Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року Справа № 907/84/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Жаботіної В.Г., Палія В.В.,розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.06.2014у справі№ 907/84/14 Господарський суд Закарпатської областіза позовомВідкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4,про затвердження додаткової угоди до договору № 3 від 01.08.2013 про надання послуг автостанцією перевізникові за участю представників сторін від позивача: не з'явились, від відповідача1: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Закарпатавтотранс", м. Ужгород (далі - позивач) у лютому 2014 року звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про зміну договору №3 від 01.08.2013 про надання послуг автостанцією перевізникові шляхом затвердження додаткової угоди №1 від 02.01.2014 до договору.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.04.2014 у справі № 907/84/14 (суддя Карпинець В.І.) позовні вимоги задоволено. Внесено зміни до договору № 3 від 01.08.2013 про надання послуг автостанцією перевізникові, укладеного між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ФОП ОСОБА_4, виклавши пункти в редакції, зазначеній у додатковій угоді № 1 від 02.01.2014 до договору, зокрема, пункт 1.2 „Власник надає перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами) перелік яких наведено у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору"; пункт 2.1.1 "Надавати послуги, визначені предметом цього Договору"; пункт 2.1.2 "Здійснювати інформування водіїв про погодні та дорожні умови на маршрутах прямування до найближчої автостанції (автовокзалу)"; пункт 2.1.3 "Надавати послуги, пов'язані з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів та їх багажу транспортом Перевізника"; пункт 2.1.4 "Здійснювати продаж квитків на проїзд та перевезення багажу"; пункт 2.1.5 "Здійснювати диспетчерське управління та організацію прибуття і відправлення автобусів"; пункт 2.1.6 "Перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові не пізніше п'яти днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги власника"; пункт 2.1.8 "Проводити не рідше одного разу на місяць з перевізником звірку взаємних розрахунків"; пункт 2.3.3 "Проводити не рідше одного разу на місяць з власником звірку взаємних розрахунків"; пункт 2.3.4 "У разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв'язку"; пункт 2.4.3 "Здійснювати попередній продаж квитків самостійно чи за допомогою агента, а також через водія перевізника після закриття квитково-касової відомості"; пункт 3.1 "Грошові кошти в розмірі 83% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення пасажирів та багажу, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на дану суму (застосовується тільки для договорів з перевізниками - платниками ПДВ на загальних умовах) підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника"; пункт 3.3 "У разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно, агентом перевізника чи водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку"; пункт 3.4 "Порядок фіксації кількості квитків, проданих перевізником самостійно, агентом перевізника чи водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за окремою домовленістю Сторін"; пункт 4.2.1 "За зрив рейсу без попередження відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 цього договору та за відсутності форс-мажорних обставин: у приміському сполученні - 50 грн. (п'ятдесят грн. 00 коп.); у міжміському сполученні: внутрішньообласному - 50 грн. (п'ятдесят грн. 00 коп.).; міжобласному - 100 грн. (сто грн.00 коп.); у міжнародному та міжобласному сполученні (з використанням автобусів підвищеної комфортності) - 100 грн. (сто грн. 00 коп.)"; пункт 4.3 " Власник сплачує перевізникові:"; пункт 4.3.1 "За кожний день прострочення перерахування коштів за договором пеню не менше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня"; пункт 4.3.4 "За ненадання послуг з диспетчерського управління, організації прибуття і відправлення автобусів з облаштованих платформ - 50 грн. (п'ятдесят грн. 00 коп.)"; пункт 4.3.5 "За ненадання послуг з інформування водіїв щодо дорожніх та погодних умов на маршруті - 50 грн.(п'ятдесят грн. 00 коп.)"; пункт 4.4 „Штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною щодо якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів"; пункт 9.1 "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2018 року"; додаток №1 до договору №3 від 01.08.2013 про надання послуг автостанцією перевізникові (з таблицею на маршрут 619/620).

Рішення мотивоване тим, що відповідачем порушені істотні умови договору № 3 від 01.08.2013, зокрема, останнім допускалися порушення щодо незаїзду на станцію призначення; зрив рейсу на кінцевій станції призначення; зрив на подачу автобуса для здійснення перевезення пасажирів на відповідному рейсі, запізнення на відповідному рейсі до однієї години, зрив рейсу на відправлення по журналу диспетчерської служби відповідної автостанції, у зв'язку з чим судом на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України внесено зміни до договору № 3 від 01.08.2013 про надання послуг автостанцією перевізникові, укладеного між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ФОП ОСОБА_4, виклавши пункти к редакції, зазначеній у додатковій угоді № 1 від 02.01.2014 до договору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2014

(колегія суддів: Кравчук Н.М.- головуючий, Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л..) рішення першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення про відмову від позову.

Не погоджуючись з постановою, ВАТ "Закарпатавтотранс" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 у справі № 907/84/14, а рішення господарського суду Закарпатської області від 07.04.2014 залишити без змін.

ФОП ОСОБА_4 подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 у справі № 907/84/14 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ "Закарпатавтотранс" залишити без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2014 колегія у складі суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В) прийнято касаційну скаргу ВАТ "Закарпатавтотранс" до касаційного провадження та призначено до розгляду на 19.08.2014.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 18.08.2014, у зв'язку з необхідністю, відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 22.04.2014 № 1, та на виконання розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 04.07.2014 № 25-р сформовано колегію у складі суддів Вищого господарського суду України: Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Жаботіної Г.В., Палія В.В., для розгляду касаційної скарги ВАТ "Закарпатавтотранс" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 у справі № 907/84/14.

