ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 911/3880/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Владимиренко С.В.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства

"Український професійний банк"

на рішення господарського суду Київської області

від 24.02.2016 року

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 29.06.2016 року

у справі № 911/3880/15

господарського суду Київської області

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Український професійний банк"

до Приватного акціонерного товариства

"Банкомзв'язок"

за участю третіх осіб, які не

заявляють самостійних

вимог на предмет спору

на стороні позивача: 1. Національного банку України;

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

за участю третьої особи, яка

не заявляє самостійних

вимог на предмет спору

на стороні відповідача: ОСОБА_4

про стягнення коштів

за участю представників:

позивача - Шабліовської В.В., Рунової Н.Г.

відповідача - не з'явились

третіх осіб, які не заявляють

самостійних вимог на предмет

спору на стороні позивача - 1) Добролюбова В.І.

2) Башарової В.Є.

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача 3) не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" про стягнення 729 050,39 дол. США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.02.2016 року (суддя Бацуца В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року (судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я., Жук Г.А.), відмовлено у задоволенні позову повністю.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне дослідження судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, що вплинуло на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (банк) та Приватним акціонерним товариством "Банкомзв'язок" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 732/5, згідно якого банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 000 000 доларів США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0,00 грн. терміном до 05 січня 2017 року на поповнення обігових коштів і погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №339/5 від 25.11.2010.

Зменшення кредитної заборгованості здійснюється щомісячно, починаючи з червня 2013 року, в сумі 20 000 дол. США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 140 000 дол. США здійснюється не пізніше 05 січня 2017 року.

Плата за користування одержаними коштами складає 14 % річних (пункт 1.4. кредитного договору).

Відповідно до пункту 4.1. кредитного договору позичальник зобов'язується повернути одержані кредитні кошти в строк і сплатити нараховані проценти шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих процентів.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що у разі порушення позичальником умов договору, несвоєчасного повернення отриманого кредиту та сплати процентів за його використання, встановлення банком факту нецільового використання кредиту, ненадання в строк більше, ніж 60 днів після дати, вказаної у п. 4.3. цього договору, визначених документів, а також у випадку виникнення обставин, які ставлять під сумнів повернення позичальником отриманого кредиту, відсутності заставленого майна або загрози його втрати, неналежного та недостатнього забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право достроково стягнути отримані позичальником кредитні кошти, проценти за їх використання та штрафні санкції за договором.

Пунктами 7.1.-7.2. кредитного договору передбачено, що нарахування та сплата процентів за користування кредитними ресурсами здійснюються щомісячно й одночасно з остаточним погашенням кредитної заборгованості за цією кредитною лінією, але не пізніше 05 січня 2017 року. Проценти нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитною лінією.

Сплата процентів за користування кредитними ресурсами здійснюється позичальником щомісячно в період з 25 числа по останній робочий день місяця та одночасно з остаточним погашенням кредитної заборгованості за цією кредитною лінією, але не пізніше 05 січня 2017 року, на рахунок нарахованих процентів № НОМЕР_2 в банку. При цьому сплаті підлягають проценти, які нараховані на 25 число місяця включно; сплата процентів, які нараховані за період з 26 числа по останній календарний день місяця здійснюється в наступний період сплати процентів. При розрахунку процентів за користування кредитними ресурсами приймається метод „факт/факт", при якому до розрахунку приймається фактична кількість днів у місяці та у році. При розрахунку процентів враховується перший день користування кредитними ресурсами та не враховується останній день користування кредитними ресурсами (день погашення позичкової заборгованості).

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 05 січня 2017 року, а в частині невиконаних зобов'язань позичальника - до повного та належного їх виконання (пункт 9.1. кредитного договору).

В подальшому 13.06.2013 між ПАТ "Український професійний банк" та ПАТ "Банкомзв'язок" підписано додатковий договір до договору про відкриття кредитної лінії, згідно якого сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1. договору у наступній редакції: "Банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію у розмірі 1 625 000, 00 дол. США з правом конвертації іноземної валюти в національну валюту та 0,00 грн терміном до 05 січня 2017 року, на поповнення обігових коштів та погашення кредитної заборгованості за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 339/5 від 25.11.2010. Зменшення кредитної заборгованості здійснюється щомісячно, починаючи з липня 2013 року, в сумі 20 000 дол. США, остаточне погашення кредитної заборгованості в сумі 785 000 дол. США здійснюється не пізніше 05.01.2017.

Цього ж дня позивач надав відповідачеві грошові кошти в межах кредитного ліміту у розмірі 1 625 000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 17321617 (#17321617).

Підписанням додаткового договору від 12.11.2013 до договору про відкриття кредитної лінії №732/5 сторони дійшли згоди викласти пункт 1.4. у наступній редакції: "Плата за користування одержаними кредитними ресурсами в доларах США з 01.12.2013 встановлюється в розмірі 13,5 % річних".

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що, в порушення умов договору, відповідач частково виконав свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим сума заборгованості останнього по строковому кредиту склала 695 125,35 дол. США, заборгованість по строкових процентах - 7 970,14 дол. США, заборгованість по прострочених процентах - 23 396,22 дол. США, заборгованість по пені - 2 558,68 дол. США.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, вказав на відсутність доказів порушення прав позивача, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем по поверненню кредиту за кредитним договором №732/5 від 11.06.2013 та нарахованих відсотків на загальну суму 703 095,48 доларів США є припиненими внаслідок погашення боргу платіжними дорученнями №№ 1, 2 від 27.05.2015 поручителем - ОСОБА_4, яким 27.05.2015 укладено договір поруки №732/5-1 з ПАТ "Український професійний банк" та який поручився відповідати перед банком як солідарний боржник за договором про відкриття кредитної лінії №732/5 від 11.06.2013.

