ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 908/668/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Сибіги О.М., Данилової М.В.розглянувши касаційну скаргу Терпінівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2016у справі№ 908/668/15-г Господарського суду Запорізької областіза позовомТерпінівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької областідо Державного підприємства "Мелітопольське лісомисливське господарство"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області, 2. Мелітопольська районна державна адміністрація, 3. Запорізьке обласне управління лісового та мисливського господарства, 4. Мирненська селищна рада Мелітопольського району Запорізької областіза участюПрокурора Запорізької областіпроприпинення права на постійне користування земельною ділянкою; зобов'язання внести зміни до Державного земельного кадастру України; зобов'язання повернути земельну ділянку

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачане з'явився- відповідачаПолуліх М.С.- третьої особи-1не з'явився- третьої особи-2не з'явився- третьої особи-3Костюк Д.В.- третьої особи-4не з'явився- ГПУТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Терпіннівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Мелітопольське лісомисливське господарство", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області та Мелітопольська районна державна адміністрація, в якій просила суд: припинити право на постійне користування земельною ділянкою площею 127,2067 га, посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 110501 від 16.12.2011., зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 232300003000005; зобов'язати Державне підприємство "Мелітопольське лісомисливське господарство" внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру України; зобов'язати Державне підприємство "Мелітопольське лісомисливське господарство" повернути Мелітопольській районній державній адміністрації земельну ділянку (кадастровий номер 2323055500:01:008:0001) площею 127,2067 га шляхом підписання акту прийому - передачі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачу без достатніх правових підстав було надано у постійне користування частину земельної ділянки, що знаходиться в межах населеного пункту, у зв'язку з чим, були порушені інтереси територіальної громади в особі позивача.

23.03.2015 прокурор Запорізької області повідомив суд про вступ у справу.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.04.2015 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Запорізьке обласне управління лісового та мисливського господарства та Мирненську селищну раду Мелітопольського району Запорізької області

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (головуючий Склярук О.І., судді: Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Терпіннівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Державне підприємство "Мелітопольське лісомисливське господарство", Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області, Мелітопольська районна державна адміністрація, Запорізьке обласне управління лісового та мисливського господарства, Мирненська селищна рада Мелітопольського району Запорізької області не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Терпіннівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області, Управління Держземагенства у Мелітопольському районі Запорізької області, Мелітопольська районна державна адміністрація, Мирненська селищна рада Мелітопольського району Запорізької області не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Клопотання Генеральної прокуратури України про відвід судді Швеця В.О. колегією не приймається до уваги, оскільки вказаний суддя не бере участі у розгляді даної справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Мелітопольської районної державної адміністрації № 33 від 24.01.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ДП "Мелітопольське лісомисливське господарство" в постійне користування", затверджено Державному підприємству "Мелітопольське лісомисливське господарство" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки загальною площею 582,1969 га, в тому числі земельні ділянки площами 155,6713 га , 153,9965 га, 127,2067 га, 111,2086 га, 28,4673 га, 5, 6465 га, розташованої на території Мирненської селищної ради в постійне користування для ведення лісового господарства (з урахуванням розпорядження голови Мелітопольської районної державної адміністрації № 370 від 25.07.2011 "Про внесення доповнень до розпоряджень голови районної державної адміністрації").

16.12.2011 на підставі зазначених розпоряджень Державному підприємству "Мелітопольське лісомисливське господарство" видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ № 110501) площею 127,2067 га, яка розташована за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район , Мирненська селищна рада, за межами населеного пункту.

Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 23230003000005.

В своєму позові позивач послався на те, що відповідачу без достатніх правових підстав було надано у постійне користування частину земельної ділянки, що знаходиться в межах населеного пункту, у зв'язку з чим, були порушені інтереси територіальної громади в особі Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що зазначений Акт на право постійного користування земельною ділянкою видано на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації як посадової особи цього державного органу, що не відповідає вимогам ст. 116 ЗК України, оскільки не є рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Крім того, спірна земельна ділянка знаходиться на території Терпіннівської сільської ради в межах населеного пункту і її межі не були погоджені із суміжними власниками та землекористувачами.

Постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що матеріалами справи не підтверджено, що вся спірна земельна ділянка площею 127,2067 га знаходиться на території Терпіннівської сільської ради.