Від представників сторін надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги.

Вислухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1, 2 статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт", відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Судами встановлено, що між ВАТ "Закарпатавтотранс" (власник) та ФОП ОСОБА_4 (перевізник) укладено 01.08.2013 договір № 3 про надання послуг автостанцією перевізникові, відповідно до умов якого перевізник зобов'язався здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом організатором перевезень (а.с. 22-24).

Листом №5 від 30.12.2013 відповідач повідомив позивача, що у святкові дні 01, 07 та 08.01.2014 (вказаний рік 2013 є помилковим) не будуть виконуватися рейси автобусних маршрутів, перелік яких наведено у даному листі, у зв'язку з зменшенням пасажиропотоку (а.с.101).

Позивач, вважаючи, що через безпідставну односторонню відмову відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань за договором № 003, йому завдано шкоду, внаслідок чого він був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував укладаючи договір. Так, позивач, володіючи інформацією, що відповідач взятих на себе зобов'язань не виконає, з метою уникнення зайвих витрат з оформлення та повернення квитків на проїзд, був вимушений відмовляти пасажирам у продажі квитків, внаслідок чого не отримав своєї винагороди (втрачена вигода).

З розрахунку збитків, наданого позивачем, вбачається, що виходячи із загальних матеріальних витрат позивача на забезпечення надання послуг автостанціями за січень 2014 року та кількості запланованих рейсів, які проходять через ці автостанції, вирахувано вартість наданих відповідачеві послуг на кожній з автостанцій на рейсах, загальні втрати склали 281,52 грн. (а.с. 120-149).

Крім цього, відповідачем 07.11.2013 укладено із Закарпатською обласною державною адміністрацією договори про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування №№ 6-6 (рейс 615/616), 6-8 (рейс 759/760), 6-9 (рейс 761/762), 6-10 (рейс 617/618) (а.с.103-110).

Розділом 10 договору № 3 від 01.08.2013, укладеного між сторонами, встановлено, що додатками до нього є копія договору (договорів) перевізника з місцевим органом виконавчої влади чи дозволу (дозволів) Державтотрансадміністрації на обслуговування маршруту (маршрутів), рейсу (рейсів); копія затвердженого розкладу руху автобусів на маршруті (маршрутах); таблиці вартості проїзду пасажирів автобусами на маршруті (маршрутах), рейсі (рейсах), які обслуговує перевізник, та вартість перевезення багажу.

Як стверджує позивач, відповідач повідомив його про укладення договорів із Закарпатською обласною державною адміністрацією тільки 11.02.2014. Таким чином, ненадання йому вчасно розкладів руху та таблиць вартості проїзду, він був позбавлений можливості надавати послуги на нові 4 (чотири) маршрути відповідача, і як наслідок отримувати прибуток за свої послуги згідно з умовами договору №3.

Судами встановлено, що ВАТ "Закарпатавтотранс" листом № 09/07-10 06.01.2014 звернувсь до ФОП ОСОБА_4 з пропозицією укладення та підписання додаткової угоди №1 від 02.01.2014 до договору № 3 від 01.08.2013, надіславши два примірники додаткової угоди, з вимогою повернути підписаний один примірник позивачу (а.с.16-18).

На вимогу суду першої інстанції представником відповідача долучено до матеріалів справи один примірник такої додаткової угоди №1 від 02.01.2014, підписаної у односторонньому порядку позивачем (а.с.84, 87-90).

Порядок зміни господарських договорів врегульовано статтею 188 Господарського кодексу України. Зокрема, частинами 3, 4 даної статті передбачено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивач звернувсь до господарського суду за захистом свого порушеного права з позовом про затвердження додаткової угоди № 1 від 02.01.2014 до договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 3 від 01.08.2013, оскільки відповідач на пропозицію позивача щодо підписання додаткової угоди письмової відповіді не надав, один примірник додаткової угоди не підписав.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції визнав бездіяльність відповідача у вигляді односторонньої відмови від виконання автобусних рейсів істотним порушенням умов договору № 3 від 01.08.2013, внаслідок якого позивачеві заподіяно шкоду, на що останній значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, та вніс зміни до договору № 3 від 01.08.2013 про надання послуг автостанцією перевізникові, укладеного між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ФОП ОСОБА_4, виклавши пункти в редакції, зазначеній в додатковій угоді № 1 від 02.01.2014р. до даного договору.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку що рішення є незаконним, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; встановлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (затвердити додаткову угоду) не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, визначених у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 Цивільного кодексу України, є важливим чинником, без якого укладення договору є неможливим. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, а відмова відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ним своїх прав.

Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що укладаючи договір № 3 від 01.08.2013 сторони погодили відповідальність сторін, зокрема, за зрив рейсу, за порушення графіку руху, за зміну класу рухомого складу. Так, у пункті 4.1 договору зазначено, що сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов цього договору.

Позивач просить суд затвердити додаткову угоду № 1 від 02.01.2014 до договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 3 від 01.08.2013 (а.с. 5-8).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, викладених у постанові. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, надану судом апеляційної інстанції обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ "Закарпатавтотранс" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 у справі № 907/84/14 - без змін.

Головуючий, суддя Корнілова Ж.О.

Судді: Жаботіна В.Г.

Палій В.В.