Постанова ВГСУ від 18.05.2016 року у справі №910/9899/13

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 910/9899/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивачаІванкіна Ю.Б. (дов. від 18.04.2014 р. №14-91)відповідачаМицько Р.М. (дов. від 01.02.2016 р. №135/16)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.02.2016у справі №910/9899/13 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 379610486,35 грн.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову - 379610 486,35 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. (суддя Паламар П.І.), позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 308354443,45 грн. боргу, 55901,91 грн. витрат по оплаті судового збору. У позовних вимогах в іншій частині було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Баранець О.М., судді Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.), рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2015 р. залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 41723366, 31 грн. збитків внаслідок інфляції за прострочення, 29532676, 59 грн. 3% річних, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 41723366, 31 грн. збитків внаслідок інфляції за прострочення та 29532676, 59 грн. 3% річних, в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 06.04.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.04.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 26.04.2016 р. у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А., справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Яценко О.В.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13.05.2016 р. у зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на лікарняному, справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

У відзиві на касаційну скаргу Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить оскаржувані судові рішення залишити без задоволення, а також надає додаткові пояснення, які просить врахувати при вирішенні даного спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 18.05.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.2009 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 06/09-153 поставки природного газу для потреб підприємств гірничо-металургійного та хімічного комплексів, додаткова угода № 1 від 30.10.2009 р. до цього договору, згідно з умовами яких позивач зобов'язався передати відповідачу протягом 2009 року природний газ в обсязі до 11780000000 м3 згідно погодженого графіку, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

Згідно умов п. 2.1 договору постачальник передає покупцеві у I кварталі 2009 року до 2720000000 м3 природного газу, у ІІ кварталі - до 2930000000 м3, у ІІІ кварталі - до 2980000000 м3, у ІV кварталі - до 3150000000 м3.

Ціна природного газу та тариф на транспортування визначені розділом 4 договору.

Згідно п. 5.1 договору оплата за газ та послуги з його транспортування здійснюється покупцем протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться на підставі акту приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31.12.2009 р., в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Вищевказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, наявними у матеріалах справи копіями вищезгаданих договору та додаткової угоди до нього.

З огляду на матеріали справи, актами передачі-приймання природного газу №№ 01/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1/1 від 26.02.2009 р., 01/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31.01.2009 р., 01/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-5 від 31.03.2009 р., 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31.03.2009 р., 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-3, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-4 від 28.02.2009 р., 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 02/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-5, 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 03/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2 від 31.03.2009 р., 04/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2 від 30.04.2009 р., 05/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-3 від 30.06.2009 р., 05/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 05/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2 від 31.05.2009 р., 06/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 30.06.2009 р., 07/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31.07.2009 р., 06/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 07/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31.08.2009 р., 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-4, 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 08/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-3, 09/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-2, 09/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 30.09.2009 р., 12/09-НГУ-ІМП-П-10/09-ЦУКР від 31.12.2009 р., 10/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 10/09-НГУ-ІМП/П-ХМД-1, 10/09-НГУ-ІМП/П-ЦУКР від 31.10.2009 р., 12/09-НГУ-ІМП-П-11/09-ЦУКР від 31.12.2009 р., 11/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1, 11/09-НГУ-ІМП/П-ХМД-1, 11/09-НГУ-ІМП/П-ЦУКР від 30.11.2009 р., 12/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК, 12/09-НГУ-ІМП/П-ЦУКР, 12/09-НГУ-ІМП/П-ХГМК-1 від 31.12.2009 р., двохстороннім актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2012 р. стверджується факт передачі позивачем відповідачу протягом 2009 року 9006039184 м3 природного газу та надання послуг з його транспортування загальною вартістю 16495427657,47 грн., а також оплати останнім одержаного газу у розмірі 16187073214,02 грн.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій зазначали про наступне.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 308354443,45 грн. боргу.

Щодо вимог про стягнення 41723366,31 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 29532676,59 грн. 3% річних з простроченої суми, нарахованих на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем у період до 1 січня 2011 р., суди попередніх інстанцій зауважували про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відмовляючи у задоволені позову в цій частині, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав у позивача нараховувати інфляційні втрати та 3% річних відповідно до вимог Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

04.06.2011 р. набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 р.

Дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно з п. 2.2 ст. 2 вказаного Закону підлягає списанню заборгованість, у тому числі встановлена судовим рішенням, з пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року до 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Положення ст. 2 Закону передбачено як списання заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій нарахованих на заборгованість за природний газ.

Однак, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону та п. 9 Порядку обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена п.2.2 не містить таких обмежень.

А тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

При цьому, положення п.2.1 Закону носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у ст.1 Закону, а не право на списання.

Посилання ж у п. 2.2. ст.2 Закону на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

А тому, враховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених п.2.2 Закону не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений у ст. 1 Закону зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.

Таким чином, за зазначеним Законом відповідач мав право списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість, спожитий у період з 01.01.1997 р. до 01.01.2011 р.

Закон втратив чинність 30.06.2012 р.

Отже, нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних, які були нараховані останнім на заборгованість за природний газ, спожитий у період з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р., після втрати Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позбавляє відповідача права на списання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ( ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, вимога позивача, викладена в позовній заяві свідчить, що позивач мав намір як під час дії Закону, так і після закінчення строку його дії, стягнути на свою користь інфляційні та 3% річних.

Отже, за умови належного здійснення позивачем права на нарахування штрафних та фінансових санкцій, що є предметом даного спору, у період до 30.06.2012 р., відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності цим Законом, оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 41723366,31 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 29532676,59 грн. 3% річних з простроченої суми.

Стосовно доводів, які викладені Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", оскільки судами попередніх інстанцій було прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -