ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 922/1987/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016у справі№ 922/1987/16 Господарського суду Харківської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" допублічного акціонерного товариства " Харківська ТЕЦ-5"простягнення 57 212 723,23 грн

за участю представників сторін:

позивача: Громніцький Ю.П.,

відповідача: Колесник К.А.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5", в якому просило суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 25 770 466,04 грн., 24 398 178,57 грн. пені, 1 651 321,55 грн. 3% річних та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 5 392 757,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилалося на порушення Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ - 5" умов Договору №3286/15-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 року в частині своєчасної оплати прийнятого природного газу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі №922/1987/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу в розмірі 10287897,50 грн, суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 4968041,97 грн, 1651321,55 грн. 3% річних та 206 700 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. В частині стягнення основної заборгованості в розмірі 15482568,54 грн. - провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2016 скасувати в частині відмови у задоволенні позову у стягненні пені у сумі 24 398 178,57, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити в зазначеній частині позовні вимоги в повному обсязі. В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.12.2014 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №3286/15-ТЕ-32, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 27112100 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

Згідно ч. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Відповідно до п.3.1. договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3. договору).

Згідно п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (ст. 11 договору).

Додатковими угодами №1 від 25.03.2015р., №2 від 27.07.2015р., №3 від 21.10.2015р. до договору купівлі - продажу природного газу від 25.12.2014р. №3286/15 - ТЕ - 32 викладено п. 5.2 договору щодо ціни газу у нових редакціях.

Судами встановлено, що на виконання умов укладеного договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня - квітня та червня - грудня 2015 було поставлено, а відповідачем прийнято природного газу на загальну суму 389258830,50 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Однак, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду .

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, послався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору щодо своєчасної сплати за придбаний природний газ, тому вимоги позивача про стягнення на його користь 10287897,50 грн. боргу та нарахованих 3% річних в розмірі 1651321,55 грн. та 4968041,97 грн. інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції вказав на неправомірність нарахування неустойки під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Також суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний, припинив провадження у даній справі на підставі до п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідач погасив борг в сумі 15 482 568,54 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після порушення провадження у справі відповідач частково погасив основний борг за договором купівлі-продажу природного газу №3286/15-ТЕ-32 від 25.12.2014 в сумі 15482568,54 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо припинення провадження у справі, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, в частині стягнення 15482568,54 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору та задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10287897,50 грн.

Крім суми боргу позивач просив стягнути на його користь 1651321,55 грн. 3% річних та 5392757,07 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань за договором, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача, суди попередніх судових інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про часткове його задоволення, стягнувши на користь позивача 1 651 321,55 грн. 3% річних та 4 968 041,97 грн. інфляційних втрат, відмовивши в частині стягнення 424 715,10 грн. інфляційних втрат у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.

Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь пеню у розмірі 24398178,57 грн. колегія суддів вважає вказати наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд вказав на неправомірність нарахування неустойки під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Судами було встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року за заявою ВАТ "АТП-16351" порушено провадження у справі №23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" (ухвалою суду від 12.01.2011 року у даній справі змінено найменування боржника на ПАТ "Харківська ТЕЦ-5") та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Провадження у справі №Б-23/75-02 на момент розгляду господарським судом Харківської області справи №922/1987/16 триває.

Крім того встановлено, що позивач є поточним кредитором, оскільки відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Згідно з абз.2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій правомірно відмовили в цій частині позовних вимог, оскільки відносно відповідача у справі було порушено провадження у справі про банкрутство, тому позивач не має право на нарахування пені, нарахованої ним під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 922/1987/16 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:І.Вовк Л. Стратієнко