Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 915/1705/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 21.10.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2015у справі№ 915/1705/15Господарського судуМиколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"доТовариства з обмеженою відповідальності "Біоенерджі Груп"простягнення 24982,74 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2015 у справі №915/1705/15 (суддя - Коваль Ю.М.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 18191,83 грн, з яких 9991,98грн - заборгованість з повернення кредитних коштів, 8199,85 грн - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Разюк Г.П., судді - Головей В.М., Колоколов С.І.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2015 у справі №915/1705/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором в сумі 6790,91 грн та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині скаржник просить вищезазначені судові рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

22.12.2013 відповідач підписав з позивачем Заяву на гарантований платіж (доручення на договірне списання), в зв'язку з чим приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" - розділи 3.1.1 та 3.2.2, Тарифів Банку, які розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua. У випадку, якщо виконання даної заявки відбувається з використанням наданих Банком кредитних коштів, та дана заявка разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" і Тарифами Банку складають кредитно-заставний договір.

Банком відкрито товариству поточний рахунок №26007053210800 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт-банк, sms повідомлення або ін.).

Відповідно до заявок відповідача, підписаних електронно-цифровим підписом в системі інтернет-клієнт - Банк Приват24, відповідачем отримано послугу "Гарантований платіж" за рахунок кредитних коштів за тарифами, встановленими чинним на той час наказом Банку від 15.03.2013 №СП-2013-655844, зокрема на підставі заявки від 07.02.2014 №23 отримано 10000,00 грн та заявки від 15.02.2014 № 29 отримано 210,00 грн.

Суди встановили, що відповідачем частково, на загальну суму 218,02 грн погашено кредит, в зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитом в сумі 9991,98 грн, про що Банком повідомлено відповідача шляхом направлення претензії від 20.07.2015 №31223NKN0S2Q6, однак зазначений лист залишений відповідачем без відповіді, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з 9991,98 грн заборгованості з повернення кредитних коштів, 8199,85 грн заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та 6790,91 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України та дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з повернення кредитних коштів та заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню і колегія суддів касаційної інстанції з цим погоджується.

Що стосується позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору, то суди відмовили в задоволенні такої вимоги, оскільки в самій заявці від 22.12.2013 не викладено умов розділу 3.2.2 "Умов та правил надання банківських послуг", а є лише посилання, що такі умови розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, а тому суди вважають, що відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань з повернення кредитних коштів і відсотків за користування кредитними коштами не визначена в заявці і, відповідно, зазначена вище вимога про стягнення з відповідача пені не підлягає задоволенню.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 547 ЦК України визначено форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на положення вищенаведеного законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 6790,91грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Судова колегія касаційної інстанції вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанції, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

При цьому, апеляційний господарський суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на його наказ від 15.03.2013 № СП-2013-6558441, як підставу для стягнення пені, оскільки зазначеним документом не врегульовано відповідальність у вигляді стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 у справі №915/1705/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР