Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року Справа № 910/11514/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фолгат ФТК"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 15.07.2015 р. (суддя Любченко М.О.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 р. (судді Ільєнок Т.В., Хрипун О.О., Скрипка І.М.)у справі№910/11514/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мерчант ЮГ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фолгат ФТК"простягнення заборгованості за договором поставки №030113-250 від 01.03.2013 р. у сумі 174 049 грн. 52 коп. за участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача Шаповалов Д.В., довіреність №1 від 02.03.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерчант ЮГ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фолгат ФТК" про стягнення 174 049 грн. 52 коп., з яких 54 365 грн. 83 коп. пені, 20 496 грн. 19 коп. 40% річних від простроченої суми за кожен день порушення зобов'язання, 98 706 грн. 92 коп. 50% річних від простроченої суми за кожен день порушення зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2015 р. у справі №910/11514/15 вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 45 638 грн. 68 коп. пені, 21 833 грн. 04 коп. 40% річних, 98 706 грн. 92 коп. 50% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на встановлений в рішенні господарського суду міста Києва від 12.09.2014 р. у справі №910/17878/14 факт неналежного виконання останнім своїх грошових зобов'язань за договором поставки №030113-250 від 01.03.2013 р.

При цьому, господарський суд першої інстанції здійснив вірний арифметичний розрахунок заявлених до стягнення сум з вирахуванням днів внесення оплати з періодів нарахування, у зв'язку з чим прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зважаючи на що постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 р. залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фолгат ФТК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 р., рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 р. та передати справу №910/11514/15 на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фолгат ФТК" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.05.2016 р.

Представник позивача скористався своїм правом, передбаченим ст. 1112 Господарського процесуальногокодексу України, та до початку судового розгляду подав заперечення на касаційну скаргу.

В судове засідання 16.05.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів стосовно прийнятих ними судових актів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до норм ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на наведені правові норми та на підставі ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи №910/11514/15 визнано доведеним факт неналежного виконання відповідачам своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати товару, поставленого позивачем за договором №030113-250 від 01.03.2013 р., встановлений в рішенні господарського суду міста Києва від 12.09.2014 р. у справі №910/17878/14, яке набрало законної сили.

Поряд з цим, господарські суди попередніх інстанцій відхилили твердження відповідача про те, що керуючись п. 7.7 договору сторони фактично змінили порядок розрахунків за цим договором шляхом поставки та прийняття товару без попередньої оплати, що вимагає застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так, з огляду на прийняття відповідачем товару та підписання видаткових накладних на нього місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що у даному випадку мають бути застосовані норми ст. 692 Цивільного кодексу України, як спеціальні норми щодо регулювання правовідносин купівлі-продажу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеним висновком попередніх судових інстанцій.

Разом з цим, враховуючи, несвоєчасне виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач вважає, що у останнього виник обов'язок сплатити пеню та проценти річні, передбачені п.п. 7.10 та 8.5 договору поставки №030113-250 від 01.03.2013 р.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Отже, враховуючи викладені правові норми та приймаючи до уваги доведеність факту оплати відповідачем поставленого товару з порушенням строків, визначених в договорі, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені.

При цьому, зважаючи на п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р., господарськими судами попередніх інстанцій було перераховано розмір пені за арифметичними правилами з виключенням днів фактичної сплати боргу та стягнуто з відповідача на користь позивача 45 638 грн. 68 коп. пені.

Судова колегія Вищого господарського суду України вважає законним та обґрунтованим наведений висновок господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення пені у зазначеному розмірі.

Одночасно з цим, стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами господарський суд касаційної інстанції вбачає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З приводу правової природи вказаних в ст. 536 Цивільного кодексу України процентів в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, зокрема, роз'яснено, що проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі, безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 Цивільного кодексу України).

Крім того, як зазначено в п. 2.7 наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України, стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Отже, зважаючи на викладене, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно кваліфіковано, що в п. 7.10 договору поставки сторони визначили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахування яких передбачено ст. 536 Цивільного кодексу України, що і стало підставою для задоволення вимог позивача в цій частині.

Таким чином, здійснивши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України перевірку юридичної оцінки обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає, що господарськими судами попередніх інстанцій повно, всебічно, та об'єктивно встановлено у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим прийняті судові рішення є законними, обґрунтованими та не підлягають зміні або скасуванню.

В свою чергу, твердження, викладені в касаційній скарзі, фактично зводяться до довільного тлумачення відповідачем умов договору поставки та чинних правових норм. Крім того, такі доводи вже були предметом розгляду як місцевого, так і апеляційного, господарських судів та правомірно відхилені ними.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фолгат ФТК" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2015 р. у справі №910/11514/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк