ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Справа № 904/1889/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2015та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2015у справі№904/1889/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"провизнання недійсним рішення наглядової ради в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача ОСОБА_4,

- відповідача Мельник Г.П.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2015 у справі №904/1889/15 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 (судді: Коваль Л.А., Кузнецов В.О., Пархоменко Н.В.), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 (надалі позивач/скаржник) до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (надалі відповідач/ ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" про визнання недійсними рішень наглядової ради відповідача.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним рішення наглядової ради ПАТ " АрселорМіттал Кривий Ріг" про схвалення контрактів №136Z-2014, № 258Z-2013 та №113Z-2014, оформленого протоколом №03/2014 від 12.06.2014.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що наглядова рада відповідача не мала повноважень на схвалення трьох договорів поставки металопродукції (контрактів), укладених між відповідачем та його контрагентом, оскільки їх сума в сукупності перевищує 25 % вартості активів, а тому, рішення про їх укладення мали приймати загальні збори учасників відповідача і позивач, як учасник відповідача, міг би реалізувати своє право на управління товариством.

Суди попередніх інстанцій, не погодилися із такими доводами позивача, та відмовили у позові, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.12.2013 між відповідачем (продавець) та фірмою "ArcelorMittal International FZE" (покупець), Об'єднані Арабські Емірати, укладено контракт № 258Z-2013, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує металопродукцію, характеристика якої зазначена в специфікації/доповненнях до цього контракту, загальна кількість продукції орієнтовно складає 1 000 000 тон (п.п. 1.1, 2.1.). Пунктом 3.2. цього контракту визначено, що загальна вартість контракту орієнтовно складає 625 000 000,00 доларів США, а відповідно до положень п. 3.3. контракту загальна сума контракту не може перевищувати еквівалент суми у розмірі 5 000 000 000,00 грн.

01.04.2014 між відповідачем (продавець) та фірмою "ArcelorMittal International FZE" (покупець), Об'єднані Арабські Емірати, укладено контракт № 113Z-2014, згідно з умовами якого продавець продає, а покупець купує металопродукцію, характеристика якої зазначена в специфікації/доповненнях до цього контракту, загальна кількість продукції орієнтовно складає 900 000 тон (п.п. 1.1, 2.1.). Пунктом 3.2. цього контракту визначено, що загальна вартість контракту орієнтовно складає 450 000 000,00 доларів США, а відповідно до положень п. 3.3. контракту загальна сума контракту не може перевищувати еквівалент суми у розмірі 5 000 000 000,00 грн.

22.04.2014 між відповідачем (продавець) та фірмою "ArcelorMittal International FZE" (покупець), Об'єднані Арабські Емірати, укладено контракт №136Z-2014, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує металопродукцію, характеристика якої зазначена в специфікації/доповненнях до цього контракту, загальна кількість продукції орієнтовно складає 900 000 тон. Пунктом 4.3. цього контракту визначено, що загальна вартість контракту орієнтовно складає 450 000 000,00 доларів США, а відповідно до положень п. 4.4. контракту загальна сума контракту не може перевищувати еквівалент суми у розмірі 5 000 000 000,00 грн.

Вказані контракти (договори) підписані від імені відповідача наступними особами: №№ 258Z-2013 та 113Z-2014 - заступником генерального директора з маркетингу та збуту паном ОСОБА_6 та головним керуючим по спеціальним проектам паном ОСОБА_7, які діють на підставі довіреності №14-203юр від 25.09.2013, №136Z-2014 - начальником відділу з обліку продаж адміністрації з маркетингу та збуту ОСОБА_8 та головним керуючим по спеціальним проектам паном ОСОБА_7, які діяли на підставі довіреності №14-33юр від 31.01.2014.

Рішенням наглядової ради відповідача від 12.06.2014, оформленим протоколом №03/2014 від вказаної дати, схвалено, в тому числі, укладення вищевказаних договорів (контрактів), сума (ціна) яких становить понад 10% вартості активів за даними останньої фінансової звітності (п. 7 порядку денного).

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ЦК України нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства" наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради (ч. 2 ст. 160 ЦК України).

Статтею 52 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено компетенцію та виключну компетенцію наглядової ради акціонерного товариства, до повноважень якої, зокрема, відноситься - прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 цього Закону.

Пунктом 14 розділу 8.3.9. статуту відповідача також передбачено, що до виключної компетенції наглядової ради товариства відноситься - прийняття рішення про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину або низки однорідних правочинів, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності товариства, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством та цим статутом.

Виходячи з положень, наведених у п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.

Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради (ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства").

Аналогічні положення містяться і в статуті відповідача.

Отже, для встановлення факту виходу наглядовою радою відповідача за межі своєї компетенції щодо схвалення вищевказаних контрактів оспорюваним позивачем рішенням від 12.06.2014, оформленим протоколом №03/2014 від вказаної дати, про що стверджує позивач, суди попередніх інстанцій правомірно вдалися до дослідження питання вартості вказаних контрактів та співставлення цієї вартості із даними останньої річної фінансової звітності відповідача.

Так, за дослідженням судів останньої фінансової звітності відповідача від 31.12.2012 (оскільки один із контрактів був укладений у 2013 році, а саме: №258Z-2013 від 03.12.2013 на суму, що не перевищує 5 000 000 000,00 грн.), вартість активів відповідача становила на кінець звітного періоду 42 019 270 000,00 грн. (а.с. 40, том 17), позаяк вартість предмету вказаного контракту в співвідношенні з річною фінансовою звітністю становила 11,90 %, що є в межах від 10% до 25% активів відповідача за даними останнього звітного періоду.

Відповідно до ч. 5 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Оскільки два інші контракти було укладено в 2014 році, а саме: № 113Z-2014 від 01.04.2014 на суму, що не може перевищувати еквівалент суми у розмірі 5 000 000 000,00 грн. та № 136Z-2014 від 22.04.2014 на суму, що не може перевищувати еквівалент суми у розмірі 5 000 000 000,00 грн., суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що слід досліджувати ці два контракти по їх вартості в сукупності та виходити із річної фінансової звітності відповідача за 2013 рік.

Так, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, вартість вказаних двох контрактів становить 10 000 000 000,00 грн., а вартість активів відповідача за 2013 рік становить 41 621 981 000,00 грн. (а.с. 82-83, т. 1), а тому, вартість вказаних контрактів в співвідношенні з активами відповідача за вказаний період становила 24,03%, що також є меншим 25% вартості активів відповідача.

Отже, виходячи з наведених обставин, є вірним висновок судів попередніх інстанцій, про те, що, виходячи з положень ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства" та п. 14 розділу 8.3.9. статуту відповідача, на укладення вказаних контрактів було потрібно рішення наглядової ради відповідача, адже як контракт від 2013 року, так і контракти, укладені в 2014 році, підпадають під визначення значного правочину, наведеного в ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", адже їх вартість становить від 10% до 25% активів відповідача.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, з наведеного слідує, що, оскільки до компетенції наглядової ради відповідача відноситься таке повноваження як прийняття рішення про вчинення правочину, вартість якого становить від 10% до 25% вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності, то, відповідно, наступне схвалення таких правочинів наглядовою радою, що виражено в прийнятому нею рішенні, тим більше не виходить за межі її компетенції, визначеної як статутом відповідача, так і Законом України "Про акціонерні товариства", у зв'язку з чим, доводи позивача (скаржника) про протилежне є безпідставними, так само, як і доводи про те, що на укладення контрактів мало б бути рішення загальних зборів відповідача, оскільки, як встановили суди та про що вказувалося вище, вартість контрактів не перевищувала крайню межу - 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено, зокрема вимоги про припинення дій шляхом заборони чинити перешкоди позивачу стосовно участі у загальних зборах на майбутнє.

Відповідно до п.п. 38 та 39 вказаної постанови Пленуму учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України. Судам необхідно враховувати, що прийняття іншими органами товариства рішень з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів (статті 145, 159 ЦК, стаття 41 Закону про господарські товариства), є перевищенням їхньої компетенції, а тому ці рішення можуть бути визнаними в судовому порядку недійсними.

Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

В той же час, суди попередніх інстанцій, прийшли до правомірного висновку про те, що в даному випадку, відсутні правові підстави для визнання рішення наглядової ради відповідача від 12.06.2014 недійсним, оскільки, позивачем, всупереч ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України не доведено, що оспорюване ним рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує його права та законні інтереси.

Доводи касаційної скарги зводяться до тверджень відповідача про те, що рішення про укладення контрактів, які були схвалені оспорюваним рішенням наглядової ради відповідача, мало прийматися загальними зборами учасників відповідача з тих підстав, що це є значні правочини, їх сукупна вартість перевищує 25% вартості активів відповідача, тощо; в той же час, як вказувалося такі твердження є необґрунтованими, були підставами позову та апеляційної скарги, та є спростованими судами попередніх інстанцій, що знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій положень ст. 241 ЦК України, оскільки, на думку скаржника, наглядова рада не уповноважена представляти товариство, а тому, не могла здійснити схвалення правочинів шляхом прийняття оспорюваного позивачем рішення, колегія суддів зазначає, що як вказувалося вище, статтею 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та статуту, а тому, доводи скаржника про те, що наглядова рада не уповноважена представляти товариство є безпідставними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним рішення наглядової ради відповідача, а не оскарження контрактів №136Z-2014, № 258Z-2013 та №113Z-2014, в той же час, скаржник у своїй касаційній скарзі наводить ряд доводів, що стосуються вже оцінки правомірності укладення вказаних контрактів, що не відноситься до даного спору.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2015 у справі №904/1889/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере