ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/18212/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк"на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 08.02.2016 Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016у справі№ 910/18212/15Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Златобанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М"треті особи1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар-Інвест"; 2. Дочірнє підприємство "Строй-Маркет Плюс"; 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"; 4. Національний банк Українипровизнання одностороннього правочину недійснимза участю представників:

позивача: Христич О.В., дов. від 17.06.2016;

відповідача: Кирич С.О., дов. від 07.12.2016; Залунін К.Ф., дов. від 30.05.2016;

третьої особи-1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-3: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-4: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі №910/18212/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Балац С.В., судді - Полякова К.В., Чинчин О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Отрюх Б.В., Гончаров С.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі №910/18212/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Від третіх осіб відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Златобанк" (Кредитодавець) та ТОВ "Фросбі-М" (Позичальник) 23.09.2013 укладено кредитний договір №255/1/13-KL, за умовами якого Кредитодавець надав Позичальнику, а Позичальник зобов'язався у повному обсязі повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що Кредитодавець надав Позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення Банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору, максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3000000,00 дол. США.

Пунктом 1.4 кредитного договору встановлено, що кінцевою датою повернення кредиту є 22.09.2015 включно.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору, за користування кредитом Позичальником сплачуються відсотки у розмірі 14,5% річних.

Повернення кредитних коштів здійснюється на рахунок для оплати боргових зобов'язань та відсотків (п. 2.2.1 кредитного договору).

Позичальник має право ініціювати повне чи часткове повернення отриманих кредитних коштів в межах строку, встановленого п. 4 цього кредитного договору (п. 3.3.1 кредитного договору).

Згідно з п. 7.6 кредитного договору, він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Фросбі-М" за кредитним договором №255/1/13-KL, між ПАТ "Златобанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Дагмар-Інвест" (Іпотекодавець) 11.10.2013 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за №3747, предметом якого є нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1836,6 кв. м. (1А - торгове приміщення, загальною площею 1539,4 кв. м., а- підвальне приміщення, загальною площею 297,2 кв.м), яке належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки №3747, загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами на рівні фактичної ринкової вартості та становить 10414900,00 грн.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Фросбі-М" за кредитним договором №255/1/13-KL, між ПАТ "Златобанк" (Іпотекодержатель) та ДП "Строй-маркет Плюс" (Іпотекодавець) 23.09.2013 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за №3591, предметом якого є приміщення магазину промислових та продовольчих товарів з кулінарним цехом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 5194,2кв.м, яке належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на приміщення магазину промислових та продовольчих товарів з кулінарним цехом серії НОМЕР_2.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки № 3591, загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами на рівні фактичної ринкової вартості та становить 32059900,00 грн.

Між позивачем (Банк) та гр.ОСОБА_8 (Вкладник) 14.02.2014 укладено договір банківського вкладу № 055270, за умовами якого Вкладник згідно чинного законодавства України перераховує, а Банк приймає на відкритий Вкладнику вкладний рахунок суму грошових коштів в іноземній валюті в сумі 1391097,00 дол. США.

Відповідно до п. 1.3 договору банківського вкладу №055270, за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку Вкладника, Банк нараховує і сплачує Вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10,75 % річних.

Також, між позивачем (Банк) та гр.ОСОБА_9 (Вкладник) 14.02.2014 укладено договір банківського вкладу № 055273, за умовами якого Вкладник згідно чинного законодавства України перераховує, а Банк приймає на відкритий Вкладнику вкладний рахунок суму грошових коштів в іноземній валюті в сумі 4698780,00 дол. США.

Відповідно до п. 1.3 договору банківського вкладу №055273, за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку Вкладника, Банк нараховує і сплачує Вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10,75 % річних.

В подальшому, між гр.ОСОБА_8 (Первісний вкладник) та відповідачем (Новий вкладник) 14.02.2014 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором банківського вкладу № 055270, предметом якого є відступлення права вимоги Первісним вкладником банку Новому вкладнику на отримання в повній сумі вкладу, які випливають з договору банківського вкладу №055270 в сумі залишку на рахунку 1427452,00 дол. США.

Згідно з п. 1.2 договору, до Нового вкладника переходять усі права та обов'язки Первісного вкладника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в результаті чого Новий вкладник набуває право вимоги до ПАТ "Златобанк" відповідно до депозитного договору.

Розмір відступлення права вимоги становить 1427452,00 дол. США, без урахування процентної ставки по депозиту (п. 1.6 договору).

Вартість права вимоги, яка підлягає виплаті Первісному вкладнику, встановлюється сторонами додатково (п. 1.7 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору, Первісний вкладник зобов'язаний письмово повідомити ПАТ "Златобанк" про відступлення права вимоги за депозитним договором, який є предметом цього договору.

Між гр.ОСОБА_9 (Первісний вкладник) та відповідачем (Новий вкладник) 14.02.2014 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором банківського вкладу № 055273, предметом якого є відступлення права вимоги Первісним вкладником банку Новому вкладнику на отримання в повній сумі вкладу, які випливають з договору банківського вкладу №055273 в сумі залишку на рахунку 651576,01 дол. США.

Згідно з п. 1.2 договору, до Нового вкладника переходять усі права та обов'язки Первісного вкладника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в результаті чого Новий вкладник набуває право вимоги до ПАТ "Златобанк" відповідно до депозитного договору.

