ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 5010/1518/2012-28/103 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Демидової А.М.,

суддів Алєєвої І.В.,

Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. (судді Якімець Г.Г., Зварич О.В., Олійник І.О.) у справі№5010/1518/2012- 28/103 господарського суду Івано-Франківської області за скаргою Державного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" на бездіяльністьВідділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області за позовомДержавного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" про стягнення 1 185 320 грн. - основного боргу, 94 131 грн. 86 коп. - пені, 33 210 грн. 53 коп. - 3% річних та 9 102 грн. 24 коп. - інфляційних втрат за участю представників: від позивача Дацко М.С., довіреність №03/02 від 03.02.2014 р. від відповідача не з'явились від заявника касаційної скаргине з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2013 р. по справі №5010/1518/2012-28/103 позовні вимоги Державного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" (далі - ДП "Рава-Руський шпалопросочувальний завод") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" (далі - ТОВ "Краєвид") задоволено частково, стягнуто 1 185 320 грн. 00 коп. - основного боргу, 93 785 грн. 85 коп. - пені, 33 210 грн. 53 коп. - 3% річних, 9 102 грн. 24 коп. - інфляційних втрат та 26 430 грн. 01 коп. - судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 346 грн. 01 коп. пені - відмовлено.

На виконання вказаного рішення місцевим господарським судом видано наказ про примусове виконання.

ДП "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із скаргою на бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області Бордуланюк Г.Ю.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2013 р. в задоволенні вказаної вище скарги відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 рр. апеляційну скаргу ДП "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2013 р. задоволено, ухвалу скасовано, скаргу позивача задоволено, визнано незаконною бездіяльність виконавця ДВС Коломийського МРУЮ Івано-Франківської області Бордуланюк Г.Ю., стягнуто з відділу ДВС Коломийського МРУЮ 573 грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з постановою, прийнятою судом апеляційної інстанції, Відділ ДВС Коломийського МРУЮ Івано-Франківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. та залишити без змін ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2013 р.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 р. касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 17.06.2014 р.

В судове засідання 17.06.2014 р. з'явився представник позивача.

Представники відповідача та Відділу ДВС Коломийського МРУЮ у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідача та заявника касаційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.

Як вбачаться з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, скарга ДП "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" мотивована порушенням Бордуланюк Г.Ю. - виконавцем ДВС Коломийського МРУЮ приписів ч. 2 ст. 25, ст. 31, ч. 2 ст. 52, ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", а саме:

- порушення законодавчо закріплених сроків здійснення виконавчого провадження;

- не дотримання встановленої послідовності вчинення виконавчих дій;

- не повідомлення належним чином стягувача про проведення дій по виконанню судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

В ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, відповідно до п. 2.8 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 р. (із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 08.01.2009 р. №2392/5, від 28.07.2010 р. №1699/5 , від 22.06.2012 р. №928/5), зареєстровані в установленому порядку документи розглядаються керівником Відділу не пізніше наступного робочого дня з дня надходження кореспонденції до Відділу, а документи за рішеннями, що підлягають негайному виконанню, - в день їх надходження. Результати розгляду документів керівником фіксуються в резолюції. Після накладення резолюції керівником Відділу документи повертаються діловоду для внесення необхідної інформації до реєстраційних та (або) облікових журналів, у необхідних випадках - для оформлення документів в обкладинку, та не пізніше наступного робочого дня з дня накладення резолюції передаються виконавцям до виконання або на ознайомлення.

Враховуючи зміст вищевикладених правових норм, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок про відсутність порушення виконавцем ДВС Коломийського МРУЮ Бордуланюк Г.Ю. законодавчо встановлених строків здійснення певних дій в процесі виконавчого провадження по сраві №5010/1518/2010-28/103, а саме строку винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до п. 2 ст. 52 вказаного закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Згідно із п. 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Поряд з цим, у п. 15 постанови пленуму Верховного суду України №14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначено, що суди повинні мати на увазі, що при виконанні рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець згідно зі ст. 50 Закону №606-XIV (у редакції Закону України "Про виконавчу службу" від 27.11.2003 р.) у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах в установах банків та інших кредитних організаціях, а також на рахунки в цінних паперах у депозитаріях останніх, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, проаналізувавши наведені законодавчі норми, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість встановлення апеляційним господарським судом факту порушення державним виконавцем порядку звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, а саме винесення ним 30.04.2013 р. постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчудження та вже після вказаного 08.05.2013 р. накладення державним виконавцем арешту на кошти, що перебувають або надходять до каси боржника в межах суми 1 482 848 грн. 63 коп., що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, доводи заявника касаційної скарги про доцільність вчинення виконавчих дій саме в такій послідовності та відсутність при цьому порушення прав стягувача відхиляються судом як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства, яке регулює порядок здійснення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2013 р. заступником начальника ВДВС Коломийського МУЮ Бордуланюк Г.Ю. було проведено опис касової книги боржника. При цьому, стягувач про проведення такої виконавчої дії повідомлений не був.

Таким чином, державним виконавцем було порушено право стягувача, як сторони виконавчого провадження, брати участь у провадженні виконавчих дій, передбачене ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", що встановлено в постанові суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, посилання заявника касаційної скарги на відсутність імперативної норми щодо обов'язковості повідомлення стягувача про вчинення виконавчих дій є безпідставними.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що не підкріплені належними та допустимими доказами.

Згідно п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.11.2012 р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у даній справі прийнята при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відділ державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. у справі №5010/1518/2012-28/103 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: І.В. Алєєва

А.С. Ємельянов