ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/5305/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Барицької Т.Л., Малетича М.М.,

за участю представник ПАТ "Компанія "Райз" - Войцехівського О.В. дов. № 375 від 30 грудня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги ПАТ "Компанія "Райз" та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2016 року за скаргою ТОВ "Дікманн Сідс Україна" на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі Господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Дікманн Сідс Україна" до ПАТ "Компанія "Райз" про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ТОВ "Дікманн Сідс Україна" (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Компанія "Райз" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 19280841 гривні 92 коп., з яких 18719264 гривні боргу та 561577 гривень 92 коп. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу насіння № 109/2013 від 5 липня 2013 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2015 року позов задоволено частково.

З ПАТ "Компанія "Райз" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь ТОВ "Дікманн Сідс Україна" стягнуто 18719264 гривні основного боргу та 70951 гривню 46 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

13 травня 2015 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2015 року видано накази.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Компанія "Райз" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2015 року залишено без змін.

У травні 2016 року ТОВ "Дікманн Сідс Україна" звернулось зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просило: визнати дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 13 травня 2015 року неправомірними; скасувати неправомірну постанову про закінчення виконавчого провадження від 1 лютого 2016 року відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження з примусового виконанню судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва 13 травня 2015 року; зобов'язати відділ примусового виконання рішень відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати судовий наказ Господарського суду міста Києва від 13 травня 2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року ТОВ "Дікманн Сідс Україна" відмовлено у задоволенні скарги на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Дікманн Сідс Україна" задоволено повністю.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року скасовано повністю.

Резолютивну частину ухвали викладено в наступній редакції:

"1. Задовольнити частково скаргу ТОВ "Дікманн Сідс Україна" на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 910/5305/15-г;

2. Визнати дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по виконанню судового наказу № 910/5305/15-г виданого Господарським судом міста Києва 13 травня 2015 року неправомірними;

3. Скасувати постанову ВП№49881496 від 1 лютого 2016 року відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню судового наказу № 910/5305/15-г."

У касаційній скарзі ПАТ "Компанія "Райз" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2016 року, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм п. 2.29 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, ст. ст. 8, 12, 27, п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України, ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано те, що з апеляційної скарги не вбачається посилань на норми законодавства, які були порушені державним виконавцем.

Не погоджується з висновком апеляційного суду щодо можливості зміни реквізитів "призначення платежу" лише до списання коштів з його рахунку, вважає, що такий висновок обмежує права осіб на зміну призначення платежу.

Стверджує, що дії державного виконавця повністю відповідають нормам чинного законодавства.

У касаційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2016 року та залишити скаргу ТОВ "Дікманн Сідс Україна" без задоволення в повному обсязі.

Посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм ст. ст. 27, 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Вказує, що банківською установою на прохання боржника 5 лютого 2016 року внесено зміни до платіжних доручень у реквізиті "призначення платежу".

Вважає, що державний виконавець при здійсненні виконавчих дій з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 травня 2015 року № 910/5305/15-г, а саме, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, діяв в межах і у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Представники Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та позивача у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційних скарг Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та позивач повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності їх представників.

Заслухавши пояснення представника ПАТ "Компанія "Райз", обговоривши доводи касаційних скарг та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 січня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49881496 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/5305/15-г від 13 травня 2015 року, якою встановлено семиденний строк для добровільного виконання наказу з дня отримання вказаної постанови.

28 січня 2016 року ПАТ "Компанія "Райз" подало до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву від 27 січня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з виконання вказаного наказу, якою повідомило про добровільне й повне виконання рішення суду, у підтвердження чого подало платіжні доручення.

1 лютого 2016 року, враховуючи вказану заяву боржника, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчено виконавче провадження № 49881496.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Звертаючись зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ТОВ "Дікманн Сідс Україна" посилається на те, що діями старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Кушнір Л.В. щодо закінчення виконавчого провадження порушені права заявника, оскільки не перевірено одержання коштів стягувачем на виконання вказаного рішення.

Відмовляючи в задоволенні скарги ТОВ "Дікманн Сідс Україна", суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ "Компанія "Райз" в добровільному порядку та у повному обсязі виконало рішення Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2015 року, у зв'язку з чим постанова про закінчення виконавчого провадження винесена правомірно.

Однак, апеляційний господарський суд обгрунтовано не погодився з вказаним висновком суду першої інстанції та підставно частково задовольнив скаргу ТОВ "Дікманн Сідс Україна" на дії державного виконавця з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

За ст. 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Судами встановлено, що до заяви про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням рішення суду у добровільному порядку ТОВ "Дікманн Сідс Україна" додало платіжні доручення: № 265207 від 17 серпня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 10614 від 30 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 10488 від 28 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 10619 від 30 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 10618 від 30 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень; № 10489 від 28 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 27337 від 28 травня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 10362 від 27 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 9614 від 17 квітня 2015 року на суму 1000000 гривень, № 32499 від 31 липня 2015 року на суму 2000000 гривень та від 8 липня 2015 року № 31053 на суму 1000000 гривень, всього на суму 12000000 гривень, у яких вказано призначення платежу замість "Оплата за насіння зг. дог. № 109/2013 від 5 липня 2013 року" вказано "Оплата за насіння зг. дог. №108/2013 від 20 березня 2013 року".

