ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/20345/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюна рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 06.04.2016 Київського апеляційного господарського суду 13.06.2016у справі Господарського суду№ 910/20345/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Альфа - Банк"до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Публічне акціонерне товариство "Неос Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про та за зустрічним позовом до про Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа" стягнення коштів Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" визнання припиненими правовідносин за договором поруки у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача за первісним позовом Войтович С.О.;- відповідача за первісним позовом - третьої особи на стороні позивача за первісним позовом - третьої особи на стороні відповідача за первісним позовом ОСОБА_5; повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.09.2016, у зв'язку із звільненням ОСОБА_6 з посади судді Вищого господарського суду України відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/20345/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.09.2016, у зв'язку із звільненням ОСОБА_6 з посади судді Вищого господарського суду України, для розгляду справи № 910/20345/15 визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М. (доповідач), судді Барицька Т.Л., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

07.08.2015 Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010.

02.09.2015 Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" про визнання припиненими зобов'язань за договором поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі № 910/20345/15 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючий суддя, судді Алданова С.О., Мартюк А.І.), первісний позов задоволено; стягнуто із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" заборгованість за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010 у розмірі 133 811 976, 30 грн.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/20345/15, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/20345/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом зустрічного позову є вимога позивача визнати припиненим зобов'язання за договором поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011.

Обґрунтовуючи підстави звернення із зустрічним позовом до суду, Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю посилається на те, що порука, яка виникла на підставі договору поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011, припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Виходячи із частини четвертої статті 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі або визначений в законі.

Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у пункті 7.2.3 договору поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011 сторони погодили, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання терміну виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, боржник за кредитним договором (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 11.10.2017 (включно), сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів (додаткова угода № 14 до кредитного договору № 14-694/2010 від 12.10.2010).

Отже, поряд з встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-272цс16, від 23.12.2015 у справі № 6-436цс15, яка є обов'язковою в силу приписів ст. 11128 ГПК України).

Отже, враховуючи наведене, договором поруки (п. 7.2.3 договору поруки) встановлено строк її припинення - після закінчення трьох років, починаючи з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (така ж правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 13.02.2013 у справі № 6-3цс13, від 02.09.2015 у справі № 6-438цс15, від 18.11.2015 у справі № 6-1779цс15 та ухвалі від 18.05.2011 у справі № 6-53081св10, яка згідно з ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України).

Відповідно до п. 3.3.7 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, погашення процентів за ним та сплати інших платежів, передбачених кредитним договором у випадку порушення позичальником умов, зазначених у пунктах 3.2.11 та 3.2.12 пункту 3.2 кредитного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з порушенням боржником строків повернення кредиту починаючи з 21.12.2013 та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до боржника та поручителів із вимогою від 28.05.2014 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010 у термін, що не перевищує 30 календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому разі не пізніше 45 календарних днів з дня направлення її банком.

Вказана вимога була отримана Спільним українсько-французького підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 03.06.2014, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100117963351 (т. 1 а. с. 63).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 07.08.2015 Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010.

З урахуванням зазначених норм матеріального права та встановлених обставин даної справи суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для припинення поруки в порядку частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011, оскільки банк пред'явив позовну вимогу до поручителя в межах установленого договором поруки (п. 7.2.3) трирічного строку.

Разом з тим, предметом первісного позову є вимога Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" про стягнення із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010.

В обґрунтування даних позовних вимог, Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" зобов'язань за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010, внаслідок чого у відповідача, як поручителя, відповідно до умов договору поруки від 27.09.2011 № 14-694/2010/ПЗ, виник обов'язок по сплаті боргу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.10.2010 між Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" було укладено кредитний договір № 14-694/2010.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, виконанням договору є вчинення дій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків. Права і обов'язки, які виникають із таких дій, становлять зміст цивільно-правового зобов'язання.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення.

Таке правовідношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту.

З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов кредитного договору Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Основа" кредит, що підтверджується меморіальними ордерами за період з 09.11.2010 по 22.10.2012 та банківськими виписками за період з 12.10.2010 по 15.09.2015.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

27.09.2011, в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010, між Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру" та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір поруки № 14-694/2010/П-3.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Як вже зазначалося вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з порушенням боржником строків повернення кредиту починаючи з 21.12.2013 та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до боржника та поручителів із вимогою від 28.05.2014 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010 у термін, що не перевищує 30 календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому разі не пізніше 45 календарних днів з дня направлення її банком.

Вказана вимога була отримана Спільним українсько-французького підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 03.06.2014, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100117963351 (т. 1 а. с. 63).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Неос Банк", яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" укладено договір факторингу № 13/14-Ф.

Відповідно до п. 1 додатку № 1 до договору факторингу № 13/14-Ф, в порядку та на умовах, визначених договором, фактору відступаються наступні права: права грошової вимоги за кредитним договором № 14-694/2010 від 12.10.2010, укладений між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа", а саме: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 4 370 742, 70 дол. США; право вимоги сплати процентів за користування кредитом у розмірі, встановленим основним договором, нарахованих і несплачених станом на дату підписання даного договору, у сумі 790 871, 20 дол. США; право вимоги сплати процентів за користування кредитом та комісій, що будуть нараховані в майбутньому на підставі основного договору; інші, крім зазначених, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (майбутня вимога) на підставі основного договору.

Згідно з п. 1.2 додатку № 1 до договору факторингу № 13/14-Ф, в порядку та на умовах, визначених договором факторингу, відступаються вказані права вимоги за основним договором, забезпечені порукою відповідно до, зокрема, договору поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011, укладеного між клієнтом та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" повідомило Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про перехід прав первісного кредитора до нового за договором поруки № 14-694/2010/П-3 від 27.09.2011 та зазначило про необхідність виконання всіх зобов'язань за вказаним договором на користь ПАТ"Альфа-Банк" (т. 3 а. с. 93).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа - Банк" заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом у розмірі 5 705 790, 10 дол. США, що станом на 17.07.2015 складає 126 139 510, 70 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним даний висновок судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені за наслідками розгляду справи, що переглядається, наведені розрахунки заборгованості за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ станом на 17.07.2015.

Такий висновок судів є необґрунтованим і не узгоджується з вимогами частини другої статті 533 ЦК України (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14, від 16.09.2015 у справі № 6-190цс15, яка є обов'язковою в силу приписів ст. 11128 ГПК України).

Разом з тим, предмет та підстава позову - це його складові, які визначають зміст позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Тобто, підставою позову є фактичні обставини, що підтверджують правомірність заявлених позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом у розмірі 5 705 790, 10 дол. США

Судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, стягнуто із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема, 126 139 510, 70 грн. заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: - це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; - про це є клопотання заінтересованої сторони. Необхідністю є наявність двох зазначених умов одночасно. Приписи вказаної норми не надають господарському суду права змінювати предмет позову, а також розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Отже, суд першої інстанції стягнувши із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь банку 126 139 510, 70 грн., в той час як Публічне акціонерне товариство "Альфа - Банк" просило стягнути грошову суму в іноземній валюті, вийшов за межі позовних вимог за відсутності клопотання заінтересованої сторони про це.

Крім того, частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14).

Однак, задовольняючи вимоги щодо стягнення пені за період з 18.07.2014 по 17.07.2015 (більше ніж шість місяців), суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не зазначили які умови кредитного договору передбачають можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання понад строк, який перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/20345/15 підлягають частковому скасуванню, а саме в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 5 705 790, 10 дол. США та 7 672 465, 68 грн.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/20345/15 в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 5 705 790, 10 дол. США та 7 672 465, 68 грн., та в цій частині справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 910/20345/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