ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 916/4783/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Грейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "МКП"на постановувід 15.02.2016 Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/4783/14господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МКП"доОдеської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департаменту комунальної власності Одеської міської радипровизнання недійсним договору

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:Міхеєв М.В. (довіреність від 04.01.2016) Чернова Г.А. (довіреність № 223/исх-гс від 11.06.2015) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Мостепаненко Ю.І.) від 09.12.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Жеков В.І., судді - Аленін О.Ю., Богатир К.В.) від 15.02.2016, у справі № 916/4783/14 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "МКП" просить скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст.116, 122, ч.ч.2, 6 ст.123, ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (ЗК України), ч.ч.1, 3 ст.6, ч.1 ст.15, ч.1 ст.16, ст.182, ч.ч.1-3, 5 ст.203, ст.215, ч.2 ст.235, ч.2 ст.331, ст.ст.627, 628, 657, 792 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.15 Закону України "Про оренду землі".

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Третя особа - Департамент комунальної власності Одеської міської ради не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника скаржника, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду та в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, ТОВ "МКП", звернувся до суду з позовом до відповідача, Одеської міської ради, про визнання недійсним договору резервування місця розташування об'єкту. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до ст.9.1.10. Податкового кодексу України до загальнодержавних податків і зборів щодо землі належить лише плата за землю, що справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, а не у вигляді плати за місце розташування об'єкту; крім того такого виду договору як резервування місця розташування об'єкту не передбачено діючим законодавством.

Судами встановлено таке.

19.10.2011 Одеською міською радою прийнято рішення №1396-VI, яким затверджено Положення „Про врегулювання земельних відносин та організацію землеустрою у м. Одесі".

Рішенням Одеської міської ради №846-VI від 08.07.2011 затверджено Типовий договір резервування (використання) місця розташування об'єкту, уповноважено Одеське міське управління земельних ресурсів ОМР на укладання договорів резервування (використання) місця розташування об'єкту.

На підставі рішення Одеської міської ради №846-VI від 08.07.2011 та звернення ТОВ "МКП", між ТОВ "МКП" і Одеською міською радою було укладено договір на резервування (використання) місця розташування об'єкту від 22.06.2012 №100, відповідно до умов якого Власник надає, а Місцевикористовувач приймає в строкове платне користування місце розташування об'єкту, який знаходиться за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Локомотивна, 24-Д (п.1.1 Договору) (т.1, а.с.38-41).

Пунктом 1.2. договору визначено, що об'єкт розташований на земельній ділянці загальною площею 6 582 кв.м.

Пунктом 1.3. договору визначено, що на земельній ділянці знаходиться: нежила виробничо-складська будівля.

Положеннями пункту 2.1. договору визначено, що дія договору починається з моменту прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду і закінчується у момент державної реєстрації Договору оренди земельної ділянки відповідно до законодавства України.

Відповідно до положень пункту 3.1. договору визначено, що плата за місце розташування об'єкту (плата) вноситься Місцевикористовувачем виключно у грошовій формі.

Пунктом 3.2. договору визначено, що плата за цим договором нараховується у розмірі 5% від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 153 587,67 грн на рік.

Згідно з пунктом 3.4. договору визначено, що плата вноситься рівними частками щомісяця, підлягає індексації згідно із щорічною індексацією нормативної грошової оцінки землі.

Положеннями пункту 10.1. договору визначено, що договір набирає чинності з моменту, визначеного у п.2.1. Договору, та реєстрації в Одеському міському управлінні земельних ресурсів ОМР.

З матеріалів справи вбачається, що договір підписано уповноваженими представниками сторін, скріплено печатками останніх та зареєстровано в Одеському міському управління земресурсів ОМР, про що у книзі реєстрації договорів вчинено запис №100 від 22.06.2012.

На виконання вищезазначеного договору між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МКП" було підписано акт прийому-передачі місця розташування об'єкту за адресою: м. Одеса, вул. Локомотивна, 24-Д (т.1, а.с.43).

Рішенням Одеської міської ради №3432-VI від 16.04.2013 ТОВ "МКП" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтованою площею 0, 6582га, за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Локомотивна, 24-Д, для експлуатації виробничо-складської будівлі.

Таким чином договір резервування (використання) місця розташування об'єкту №100 від 22.06.2012 набув чинності 16.04.2013.

Позивач ТОВ "МКП" неодноразово звертався до відповідача Одеської міської ради з листами про розірвання договору №100 від 22.06.2012 та укладення з ним договору оренди земельної ділянки, у зв'язку з тим, що такий вид договору, як договір на резервування (використання) місця розташування об'єкту не передбачено діючим законодавством.

