ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 922/2568/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників:позивача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) відповідача Єфременко О.М. (директор)розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Тролейбусне депо № 3"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016у справі№922/2568/16 Господарського суду Харківської областіза позовомКомунального підприємства "Тролейбусне депо № 3"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП"простягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Тролейбусне депо № 3" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП" про стягнення збитків у розмірі 162772,00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2016 (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Слободін М.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями Комунальне підприємство "Тролейбусне депо № 3" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 18.01.2017 р. представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Комунальним підприємством "Тролейбусне депо №3" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП" (орендар) були укладені наступні договори оренди комунального майна (автобусів):

1.№5328 від 07.02.2014;

2.№5343 від 05.03.2014;

3.№5370 від 01.04.2014;

4.№5401 від 19.05.2014.

Умовами договорів оренди комунального майна був передбачений обов'язок орендаря забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню й псуванню (п. 4.5.); своєчасно здійснювати поточний ремонт автобусів (п. 4.7.); повернути орендодавцеві майно, що складає предмет договорів, у стані, не гіршому за той, у якому воно було передане орендареві (п. 2.3.).

Судами встановлено, що відповідно до умов договорів оренди комунального майна позивач передав, а відповідач прийняв згідно актів прийому-передачі від 07.02.2014; 05.03.2014; 01.04.2014; 19.05.2014 автобуси у кількості 14 одиниць для здійснення пасажирських перевезень. Вартість автобусів зазначена у п. 3.1. договорів оренди комунального майна.

Угодами від 25.05.2016 та від 01.06.2016 вищезазначені договори оренди комунального майна було розірвано. Автобуси, що були предметом договорів оренди, повернуто позивачеві згідно актів прийому-передачі від 25.05.2016 та 01.06.2016.

Також, між сторонами були укладені договори про технічне обслуговування та ремонт автобусів № 10-02-1/14 від 10.02.2014; № 17-03/14 від 17.03.2014; № 02-04/14 від 02.04.2014 та № 19-05/14 від 19.05.2014.

Умовами вищевказаних договорів (п. 1.1.) було передбачено, що виконавець (відповідач) зобов'язаний за власні кошти проводити технічне обслуговування та ремонт переданих йому за договорами оренди комунального майна автобусів.

Звертаючись до суду з позовом Комунальне підприємство "Тролейбусне депо №3" вказувало про те, що у обов'язок орендаря входило, окрім щоденних оглядів автобусів, здійснення встановлених діючим законодавством та умовами договорів оренди та договорів обслуговування поточного ремонту, щоденних оглядів та проведення ТО-1 і ТО-2. Натомість у порушення вказаних умов договорів автобуси було повернуто позивачеві з істотними недоліками - відсутні певні елементи салонів автобусів (обігрівачі скла, пічки салону тощо), зовнішнє приладдя (щітки склоочищувачів), майже повністю зношена гума коліс. Окрім того, на деяких автобусах на задніх осях встановлено гуму різних моделей та характеристик, з різними рисунками протектора, що прямо заборонено законодавством (п.п. 5, 6 Розділу 5 "Правил технічної експлуатації коліс та пневматичних шин колісних транспортних засобів категорій L, М, N, О та спеціальних машин, виконаних на їх шасі", затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 549 від 26.07.2013 р.; п. 31.4.5 ПДР; ДСТУ 3649:2010. Колісні транспортні засоби).

При цьому позивач у позові зазначав, що вказані обставини (наявність певних пошкоджень автобусів) підтверджуються актами огляду автобусів за підписами представників позивача та відповідача від 31.05.2016 та від 26.05.2016, у зв'язку з чим відповідачем визнано наявність зазначених в актах пошкоджень автобусів. Для визначення вартості відновлювального ремонту переданих у оренду автобусів були складені звіти про оцінку вартості відновлювального ремонту автобусів від 27.05.2016 та від 01.06.2016 відповідно до яких загальна вартість відновлювального ремонту складає 162772,00 грн.

Відповідач в свою чергу не погоджуючись із позовною заявою вказував про те, що позивач за весь період дії договорів оренди та технічного обслуговування та ремонту автобусів жодних претензій щодо незадовільного технічного обслуговування не пред'являв. З приводу актів оглядів автобусів вказував, що вони є неналежними доказом, так як акт - це двосторонній документ, засвідчений печатками та підписами уповноважених представників юридичних осіб, а як вбачається з актів огляду - печатки підприємств сторін відсутні, перелік складений після підписів сторін.

Крім того, відповідач зауважував, що орендар за свій рахунок уклав договори про обов'язкове страхування транспортних засобів згідно умов договорів оренди. Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до Закону Україні "Про дорожній рух" укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов'язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколами перевірки технічного стану визнані технічно справними. Технічна справність автобусів підтверджується протоколами перевірки технічного стану транспортного засобу.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин.

Так, в матеріалах справи містяться копії протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу у кількості 14 шт. (том 1 а.с. 60 - 73). У вказаних протоколах вказано, що транспортні засоби (14 шт.) після технічного контролю визнано технічно справними.

При дослідженні доказів наданих позивачем, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що на актах огляду автобусів від 26.05.2016 та від 31.05.2016 (том 1 а.с. 33 - 46) відсутні печатки підприємств сторін.

В свою чергу, дослідивши акти прийому-передачі майна від 25.05.2016 та 01.06.2016 за якими автобуси, що були предметом договорів оренди, були повернуті позивачеві, суди попередніх інстанцій вірно зауважили, що в них було зазначено про технічний стан майна, як задовільний, та в них містилися підписи керівників та печатки підприємств сторін. До того ж, в даних актах не було зазначено про наявність пошкоджень автобусів, які передавалися від відповідача позивачу на виконання умов договорів оренди майна.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

В силу приписів статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 20.12.2010 у справі №06/113-38, від 04.07.2011 у справі №51/250, від 22.01.2013 р. у справі № 5011-71/2684-2012).

З огляду на вищевикладене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, відсутні правові підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське АТП" збитків у розмірі 162772,00 грн. у зв'язку з відсутністю вчинення останнім цивільного правопорушення, яке повинно складатися з наступних елементів: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, адже вони є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами, а тому відсутні правові підстави для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 3" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі №922/2568/16 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Сибіга

В.Швець