ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 908/1278/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Запорізькій області на рішення та постанову Господарського суду Запорізької області від 13.06.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 17.08.2016у справі№ 908/1278/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомДержавної екологічної інспекції у Запорізькій областідоКомунальної установи "Орловський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної радипростягнення 196627,54 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилисявідповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.06.2016 у справі № 908/1278/16 (суддя Алейникова Т.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., судді: Агапов О.Л., Будко Н.В.) відмовлено Державній екологічній інспекції у Запорізькій області у задоволенні позовних вимог до Комунальної установи "Орловський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної ради про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 196627,54 грн.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Державна екологічна інспекція у Запорізькій області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 13.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.08.2016 у справі № 908/1278/16, передати справу на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судами не взятий до уваги той факт, що відповідачем не було у встановлений строк подано документи для отримання дозволу на спеціальне водокористування і у період з 01.01.2014 по 16.10.2014 відповідач здійснював водокористування без відповідного дозволу, що є підставою для відшкодування завданих збитків державі.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області у період з 26.05.2014 по 27.05.2014 було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунальною установою "Орловський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної ради, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

Під час проведення перевірки встановлено, що в період з 01.01.2014 по 27.05.2014 відповідач здійснив забір води з підземного водоносного горизонту (свердловина № 1) у кількості 3746 м3 без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог статей 44, 49 Водного кодексу України.

Розмір шкоди, заподіяної державі, внаслідок забору відповідачем у період з 01.01.2014 по 27.05.2014 підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування визначено позивачем відповідно до "Методики розрахунку розміру відшкодування збитків, заподіяних державі, внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України від 20.07.2009 за №389, у розмірі 196627 грн. 54 коп.

27.06.2014 позивач направив відповідачу претензією на суму 196627,54 грн. за вих. № 2066/06 з вимогою сплатити суму завданої шкоди, відповіді на яку відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, Державна екологічна інспекція у Запорізькій області звернулась до суду з позовом про стягнення відповідача 196627,54 грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач мав дозвіл на спеціальне водокористування на термін з 01.01.2008 по 31.12.2010, який було продовжено за заявою відповідача на три роки до 31.12.2013; відповідачем були вжиті достатні та своєчасні заходи для продовження та отримання нового дозволу, однак подані документи були несвоєчасно опрацьовані органами виконавчої влади.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що несвоєчасне здійснення належних дій з боку органів виконавчої влади не може свідчити про самовільний характер водокористування відповідача в той час, коли ним були вчиненні всі необхідні дії щодо своєчасного отримання такого дозволу.

Відповідно до статті 111 Водного кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Статтями 48, 49 вказаного Кодексу (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;

органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, - в разі використання підземних вод та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним.

Пунктом 2 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 321 (в редакції на день видачі дозволу), передбачено, що дозволи на спеціальне водокористування надаються у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного та місцевого значення.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку дозволи видаються за клопотанням водокористувачів з обґрунтуванням потреби у воді, яке погоджується: у разі використання поверхневих вод - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, територіальними органами басейнових управлінь водних ресурсів або обласними виробничими управліннями водного господарства і меліорації; у разі використання підземних вод - з Держгеонадрами або дочірніми підприємствами НАК "Надра України" за переліком, який затверджує Мінприроди; у разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, - з МОЗ.

Дозволи видаються органами, що зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання, а органами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, - в установлені ними терміни.

Клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін.

У разі відмови у погодженні клопотання або у видачі дозволу водокористувачу надається відповідь з обґрунтуванням причин відмови.

Згідно з пунктом 6 Порядку спеціальне водокористування може бути: короткотерміновим (до 3 років) - у разі скидання водокористувачем забруднюючих речовин у водні об'єкти в обсягах, що перевищують граничнодопустимі, які встановлюються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями; довготерміновим (від 3 до 25 років) - в усіх інших випадках.

У разі коли умови спеціального водокористування залишаються незмінними, за клопотанням водокористувача термін спеціального водокористування може бути продовжено, але не більше ніж на період відповідно коротко - або довготермінового водокористування органом, що видав дозвіл, про що у дозволі робиться відповідна відмітка.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 11.11.2013 відповідачем направлено заяву про продовження терміну дії дозволу на спеціальне водокористування Бердянському КГИГП, а 27.11.2013 направлено Державній службі геології та надр України документи на отримання дозволу на спеціальне водокористування; 17.03.2014 листом № 3751/03/1014 Державна служба геології та надр України повідомила відповідача про погодження клопотання для отримання дозволу на спеціальне водокористування на термін три роки в обсязі 108,62 м.куб. при виконанні вимог, зазначених у листі; 01.04.2014 відповідач звернувся до Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації за продовженням строку дії дозволу, який листом від 19.09.2014 № 1541/02.1-24/042, розглянувши заяву та надані документи відповідача, відмовив в отриманні дозволу.

Дозвіл на спеціальне водокористування був виданий відповідачеві Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації 17.10.2014.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (в редакції на день видачі дозволу) принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Частиною 5 статті 4-1 вказаного Закону передбачено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Письмове повідомлення дозвільного органу про відмову у видачі документа дозвільного характеру надається суб'єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення або у випадках, передбачених законом, - в електронній формі за допомогою засобів телекомунікацій із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови у строк, встановлений для видачі документа дозвільного характеру.

Згідно з частиною 6 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 № 77 "Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди" установлено, що в разі ненадання у визначений законом строк суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.

Отже, за змістом наведених норм право на проведення певних дій щодо здійснення господарської діяльності без отримання дозволу (у даному випадку здійснення забору води) виникає у разі недотримання дозвільним органом визначеного нормами чинного законодавства строку для надіслання відповіді щодо розгляду заяви про видачу документа дозвільного характеру та не ставиться в залежність від причин відмови у такій видачі, зробленій поза межами встановленого строку.

Врахувавши вищенаведені норми законодавства та встановивши, що відповідач завчасно у 2013 році до закінчення строку дії попереднього дозволу звернувся до уповноважених державних органів з клопотанням про продовження дозволу на спеціальне водокористування, натомість відмову у видачі дозволу отримав лише 19.09.2014, а новий дозвіл було видано 17.10.2014, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем були вжиті достатні та своєчасні заходи для отримання дозволу, однак видача дозволу відбулася поза межами встановленого законом строку внаслідок порушення уповноваженими органами державної влади вимог законодавства щодо строків погодження та видачі дозволу.

Вказаний висновок судів відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на те, що звернення відповідача до Державної служби геології та надр України для отримання погодження дозволу не є зверненням до уповноваженого органу, оскільки за умовами пунктів 3, 4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, погодження та надання висновку Держгеонадарами передує видачі нового дозволу або продовженню попереднього, а отже таке погодження є складовою процедури видачі дозволів на спеціальне водокористування. Наведене також підтверджується змінами, внесеними у цей Порядок постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1173, згідно із якими обов'язок погодження видачі дозволу з Держгеонадарами покладено на органи, зазначені у п. 2 цього Порядку, а не на заявника.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.08.2016 у справі № 908/1278/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир