ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 917/17/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Полянського А.Г., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справігосподарського суду Полтавської областіза позовомпублічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз"простягнення 11 779 027, 01 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Громніцький Ю.П. - дов. № 14-132 від 13.05.2014;від відповідача:Баранов В.І. - посв.№1087., дов.№ 82 від 10.12.2015;

ПОСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.03.2016 (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено частково.

Стягнено з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2 820 282, 25 грн. пені, 428 379, 78 грн. річних, 533 541, 61 грн. інфляційних нарахувань та 99 037, 29 грн. на відшкодування витрат з оплати судового збору.

Постановою від 06.06.2016 Харківського апеляційного господарського суду (судді: Гребенюк Н.В. - головуючий, Білецька А.М., Слободін М.М.) рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2016 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що зменшуючи розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення, до уваги прийнято ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме, що відповідач, незважаючи на збиткову діяльність, погасив заборгованість за договором.

Не погоджуючись з судовими рішеннями публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь позивача 2 820 282, 25 грн. пені, у стягненні яких було відмовлено господарськими судами. Скаржник посилається на те, що господарські суди порушили ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 83, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову від 06.06.2016 Харківського апеляційного господарського суду залишити без змін.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.08.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., Сибіга О.М. судді: Кравчук Г.А. Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.08.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.09.2016 у звязку з відпусткою судді Кравчука Г.А., у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., Полянський А.Г., Сибіга О.М.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-281-Б від 04.01.2013, згідно з п. 1.1 якого позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідачу (покупцю) у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору, природний газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу з урахуванням п. 6.2. договору.

Як встановлено господарськими судами, позивачем виконані зобов'язання за договором та поставлено природний газ протягом січня - грудня 2013 року, січня - грудня 2014 року та січня - червня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 85 524, 486 тис.куб.м. на загальну суму 426 530 313, 17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач, в свою чергу, перерахував кошти за поставлений природний газ в сумі 421 353 772, 06 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо. Решта боргу в сумі 5 176 541, 11 грн. сплачена відповідачем до моменту звернення позивача з позовом до суду, на підтвердження чого відповідачем надано платіжні доручення.

Господарські суди дійшли висновку, що заявлені до стягнення 5 640 564,51 грн. пені, 428 379,78 грн. річних та 533 541,61 грн. інфляційних нараховані правомірно. Однак, господарські суди зменшили розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на 50 % - до 2 820 282,25 грн.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Частиною 3 ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 7.1 та 7.2 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Господарські суди дійшли висновку, що відповідно п.6 ст. 3 Цивільного кодексу України, необхідності зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки вона повинна ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Як встановили господарські суди, ПАТ "Полтавагаз" не є газовидобувною компанією та інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку зі своїх контрагентів не існує. Постановою НКРЕКП № 2018 від 13.07.2015 "Про внесення змін до нормативів перерахування коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, які здійснювали діяльність до 01.07.2012 відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорій споживачів "населення", "бюджетні установи", "промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання", на липень 2015 року", з 13.07.2015 для ПАТ "Полтавагаз" затверджено "нульові" нормативи перерахування коштів для всіх категорій споживачів. Таким чином, у відповідача виникла кризова ситуація, пов'язана з відсутністю обігових коштів.

Після сплати споживачами заборгованості за спожитий природний газ, кошти акумулюються на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання ПАТ "Полтавагаз", але у зв'язку з не розподіленням коштів на власників природного газу і ліцензіатів з транспортування природного і нафтового газу магістральними та промисловими трубопроводами у товариства виникають податкові зобов'язання за відсутності податкового кредиту.

З наданого відповідачем звіту про фінансовий стан підприємства за 9 місяців 2015 року, господарські суди встановили, що останнє знаходиться у важкому фінансовому стані та несе збитки у розмірі 19 477 000,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що оплата вартості спожитого природного газу здійснюється в порядку, визначеному Постановою Кабінету міністрів України № 1082 від 03.12.2008 "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" (зі змінами та доповненнями), а саме: плата за природний газ від усіх категорій споживачів підприємства зараховується на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ. Всі кошти, що надходять в рахунок оплати послуг з газопостачання населенням, бюджетними установами та іншими споживачами за затвердженим алгоритмом, у відсотковому співвідношенні спрямовується на оплату спожитого природного газу.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Як встановлено господарськими судами, виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено об'єктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача і на які він не в змозі впливати. Крім того, станом на 30.11.2015 сума основного боргу погашена, а з позовом у даній справі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося у січні 2016 року.

З огляду на зазначене, господарські суди, зменшуючи розмір штрафних санкцій на 50% прийняли до уваги ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме, той факт, що відповідач, незважаючи на збиткову діяльність, погасив заборгованість з оплати вартості отриманого від позивача природного газу протягом незначного часу.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.111-5, п.1 ст.111-9, ст.111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову від 06.06.2016 Харківського апеляційного господарського суду зі справи № 917/17/16 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді А.Г. Полянський

О.М. Сибіга