, колегія суддів зазначає про передчасність здійснених судами висновків та неповноту розгляду заяви ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010.

За таких обставин та виходячи з повноважень касаційного суду, передбачених нормами п. 3 ст. 1119 ГПК України, ухвала місцевого суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до місцевого суду в іншому складі суду.

Суду ж першої інстанції при новому розгляді справи слід усунути недоліки, викладені в даній постанові, вжити заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, зокрема, всім зазначеним у заяві ОСОБА_4 підставам визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010, та, залежно від встановленого, ухвалити рішення відповідно до норм законодавства (ч. 1 ст. 11112 ГПК України).

Дійшовши викладеного висновку, вимоги заявника касаційної скарги про залишення в силі ухвали місцевого господарського суду задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та ухвалу господарського суду м.Києва від 23.11.2015 у справі № 910/12257/13 скасувати.

3. Справу № 910/12257/13 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.12.2010 передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

Б.М. Поляков

Постанова виготовлена та підписана 20.10.2016