Касаційна інстанція вважає, що судами вірно відмовлено в задоволенні позову з огляду на таке.

Україна є демократичною, правовою державою, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (статті 1, 7, частина перша статті 140 Основного Закону України).

Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Основного Закону України). Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

За правовою позицією Конституційного Суду України предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року №6-рп/2002). Зокрема, згідно з цим законом до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону (пункт 34 частини першої статті 26).

Конституційний Суд України вважає, що системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Наведене викладене в пунктах 3.1., 3.2., 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 Справа № 1-6/2010.

Відповідно до ч.1 ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст.79 Земельного кодексу України).

Рішення Одеської міської ради від 19.10.2011 №1396-VI "Про врегулювання земельних відносин та організацію землеустрою в місті Одесі", яким затверджене Положення з врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі (надалі Положення), ухвалене органом місцевого самоврядування, як суб'єктом владних повноважень, на виконання владних нормотворчих управлінських функцій, і спрямоване, в тому числі, на реалізацію повноважень з розпорядження землею територіальної громади міста Одеси, а не тільки на виконання повноважень з надання земельних ділянок у користування. В порядку дотримання мети Положення, якою, зокрема, є створення правових умов щодо реалізації прав на землю та упорядкування земельних правовідносин у місті Одесі, ним врегульовано не тільки процедури надання у власність, користування земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а і укладення договорів резервування (використання) місця розташування об'єктів (п.п.1.2., 1.3., 7. Положення).

Посилання скаржника на те, що спірний договір укладений Одеською міською радою в особі в.о. начальника Одеського міського управління земельних ресурсів на підставі рішення Одеської міської ради №846-VI від 08.07.2011 (із змінами), а не на підставі рішення Одеської міської ради №1396-VI від 19.10.2011, не є підставою для недійсності договору, оскільки рішенням Одеської міської ради №846-VI від 08.07.2011 відповідно до ст.ст.25, 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.12 Земельного кодексу України, ст.ст.11, 509, 627-630 ЦК України, Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України з метою впорядкування земельних правовідносин, недопущення безкоштовного використання земельних ділянок та запобігання втрат місцевого бюджету від несплати за землю особами, що використовують її без оформлених у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів, затверджено Типовий договір резервування (використання) місця розташування об'єкту, процедуру укладення якого в свою чергу унормовано у рішенні Одеської міської ради №1396-VI від 19.10.2011, яким затверджено Положення.

Ці рішення на момент вчинення спірного договору (ч.1 ст.236 ЦК України) були чинними і, відповідно, обов'язковим до виконання на території міста Одеси (втратили чинність згідно рішення Одеської міської ради №6434-VI від 16.04.2015).

Стверджуючи, що земельна ділянка станом на момент вчинення правочину мала бути надана на умовах оренди, скаржник не довів, що ним станом на 22.06.2012 було розроблено, а органом місцевого самоврядування затверджено, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, а також дотримано встановлений ЗК України порядок надання земельних ділянок в оренду (т.1 а.с.87-89), а тому не довів, що сторони діяли протиправно та з браком дійсного внутрішнього волевиявлення укладаючи з додержанням принципу свободи договору угоду про оплатне користування місцем розташування об'єкту нерухомості, який належить останньому на праві власності, та розташований на земельній ділянці комунальної форми власності.

Також касаційна інстанція виходить із такого.

Згідно положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) та статті 15 ЦК України право на звернення до суду мають лише ті особи, які доведуть факт порушення або оспорювання відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів, у даному випадку у зв'язку з укладенням договору резервування (використання) місця розташування об'єкта, тобто доведуть право вимоги до свого процесуального опонента.

Позивачем не доведено порушення відповідачем його прав або законних інтересів внаслідок укладення спірного правочину, оскільки судами встановлено, що позивач в порядку п.7.3. Положення звертався із письмовим клопотанням укласти спірний договір, а після укладення договору добровільно виконував його, отже усвідомлював суть вчиненого ним правочину.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч.1 ст.235 ЦК України).

Доводи скаржника, про удаваність спірного правочину спростовуються тим, що матеріалами справи не підтверджується і судами не встановлено умислу сторін (зокрема відповідача) приховати вчинення ними договору оренди, оскільки ними вчинено в порядку, унормованому у нормативно-правових рішеннях органу місцевого самоврядування, саме договір резервування (використання) місця розташування об'єкту права власності позивача з метою уникнення безоплатного фактичного користування землею під цим об'єктом нерухомості на період оформлення землевпорядної документації та вчинення договору оренди земельної ділянки в порядку діючого законодавства.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, в порядку статей 43, 99, 101 ГПК України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі № 916/4783/14 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді К. Грейц

О. Поляк