ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року Справа № 916/851/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Ковтонюк Л.В.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНВУГЛЕРЕСУРСИ", м. Дружківка,

на рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2016

зі справи № 916/851/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНВУГЛЕРЕСУРСИ" (далі - Товариство), м. Дружківка

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Одеська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця в особі філії), м. Одеса,

про стягнення 8 240,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Залізниці в особі філії про стягнення 8 240,00 грн. збитків, завданих внаслідок недостачі вантажу (кам'яного вугілля), що перевозився у вагоні № 65945172 за залізничною накладною № 50227370.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2016 у справі № 916/851/16 (суддя Бездоля Д.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 (судді Будішевська Л.О.- головуючий, Мишкіна М.А., Поліщук Л.В.) у задоволенні позову відмовлено з посилання на недоведеність заявлених позовних вимог.

Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 30.10.2015 Товариством як покупцем та ТОВ "ПЕРША ТРЕЙДІНГОВА КОМПАНІЯ" як постачальником укладено договір поставки № 7/10 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар у кількості та за цінами, зазначеними у додатках, специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплати його вартість, відповідно до умов цього договору;

- у специфікації від 19.11.2015 № 2/1 до Договору покупець та постачальник узгодили поставку вугілля кам'яного марки ДГ 13-100 у кількості 240 тонн, загальною вартістю 319 999,20 грн. без врахування ПДВ. Вантажовідправник - ПАТ "ЦЗФ "РОСІЯ", станція відправлення - Росія Донецька залізниця;

- за твердженням позивача, на виконання умов Договору зі станції відправлення Росія Донецької залізниці вантажовідправником - ПАТ "ЦЗФ "РОСІЯ" здійснено відправлення на адресу вантажоодержувача - Товариства, станція призначення - Сарата Одеської залізниці вантажу з вугіллям кам'яним марки ДГ 13-100 у кількості 56000 кг у вагоні № 65945172 за залізничною накладною № 50227370 від 26.11.2015;

- як зазначив позивач, 29.11.2015 на станції Нижньодніпровськ - Вузол Придніпровської залізниці було виявлено недостачу вантажу у кількості 5150 кг, про що складено комерційний акт РА № 011911/989/15 від 29.11.2015;

- згідно довідки Товариства від 14.03.2016 № 54 загальна вартість відправленого вугілля у вагоні № 65945172 склала 89 600,00 грн. (з розрахунку 1600,00 грн. за одну тонну x 56 т.). При цьому, вартість завданого Товариству матеріального збитку, у зв'язку з недостачею вантажу у вагоні № 65945172 склала 8 240,00 грн. (з розрахунку 1600 грн. x 5,15 т.).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 8 240,00 грн. збитків, завданих внаслідок недостачі вантажу.

Відповідно до приписів частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які кореспондуються з положеннями частини другої статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом 8 статті 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення

Відповідно до статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно з приписами статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають, зокрема, у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову (пункт "б" статті 130 Статуту). Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

До претензії або позову додаються документи, які підтверджують вимоги заявника. До претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред'явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу (частина третя статті 133 Статуту залізниць України).

Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" (в редакції від 29.09.2008 № 04-5/225) статтею 34 ГПК передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею, перелік таких доказів установлено статтями 130 і 133 Статуту. При цьому накладна, вантажна (квитанція про приймання вантажу до перевезення), багажна, вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць у випадках, передбачених статтею 129 Статуту.

Згідно зі статтею 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Так, як врегульовано статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

За приписами статей 113, 127 Статуту залізниць України залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди зокрема за недостачу прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, якщо не доведе, що недостача відбулася не з її вини.

При цьому, у випадку недостачі вантажу, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, у розмірі дійсної вартості недостачі, яка, як визначено статтею 115 Статуту залізниць України визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до підпункту 2.7 пункту 2 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" (в редакції від 29.09.2008 № 04-5/225) згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Однак, пунктом 8 Правил заявлення та розгляду претензій передбачено додання до претензії, яку заявляє одержувач про повну втрату вантажу, документа про оплату вартості вантажу при неможливості надання квитанції про приймання вантажу до перевезення.

У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватися належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки відповідно до статей 114 та 115 Статуту залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність, виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження (пункт 4 статті 65 ГПК України).

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, встановивши, що позивачем як вантажоодержувачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано суду оригіналів залізничної накладної від 26.11.2015 № 50227370 та комерційного акта від 29.11.2015 РА № 011911/989/15, які неодноразово витребовувалися у позивача ухвалами місцевого господарського суду від 07.04.2016, 27.04.2016, 20.05.2016; беручи до уваги те, що надана позивачем самостійно ним складена довідка на підтвердження вартості і кількості відправленого вантажу при розрахунку матеріального збитку не є належним документом, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу, оскільки складена не вантажовідправником, а безпосередньо вантажоодержувачем, - дійшли заснованого на законі висновку про відмову у позові, у зв'язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій, фактично дублюють його доводи при розгляді справи судами попередніх інстанцій, яким судами була надана належна правова оцінка в сукупності з встановленими обставинами справи. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 зі справи № 916/851/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНВУГЛЕРЕСУРСИ"- без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя С. Бондар

Суддя Л. Ковтонюк