Постанова ВГСУ від 19.05.2016 року у справі №910/30230/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року Справа № 910/30230/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Швеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Добролюбової Т.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2016у справі№ 910/30230/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"провизнання зобов'язання припиненим

за участю представників сторін від:

позивача: Гіневська-Фареник М.О. (дов. від 25.01.2016),

відповідача: Цуперяк І.В. (дов. від 12.10.2015)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 2" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання припиненим з 26.04.2014 зобов'язання за укладеним між сторонами договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2011 №7560212. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у позивача з 26.04.2014 правових підстав для здійснення нарахування та надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у зв'язку з законодавчою зміною порядку укладення договорів на ці послуги. При цьому позивач посилався на приписи статей 14, 607 Цивільного кодексу України, статей 19, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2016, ухваленим суддею Пригуновою А.Б., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 №1198-VII не передбачено автоматичного припинення договору у сфері теплопостачання та надання житлово-комунальних послуг, який діяв до прийняття вказаного закону. З огляду на що, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання припиненими зобов'язань за укладеним між сторонами договором. При цьому суд керувався приписами статей 598, 607, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 19, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Рябухи В.І. - головуючого, Ропій Л.М., Калатай Н.Ф., постановою від 23.03.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 2" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на помилковий висновок судів про відсутність обставин для припинення зобов'язань за спірним договором, оскільки позивач на час розгляду спору не може виступати виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що у спірному випадку розірвання договору не може бути пов'язане з моментом припинення зобов'язань, оскільки не співпадає в часі з урахуванням зміни істотних обставин. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 526 607 Цивільного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.02.2009 між Закритим акціонерним товариством "Позняки-Жил-Буд" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 2" (виконавець) укладено договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території, за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає житловий будинок по вул. Срібнокільській, 12 у Дарницькому районі міста Києва (будівельна адреса: вул. Срібнокільська, 14-а) з вбудовано-прибудованими нежилими приміщеннями та прибудинковою територією, з метою забезпечення кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих і нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану будинку та прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату. Також судами установлено, що 01.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 2" (споживач) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (постачальник) укладено договір № 7560212 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач - отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі. Зі змісту додатків до договору вбачається, що адресою постачання є житловий будинок по вул. Срібнокільській, 12 у місті Києві. Згідно з пунктом 4.1. договору останній набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2012. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією з сторін про його припинення (пункт 4.3. договору). Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання припиненим з 26.04.2014 зобов'язання за укладеним між сторонами договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2011 № 7560212. Підставою позову визначено законодавчу зміну з 26.04.2014 порядку укладення договорів на надання житлово-комунальних послуг. Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до статті 509 названого Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтею 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 цього Кодексу). За змістом статей 6, 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Відповідно до статті 16 цього Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору) порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Згідно зі статтею 19 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Статтею 29 названого Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Відтак, виходячи з приписів наведених норм Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 2" надає мешканцям будинку житлово-комунальні послуги, забезпечує ведення бухгалтерського обліку доходів та видатків по утриманню і обслуговуванню житлового і нежитлового фонду будинку по вул. Срібнокільській, 12 у Дарницькому районі міста Києва. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", частиною 4 статті 19 якого передбачено, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Також статтею 29 "Про житлово-комунальні послуги" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" визначено, що договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. Відповідно до пунктів 3, 4 Правил користування тепловою енергією, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, споживачем теплової енергії є фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності врегульовано Законом України "Про теплопостачання". З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції, що між сторонами у справі виникли відносини саме у сфері теплопостачання шляхом укладення договору, предметом якого є вироблення і поставка теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання. Судами установлено, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не надає власникам приміщень Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тобто не є виконавцем послуг у даних правовідносинах. Відповідно до приписів статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з статтею 607 цього Кодексу зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Оскільки приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 №1198-VI не передбачено автоматичного припинення договору у сфері теплопостачання, який діяв до прийняття вказаного закону, а також враховуючи умови пункту 4.3. договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірних зобов'язань припиненими. За таких обставин висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову визнаються правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.