Водночас, судами попередніх інстанцій спростовано посилання позивача на нікчемність правочинів за приписами частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: договору поруки №732/5-1, укладеного 27.05.2015 між ПАТ „Український професійний банк, ПАТ „Банкомзв'язок" та ОСОБА_4; додаткового договору про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013, укладеного 27.05.2015 р. між ПАТ „Український професійний банк та ПАТ „Банкомзв'язок"; договору про розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013, укладеного 27.05.2015 між ПАТ „Український професійний банк та ПАТ „Банкомзв'язок"; всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних із укладанням договору поруки № 732/5-1 від 27.05.2015 та погашенням ОСОБА_4 заборгованості ПАТ "Банкомзв'язок" по договору про відкриття кредитної лінії № 732/5 від 11.06.2013.

При цьому, суди вказали, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемними у випадку укладення банком договору поруки, за яким банк приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність", проте у даному спорі при укладенні договору поруки у позивача не виникало такого зобов'язання, оскільки за цими договорами позивач виступав як кредитор, а не як поручитель чи боржник.

Також суди спростували посилання позивача на відсутність згоди Національного банку України, в заставі якого знаходяться майнові права позивача (договір застави майнових прав від 24.03.2014 №19/ЗМП, укладений між ПАТ "Український професійний банк" та Національним банком України) за кредитними договорами, укладеними між ним та юридичними особами.

При цьому, суди послались на те, що за договором поруки №732/5 від 27.05.2015 третя особа-3 ОСОБА_4 поручився перед позивачем за виконання відповідачем, як боржником, свого обов'язку, прийнявши тим самим на себе відповідальність за порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором, а тому укладення вказаного договору не тягне за собою наслідків у вигляді обтяження переданих в заставу майнових прав іншими зобов'язаннями, відчуження таких майнових прав або внесення змін до кредитного договору.

Крім того, місцевим й апеляційним господарськими судами спростовано посилання позивача щодо відсутності доказів надходження грошових коштів на його рахунок від поручителя на тій підставі, що кошти перераховані на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у ПАТ "Український професійний банк", визначений сторонами у пункті 3.1. кредитного договору.

Доводи позивача щодо отримання ОСОБА_4 певних переваг перед іншими кредиторами у зв'язку з виконанням зобов'язань за договором поруки №732/5 від 27.05.2015 також спростовані судами на тій підставі, що перехід прав кредитора у зобов'язанні до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою, визначений імперативно, а тому не співвідноситься з положеннями пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким визначено таку умову нікчемності правочину, як надання кредитору переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Проте, такі висновки судів першої й апеляційної інстанцій є передчасними та такими, що здійснені без належного дотримання вимог ст. 43 ГПК України з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054, частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (стаття 553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 554 ЦК Україна у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 вказаного Кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи спір, господарські суди встановили, що постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 № 348 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі цієї постанови Правління НБУ рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.05.2015 №107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" з 29.05.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Український професійний банк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно пп. 1, 9 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду з дня свого призначення виконує повноваження органів управління банку і повноваження, визначені ч. 2 ст. 37 цього Закону.

В силу п. 4 ч. 2 ст. 37 цього ж Закону уповноважена особа має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно частини 3 статті 38 цього ж Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводи скаржника щодо наявності ознак нікчемності договору поруки, визначених пп. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та обставини незаконного вивільнення банком грошових коштів з рахунків фізичних осіб та вкладів ОСОБА_4 (з наданням привілеїв), який є кредитором і акціонером ПАТ "Банкомзв'язок" та обіймав посаду Голови Ради з отриманням управлінських функцій, та штучне погашення кредитів третьою особою - ОСОБА_4 з метою незаконного виведення активів з банківської установи.

Крім цього, суди не звернули уваги на те, що договір поруки укладений без згоди Національного банку України, в заставі якого (договір застави майнових прав від 24.03.2014 №19/ЗМП) знаходяться майнові права за укладеними між ПАТ "Український професійний банк" і юридичними та фізичними особами кредитними договорами, чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 Цивільного кодексу України та ст.ст. 7, 17 Закону України "Про заставу" та пунктів 2.1., 3.4.2., 3.4.5. договору застави, яким встановлено обмеження щодо кредитного договору та договорів забезпечення до нього, зокрема, обов'язок заставодавця не відчужувати передані в заставу майнові права в будь-яких спосіб, не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб та не вносити змін до кредитних договорів та забезпечуваних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась заборона, встановлена постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ "Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку", якою передбачено, що під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 та пункті 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11, роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Відтак, всупереч вимог ст. 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам наявності ознак нікчемності договору поруки та існуванню у відповідача зобов'язань з належного виконання кредитного договору.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про законне погашення боргу поручителем є сумнівними.

Поняття і види доказів викладені у статті 32 ГПК України, згідно якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що норми ст. 38 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, і п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарськими судами, в межах своїх повноважень, повинні бути створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснення всіх необхідних дій щодо їх витребування.

З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, зокрема, наявності доказів на підтвердження ознак нікчемності договору поруки, є передчасними.

Разом з тим, з"ясування зазначених обставин має істотне значення при вирішенні спору для встановлення підстав припинення основного зобов'язання за кредитним договором.

При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 1117 ГПК України).

В зв"язку з викладеним, судові інстанції припустились порушення вимог частини 1 статті 47 ГПК України щодо всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України.

Згідно статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та, дотримуючись норм процесуального права, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 24.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року у справі № 911/3880/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяН.І. МележикСуддіС.В. Владимиренко С.С. Самусенко