Згідно листа ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" № 649 від 29 лютого 2016 року у відповідь на звернення ПАТ "Компанія "Райз" від 11 січня 2016 року внесено зміни у графу призначення платежу до платіжних доручень № 265207 від 17 серпня 2015 року; № 10614 від 30 квітня 2015 року; № 10488 від 28 квітня 2015 року; № 10619 від 30 квітня 2015 року; № 10618 від 30 квітня 2015 року; № 10489 від 28 квітня 2015 року; № 27337 від 28 травня 2015 року; № 10362 від 27 квітня 2015 року; № 9614 від 17 квітня 2015 року; № 32499 від 31 липня 2015 року та № 31053 від 8 липня 2015 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що приймаючи постанову про закриття виконавчого провадження від 1 лютого 2016 року, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняв в якості підтвердження добровільного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2015 року вказані платіжні доручення із зазначенням призначення платежу «оплата за насіння згідно договору №109/203 від 05.07.2013 року» та «оплата за насіння згідно договору №108/2013 від 20.03.2013 року».

Втім, вбачається, що предметом розгляду даного спору по суті була позовна вимога про стягнення боргу за договором купівлі-продажу насіння № 109/2013 від 5 липня 2013 року на загальну суму 18790215 гривень 46 коп., за якою 13 травня 2015 року Господарським судом міста Києва видано накази на виконання прийнятого судом рішення.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що надані боржником платіжні доручення свідчать про виконання останнім зобов'язань за договором купівлі-продажу насіння №109/2013 від 5 липня 2013 року на суму 6950000 гривень та за договором від 20 березня 2013 року №108/2013 на суму 12000000 гривень.

Судами встановлено, що 11 січня 2016 року ПАТ "Компанія "Райз" звернулось до ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" з проханням змінити призначення платежу у платіжних дорученнях з «оплата за насіння згідно договору №108/2013 від 20.03.2013 року» на «оплата за насіння згідно договору №109/203 від 05.07.2013 року».

5 лютого 2016 року ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" внесено відповідні зміни до платіжних доручень від 17 серпня 2015 року №265207; від 30 квітня 2015 року №10614; від 28 квітня 2015 року №10488; від 30 квітня 2015 року №10619; від 30 квітня 2015 року №10618; від 28 квітня 2015 року №10489; від 28 травня 2015 року №27337; від 27 квітня 2015 року №10362; від 17 квітня 2015 року №9614; від 31 липня 2015 року №32499 та від 8 липня 2015 року №31053.

Однак, вказані обставини не свідчать про повне виконання боржником рішення у даній справі з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 1090 Цивільного кодексу України банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" регулюється загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу.

Відповідно до п. 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених п. 22.6 ст. 22 Закону.

Згідно із зазначеним пунктом Закону обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року (далі - Інструкція), вимоги якої поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язковими для виконання ними, регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків та встановлює, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї.

Згідно п. 3.8 Інструкції реквізит платіжного доручення "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Крім того, відповідно до Інструкції датою валютування є зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Отримувачем є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі.

Відповідно до п. 3.2 Інструкції платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Таким чином, платник має право змінити призначення платежу, однак до списання коштів з його рахунку, оскільки після зарахування цих коштів на рахунок отримувача останній стає їх власником.

Разом з тим, після списання грошових коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується сторонами переказу без участі банку, будь-яка зміна в призначеннях платежу, тим більше майже через півроку, не може здійснюватись без згоди отримувача коштів.

Крім того, вбачається, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанову про закриття виконавчого провадження винесено 1 лютого 2016 року, а зміну призначення платежів банком здійснено 5 лютого 2016 року, тобто, після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені обов'язки і права державних виконавців, а саме, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження наділений правом проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до закону, а також з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну (п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження").

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що враховуючи визначені законом повноваження державного виконавця та його обов'язок із забезпечення виконання рішення суду, державний виконавець не перевіривши фактичне виконання рішення суду в повному обсязі, незаконно у порушення норм Закону України "Про виконавче провадження", виніс постанову про закриття виконавчого провадження від 1 лютого 2016 року.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтями 13 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження; жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

З огляду на викладене, суд погоджується з правильними та обґрунтованими висновками Київського апеляційного господарського суду про часткове задоволення скарги ТОВ "Дікманн Сідс Україна", визнання дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з виконання судового наказу № 910/5305/15-г, виданого Господарським судом м. Києва 13 травня 2015 року, неправомірними та скасуванню постанови ВП№49881496 від 1 лютого 2016 року про закінчення виконавчого провадження.

Доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а посилання заявників касаційних скарг на необхідність переоцінки доказів у справі не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки вчинення вказаних процесуальних дій виходить за межі повноважень суду, встановлених ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, законна та обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції прийнята за наслідками повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності та вірного застосування до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Т. Барицька

М. Малетич