ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 911/117/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід10.06.2015у справі№911/117/15Господарського судуКиївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Баришівкатепломережа"простягнення сумиза участю

- позивача:Смакота Н.І. (довіреність від 18.04.2015)- відповідача:Зайченко С.С. (довіреність від 19.01.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило стягнути з Комунального підприємства "Баришівкатепломережа" (далі - відповідач) 178 263,42 грн. основного боргу, 152 082,35 грн. інфляційних втрат, 54 790,37 грн. пені, 52 215,37 грн. 7% штрафу та 40 928,95 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався повністю за поставлений йому відповідно до умов укладеного між сторонами договору природний газ, у зв'язку з чим позивач нарахував згідно з умовами договору відповідачу пеню та штраф, та згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2015 (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Корсакова Г.В., Хрипун О.О.), провадження в частині стягнення 100 000,00 грн. припинено, в іншій частині позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 149 390,81 грн. інфляційних втрат, 40 882,29 три відсотки річних, 27 395,19 грн. пені, 26 107,69 грн. штрафу, в решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі рішення в частині відмови у стягненні 27 395,19 грн. пені та 26 107,69 грн. семи відсотків штрафу, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 №12/950-БО-17, відповідно до умов якого позивач - продавець зобов'язується передати у власність відповідачу - покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну території України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язати прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установа та організаціями та іншими споживачами (далі - споживачам покупцям).

Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 502,9 тис.куб.м, у тому числі по місяцях: у жовтні - 53,4 тис.куб.м, у листопаді - 166,4 тис.куб.м, у грудень - 273,1 тис.куб.м.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3 договору).

У відповідності до п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу становить 3509 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердження тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%; тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,50 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3884,78 грн., кріт того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 серпня 2012 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2012 року по грудень 2012 року включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 955 966,55 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 на суму 256 600,60 грн., від 30.11.2012 на суму 558 639,15 грн., від 31.12.2012 на суму 1 140 726,80 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ по вищевказаним актам приймання-передачі природного газу в строки визначені договором у повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим, за ним за твердженням позивача, на час звернення з даним позовом рахувався борг в розмірі 178 263,42 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого природного газу.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що борг перед позивачем відповідачем частково до подання позову та частково під час розгляду спору був погашений, і сплачений повністю; інфляційні втрати та три відсотки річних позивачем були розраховані невірно (збільшені), у зв'язку з чим суд здійснив перерахунок вказаних сум.

В частині зменшення розміру пені та штрафу суди виходили із того, що відповідач не є фактичним споживачем газу, адже відповідно до умов укладеного між сторонами договору, газ використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами, які в свою чергу вчасно не розраховуються, також із того, що несвоєчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строки та розміри, що визначені договором, сталася в зв'язку з невідповідністю тарифів на теплову енергію з їх собівартістю та несвоєчасністю відшкодування з боку держави різниці в тарифах на теплову енергію. Крім того, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності доказів понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявлених до стягнення сум неустойки (пеня, штраф).

Касаційна скарга стосується неправомірності зменшення розміру пені та штрафу.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Так, позивач просив на підставі п.7.2 договору стягнути з відповідача за прострочення оплати вартості поставленого природного газу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача за період прострочення з 14.01.2013 по 13.07.2013 складає 54 790,37 грн.

Також, позивач на підставі п.7.2 договору просив суд стягнути з відповідача за прострочення оплати вартості поставленого природного газу понад 30 днів, штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу, який за розрахунком позивача складає 52 215,37 грн.

Відповідно до приписів статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною четвертою статті 231 вказаного кодексу встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно статті 233 цього кодексу у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч.1). Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2).

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Судами встановлено, що відповідач не є фактичним споживачем газу, адже відповідно до умов договору, газ використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установа та організаціями, іншими споживачами, які в свою чергу, як встановлено судами, вчасно не розраховуються за неї, та несвоєчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строки та розмірі визначені договором, сталася в зв'язку з невідповідністю тарифів на теплову енергію з її собівартістю і несвоєчасністю відшкодування з боку держави різниці в тарифах на теплову енергію.

Отже, враховуючи вищевикладене, повну оплату основної заборгованості відповідачем, причини виникнення заборгованості, які не залежали від волі відповідача, а також відсутність порушення балансу майнових інтересів сторін, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі Господарського суду Київської області №911/117/15, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський