Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року Справа № 920/330/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Ємельянова А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Сумихімпром"на рішеннявід 13.03.2014господарського суду Сумської області та на постанову від 12.05.2014Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 920/330/13-г господарського суду Сумської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"провизнання договору недійснимВ судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачаШалашова В.І. (дов. від 16.09.2016 № 03/2/583);ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" (надалі - ПАТ "Сумихімпром") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі - ПАТ "ВіЕйБі Банк", відповідач) про визнання недійсним Кредитного договору № 283 від 20.06.2008, укладеного між сторонами, з посиланням на те, що він суперечить частині 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є всі підстави для визнання його недійсним.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.03.2014 у справі № 920/330/13-г (суддя Миропольський С.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 (колегія суддів: Білоусова Я.О. - головуючий, судді - Хачатрян В.С., Шевель О.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ПАТ "Сумихімпром" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 та рішення господарського суду Сумської області від 13.03.2014 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушенно норм матеріального та процесуального права, оскільки не надано належної правової оцінки умовам договору з урахування положень ст. 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну варстіть кредиту" (надалі - Постанова НБУ № 168 від 10.05.2007), що призвело до неправельних висновків та є підставою для скасування оскаржуваних судових актіві.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 20.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк") (Кредитодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Сумихімпром" (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром") (Позичальник) укладений Кредитний договір № 283, за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а саме - кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 23 000 000,00 грн. із строком повернення до 19.09.2008 включно (п.п. 1.1., 1.1.1, 1.1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.1.3. Кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом складає 23 проценти річних. Кредитодавець зобов'язаний завчасно повідомляти Позичальника про намір змінити розмір процентної ставки за користування кредитом (п. 3.1.2. Договору).

Згідно з пунктом 3.3.5. Договору Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти та комісії на умовах, визначених цим договором. Позичальник має право звернутися до кредитодавця з клопотанням про зміну розміру процентної ставки у зв'язку зі зміною вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу (п. 3.4.3. Договору).

Окрім цього, 20.06.2008, 23.06.2008, 24.06.2008, 25.06.2008, 19.09.2008, 13.11.2008, 02.12.2008, 03.12.2008, 31.03.2009, 21.04.2009, 19.06.2009, 07.07.2009, 03.09.2009, 30.10.2009, 15.02.2010, 31.03.2010, 01.07.2010, 30.08.2010 сторонами були укладені Додаткові угоди до оспорюваного Кредитного договору щодо розміру кредиту, строків та порядку повернення кредиту.

Звертаючись до суду з позовом про визнання Кредитного договору № 283 від 20.06.2008 недійсним, позивач свої вимоги обгрутовує тим, що Кредитний договір суперечать Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки умови договору щодо збільшення відсоткової ставки, в разі порушення зобов'язань за договором, є за своєю правовою природою пенею, яка не може перевищувати подвійної облвкової ставки НБУ. Крім того, умови Кредитного договору та додаткових угод щодо встановлення процентних ставок та комісійних винагород з обов'язковим погодженням з Банком оримання кредитів у інших банків є порушенням приписів ст. 53 Закону України "Про банки та банківську діяльність", якою встановлено заборону обмежувати конкуренцію та монополізувати умови надання кредиту. Також, позивач зазанчає, що умови Кредитного договору щодо збільшення процентної ставки за умови порушення зобов'язання зі сторони Позичальника не відповідають положенням Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007, оскільки Банк не надавав Позичальнику інформацію щодо огрунтованості відсоткової ставки та орієнтованої сукупної вартості кредиту. Не відповідність умов Кредитного договору зазначеним актам цівільного законодавства відповідно до частини 1 ст. 203, є підставою згідно з частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, для визнання оспорюваного договору недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу приписів ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частина 1 ст. 1051 Цивільного кодексу України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно із ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що підписавши оспорюваний Кредитний договір, отримавши кредит та використавши його за цільовим призначенням, - відповідач тим самим не висунув ніяких заперечень на умови договору, що свідчить про погодження сторонами усіх умов договору, оскільки сторони є вільними в укладенні договор та визначенні його умов. Загальні положення цивільного законодавства надають право сторонам самостійно погоджувати наслідки порушення зобов'язання, а тому умови щодо підвищення процентної ставки не суперечаить вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання Кредитного договору недійсним.

При цьому судами правомірно відхилено посилання позивача на порушення положень ст. 53 Закону України "Про банки та банківську діяльність" стосовно монополізації банком умов надання кредитів та виплати комісійної винагороди за надання послуг по відкриттю кредитної лінії, оскільки сам договір не направлений на монополізацію банком умов надання кредитів та його умови не стосуються прав необмеженого кола осіб даних правовідносин.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що позивач при розгляді справи не довів тих обставин, які є підставою для визнання недійсним Кредитного договору № 283 від 20.06.2008, згідно з вимогами ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не можуть застосовуватись до спірних відносин, оскільки

ПАТ "Сумихімпром" не є споживачем у розумінні Закону "Про захист прав споживачів" та постанови НБУ № 168 від 10.05.2007, а кредит, отриманий позивачем відповідно до умов Кредитного договору № 283 від 20.06.2008 не є споживчим кредитом, оскільки наданий юридичній особі на цілі, пов'язані з підприємницькою діяльністю, а саме: фінансування поточної діяльності.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 та рішення господарського суду Сумської області від 13.03.2014 у справі № 920/330/13-г залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

А.С. Ємельянов