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

У відзиві на позовну заяву відповідач послався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення із обмеженим режимом використання (щодо зміни цільового призначення). Відповідач також зазначив, що у разі знаходження цієї земельної ділянки у межах населеного пункту, надання її в користування із зміною цільового призначення не належить до повноважень сільської ради. У такому випадку, застосовуються положення Лісового кодексу України в частині процедури вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення. Крім того, підписання акту погодження меж не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, а знаходження частини спірної земельної ділянки в межах населеного пункту документально не підтверджено. Технічна документація пройшла всі необхідні погодження та затверджена у передбаченому діючим на той час законодавством порядку. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів сторін щодо суті спору. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані.

Крім того, прокурор у своїх письмових поясненнях посилався на те, що спірна земельна ділянка територіально розташована на території Мирненської селищної ради та в межі с. Терпіння не входить, що підтверджено протоколом перевірки документації із землеустрою та обмінного файла від 12.09.2011 та інформацією ГУ Статистики у Запорізькій області від 01.04.2015 вих. № 15-09/788 (т.1., а.с.107). Цим доводам та аргументам щодо суті спору також не надано ніякої правової оцінки.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такої ж позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 у справі № 64/366-10.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суди обох інстанцій, розглядаючи цей спір, не зробили чітких висновків, з посиланням на належні та допустимі засоби доказування, про те, чи входить в межі с. Терпіння земельна ділянка площею 127,2067 га, яка передана відповідачу у постійне користування. Суду слід було вжити заходів для ідентифікації спірної земельної ділянки на місцевості (встановлення її місця розташування, меж та просторових координат).

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вже зазначалося, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався на те, що підписання акту погодження меж не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, а технічна документація на спірну земельну ділянку пройшла усі необхідні погодження та затверджена у передбаченому діючим на той час законодавством порядку.

Згідно п. б ч. 2 ст. 198 ЗК України кадастровий план виготовляється в результаті вчинення певних дій, в тому числі погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж із суміжними власниками та землекористувачами здійснюється при проведенні кадастрових зйомок, зазвичай для відновлення меж земельних ділянок, що вже перебувають у користуванні особи. Такі зйомки проводяться найчастіше в процесі підготовки матеріалів для приватизації або передачі в оренду відповідної земельної ділянки ( ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України).

Необхідність проведення кадастрових зйомок обумовлюється тим, що згідно із чинним раніше (до початку 90-х років минулого сторіччя) законодавством правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою в більшості випадків не містили опису точних її меж. Тому нерідко виникає ситуація, коли у користувача право користування земельною ділянкою є, проте встановити межі земельної ділянки відповідно до правоустановчих документів неможливо. Саме для встановлення меж і проводяться кадастрові зйомки, результати яких оформлюються т. з. технічним звітом.

Порядок погодження меж при проведенні кадастрових зйомок законодавчо не визначений. Нерідко трапляються випадки, коли суміжні землевласники та землекористувачі відмовляються погоджувати межі або ухиляються від цього. У таких випадках існує практика звернення зацікавленої особи з позовом до суміжного землевласника або землекористувача про зобов'язання погодити межі. Цьому праву кореспондує обов'язок суміжного землевласника (землекористувача), передбачений ст. 106 ЗК України.

Таким чином, погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами є обов'язковою умовою для виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, який є невід'ємною частиною проекту землеустрою.

Під час розгляду справи по суті господарськими судами не досліджено та в судових рішеннях не відображено наслідки недотримання вимог ст. 198 ЗК України щодо погодження кадастрового плану із суміжними землекористувачами.

Що стосується висновку суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача внести зміни до Державного земельного кадастру України, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 9 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відповідні зауваження про необґрунтованість даної позовної вимоги були висловлені прокурором в його письмових поясненнях, на які суд першої інстанції увагу не звернув (т.1, а.с.86 зі зворотної сторони).

Стосовно висновку суду апеляційної інстанції про те, що захист прав осіб на земельні ділянки шляхом припинення права користування може мати місце лише у разі попереднього скасування рішення (розпорядження) органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У своїх постановах від 19.10.2016 у справі № 916/187/15-г, від 06.07.2016 у справі № 916/876/13 Верховний Суд України зазначив, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Статтею 11128 ГПК України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про необхідність попереднього скасування рішення (розпорядження) органу місцевого самоврядування чи органу державної влади не можна визнати таким, що відповідає судовій практиці Верховного Суду України.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін.В залежності від встановленого,вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2016 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 у справі № 908/668/15-г скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді О. М. Сибіга

М. В. Данилова