Розмір відступлення права вимоги становить 651576,01 дол. США, без урахування процентної ставки по депозиту (п. 1.6 договору).

Вартість права вимоги, яка підлягає виплаті Первісному вкладнику, встановлюється сторонами додатково (п. 1.7 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору, Первісний вкладник зобов'язаний письмово повідомити ПАТ "Златобанк" про відступлення права вимоги за депозитним договором, який є предметом цього договору.

06.02.2015 між гр.ОСОБА_8 та відповідачем підписані акти приймання-передачі прав вимоги до договорів про відступлення прав вимоги (цесії) за договорами банківського вкладу № 055270 та № 055273, а заявами від 12.02.2015, гр.ОСОБА_8 повідомив ПАТ "Златобанк" про заміну кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі договорів банківського вкладу від №055270 та № 055273.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 12.02.2015 відповідач повідомив ПАТ "Златобанк" про дострокове часткове погашення заборгованості відповідача за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL на суму 2079028,01 дол. США за рахунок коштів, розміщених на вкладному депозитному рахунку, відкритому відповідно до договорів банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та №055270, строк повернення яких настав.

Зазначеним листом відповідач на підставі депозитних договорів просив Банк здійснити перерахування грошових коштів на загальну суму 2079028,01 дол. США на рахунок відповідача, відкритий в ПАТ "Златобанк" для погашення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, цим листом відповідач повідомив позивача про припинення зобов'язання за кредитним договором, договорами банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 №055273 та №055270 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2079028,01дол. США. Лист отримано позивачем 12.02.2015 відповідно до вхідного реєстраційного штампу останнього.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що вищевказаний односторонній правочин ТОВ "Фросбі-М", вчинений листом від 12.02.2015 щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, врахувавши також постанову правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків в межах двосторонніх правовідносин.

При цьому, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. Чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Водночас, у разі зарахування зустрічних однорідних вимог діють обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 602 ЦК України визначено випадки недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог.

Частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", згідно з яким з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 14.02.2015 до 13.05.2015 включно.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами попередніх інстанцій досліджуючи всі матеріали справи в сукупності, враховуючи вимоги вищенаведеного законодавства України встановлено, що заборона, встановлена ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки заява відповідача від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог, подана до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк".

Як судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом були розглянуті доводи позивача що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №255/1/13-KL станом на дату подання ним заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015 не настав, оскільки умовами договору визначено, що кінцевою датою повернення кредиту є 22.09.2015, в зв'язку з чим, підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог станом на 12.02.2015 відсутні.

З приводу зазначеного судами встановлено, що під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, які випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Суди дослідили, що ТОВ "Фросбі-М" за кредитним договором взяло на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними відсотками в строк до 22.09.2015. При цьому, графіку погашення кредиту чи умов щодо повернення кредиту частинами сторонами у кредитному договорі № 255/1/13-KL не передбачалось.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання обов'язків - це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний їй обов'язок за договором, тобто вчинити певні дії чи відмовитися від їх вчинення.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 251, 252 ЦК України).

Пунктами 1.4, 3.3.1 кредитного договору сторонами узгоджено, що кредит повинен бути повернутий Позичальником у будь-який час у межах строку (тобто у певний період часу "з"-"по") до його кінцевої дати - 22.09.2015. Тобто, у відповідності до умов укладеного сторонами кредитного договору №255/1/13-KL та вищенаведених норм законодавства випливає, що з моменту підписання кредитного договору, отримання кредитних коштів у ТОВ "Фросбі-М", як Позичальника, виник обов'язок повернути зазначені кошти, тобто настав (почав свій перебіг) строк виконання зобов'язання, який завершувався 22.09.2015.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача строк повернення суми кредиту (строк виконання свого зобов'язання) вже почався (настав) і кінець строку договором визначено 22.09.2015. Після настання 22.09.2015 (тобто останнього дня строку, в який відповідач мав виконати свій обов'язок) для ТОВ "Фросбі-М" виникнуть інші правові наслідки, оскільки матиме місце прострочення боржника, під яким, згідно ст. 612 ЦК України, є невиконання у строк, тобто коли вже строк для належного виконання зобов'язання настав і закінчився, але в цей строк зобов'язання виконане не було.

При цьому, законодавством України не передбачено можливості здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог виключно за зобов'язаннями, виконання яких боржником прострочене, а передбачено можливість зарахування дійсних вимог, за зобов'язаннями, строк виконання яких настав, тобто за такими зобов'язаннями, обов'язок виконання яких існує саме в момент зарахування, що, зокрема, виключає можливість зарахування вимог за зобов'язаннями, які виникнуть лише в майбутньому.

Оскільки станом на 12.02.2015 у ТОВ "Фросбі-М" існував обов'язок з повернення наданих йому в кредит грошових коштів і цей обов'язок, згідно з умовами кредитного договору №255/1/13-KL, відповідач міг виконати у будь-який час без повідомлення Банку в межах строку, встановлено у п. 1.4 договору, тобто до 22.09.2015 (п. 1.2, п. 3.3.1 договору), то таке зобов'язання могло бути припинено відповідно до ст. 601 ЦК України. Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, подана до дати кінцевого повернення кредиту, є способом реалізації права Позичальника достроково повернути кредит і таке право не обмежене ані нормами чинного законодавства України, ані умовами кредитного договору №255/1/13-KL.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зазначені вище висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скаргзі, були предметом дослідження господарських судів першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №910/18212/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР