ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 910/32074/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Сибіги О.М., Мачульського Г.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 у справігосподарського суду міста Києваза позовомприватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами "Національний резерв"до1. товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума"; 2. відкритого акціонерного товариства "Мінський тракторний завод"; 3. товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк";провизнання договорів недійснимив судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Міронюк І.В. - дов. б/н від 11.01.2016;від відповідача 1:Яроцький В.О. дов. б/н від 14.09.2015;від відповідача 2:не з'явився;від відповідача 3:Костенко М.І. - дов. б/н від 05.06.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.02.2016 (суддя: Босий В.П.) позов приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами "Національний резерв" задоволено повністю. Визнано укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума", відкритим акціонерним товариством "Мінський тракторний завод" та товариством з обмеженою відповідальністю "Логопарк" договори про відступлення права вимоги № 3 від 11.03.2015, № 4 від 15.04.2015 та № 5 від 09.06.2015 недійсними з моменту їх укладення.

Постановою Київського апеляційного суду України від 06.06.2016 (судді: Пономаренко Є.Ю.- головуючий, Дідиченко М.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду від 22.02.2016 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" до компетенції директора належить укладання від імені товариства договорів та угод з урахуванням обмежень, встановлених статутом. Оскаржувані договори про відступлення права вимог укладені без врахування визначених Статутом обмежень.

Не погоджуючись з судовими рішеннями товариство з обмеженою відповідальністю "Логопарк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Скаржник посилається на те, що господарськими судами порушено норми процесуального та матеріального права - п.4 ч.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", ст. 167 Господарського кодексу України.

Приватне акціонерне товариство "Компанія з управління активами "Національний резерв" у запереченні на касаційну скаргу просить в задоволенні касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Логопарк" відмовити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" у запереченні на касаційну скаргу просить залишити рішення від 22.02.16 та постанову від 06.06.2016 без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відкрите акціонерне товариство "Мінський тракторний завод" у своєму відзиві просить касаційну скаргу задовольнити. Скасувати рішення господарського суду від 22.02.2016 та постанову апеляційного господарського суду від 06.06.2016. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.08.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Мачульський Г.М., Сибіга О.М. Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (постачальник) та Республіканським унітарним підприємством "Мінський тракторний завод", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Мінський тракторний завод" (покупець) 10.01.2013 укладено контракт № 1 (з урахуванням протоколу розбіжностей), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на нижченаведених умовах комплектуючі для тракторів "Мінський тракторний завод" (товар) у кількості, асортименті, за ціною та на суму згідно специфікації № 1 від 10.01.2013, що додається до даного договору та є його невід'ємною частиною, після підписання контракту сторонами.

10.01.2013 сторонами контракту № 1 на аналогічних умовах укладено контракт № 2.

11.03.2015 товариством з обмеженою відповідальністю "Логопарк" (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (сторона 2) та відкритим акціонерним товариством "Мінський тракторний завод" (сторона 3) укладено договір № 3 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого сторона 2 передає, а сторона 1 набуває в порядку та на умовах, передбачених даним договором, право вимоги зобов'язань, що належать стороні 2, та стає кредитором за контрактом № 1 від 04.02.2013 укладеного ТОВ "Автопластгума" та ВАТ "Мінський тракторний завод". Сторона 2 на умовах даного договору передає право вимоги зобов'язань, строк виконання яких настав на дату підписання даного договору, а також зобов'язань, строк виконання яких настане протягом строку дії даного договору.

Згідно договору загальна вартість товару, відвантаженого стороні 3 за контрактом, але не оплаченого ним на дату набрання чинності даним договором, складає 153 839,00 дол. США.

Пунктом 1.3 договору відступлення права вимоги № 3 від 11.03.2015 визначено, що сторона 2 відступає, а сторона 1 приймає на себе право вимоги сторони 2 та стає кредитором за контрактом в частині зобов'язань на суму 153 839,00 дол. США.

15.04.2015 товариством з обмеженою відповідальністю "Логопарк" (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (сторона 2) та відкритим акціонерним товариством "Мінський тракторний завод" (сторона 3) укладено договір про відступлення права вимоги № 4, за яким сторона 2 відступає, а сторона 1 приймає на себе право вимоги сторони 2 та стає кредитором за контрактами №1 від 04.02.2013 та № 2 від 10.01.2013 в частині виконання ВАТ "Мінський тракторний завод" зобов'язань на суму 102 367,27 дол. США.

09.06.2015 товариством з обмеженою відповідальністю "Логопарк" (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (сторона 2) та відкритим акціонерним товариством "Мінський тракторний завод" (сторона 3) укладено договір про відступлення права вимоги №5, згідно умов якого сторона 2 відступає, а сторона 1 приймає на себе право вимоги сторони 2 та стає кредитором за контрактом № 2 від 10.01.2013 в частині виконання ВАТ "Мінський тракторний завод" зобов'язань на суму 84 756,00 дол. США.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

За ч.ч. 1 та 2 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 92 та ст. 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За ч. 1 ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Відповідно п.8.2 та підп. 8.8.2 п.8.8 розд.8 Статуту ТОВ "Автопластгума" органами управління товариством є: загальні збори учасників та директор. Контролюючим органом є ревізійна комісія.

Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників. Директор без доручення діє від імені товариства в межах, що визначаються цим статутом, представляє його інтереси у відносинах зі всіма вітчизняними і іноземними юридичними особами та громадянами, розпоряджається майном товариства, крім повноважень віднесених до компетенції загальних зборів учасників, укладає договори, в тому числі і трудові, видає доручення, відкриває в банках поточні та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, видає накази і вказівки, обов'язкові для всіх робітників товариства.

До компетенції директора належить укладання від імені товариства договорів та угод з урахуванням обмежень, встановлених цим статутом; укладання договорів та правочинів, загальна сума яких за період їх дії або не визначена, або перевищує 1 000 000,00 грн. тільки за згодою загальних зборів учасників товариства, що оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів учасників.

Як встановлено господарськими судами, сума відступленого першим відповідачем на користь третього відповідача права вимоги за договором №3 від 11.03.2015 становила 153 839,00 дол. США (що за курсом НБУ складає еквівалент 3 315 676,58 грн.), за договором № 4 від 15.04.2015- 102 367,27 дол. США (що за курсом НБУ складає еквівалент 2 346 923,21 грн.), за договором № 5 від 09.06.2015 - 84 756,00 дол. США (що за курсом НБУ складає еквівалент 1 788 555,01 грн.).

Господарські суди дійшли висновку, що сума кожного із договорів про відступлення права вимоги № 3, № 4 та № 5 перевищувала визначену підп. 8.8.2 п.8.8 Статуту суму - 1 000 000,00 грн., а відтак укладення таких договорів директором ТОВ "Автопластгума" мало відбуватися тільки за згодою загальних зборів учасників товариства і оформлятися у вигляді протоколу загальних зборів учасників.

Господарськими судами встановлено, що відповідної згоди директору товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" Матюшенко С.В. на укладення договорів про відступлення права вимоги № 3, № 4 та № 5 загальними зборами не надавалось.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Господарські суди встановили, що оспорювані договори містять положення (в преамбулі) про підписання їх з боку ТОВ "Автопластгума" директором товариства Матюшенко С.В., діючого на підставі Статуту товариства. Наведене свідчить про обізнаність другого та третього відповідачів щодо наявності обмежень повноважень директора ТОВ "Автопластгума" на укладення договорів.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Тобто, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

За п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 за № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі п. 4 ч. п.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від 29.09.2014 Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 зі справи № 3-207 зазначив, що аналіз норм законодавства та статуту, зважаючи на частку позивача у статутному фонді товариства (70%), дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Господарські суди встановили, що у даному спорі позивач є учасником, якому належить 50% статутного капіталу ТОВ "Автопластгума", та позовні вимоги він обґрунтовує порушенням укладеними правочинами його корпоративних прав.

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Відповідно ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Господарські суди дійшли висновку, що оскільки частка ТОВ "КУА "Національний резерв" у статутному фонді ТОВ "Автопластгума" складає 50%, укладення директором ТОВ "Автопластгума" договорів про відступлення права вимоги № 3, № 4 та № 5 свідчить про порушення корпоративних прав ТОВ "КУА "Національний резерв" щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від прибуткової господарської діяльності товариства, що впливає на права позивача, як учасника.

Як встановлено господарськими судами, укладенням оскаржуваних договорів також порушено права позивача, як заставодержателя за договором застави №ППІ-13 02.04.2013, яким забезпечено виконання першим відповідачем грошового зобов'язання за договором позики №ППІ-11 від 20.03.2013.

Предметом застави за вказаним договором є грошові кошти в сукупності прав вимоги на виконання грошового зобов'язання та майнові права на грошові кошти (суми виручки та інші грошові вимоги), що знаходяться на рахунку заставодавця (ТОВ "Автопластгума") або надійдуть від заставодавця на підставі контрактів №1 від 04.02.2013 та №2 від 10.01.2013, укладених між відповідачами першим та другим відповідачем.

Укладаючи спірні договори відступлення права вимоги, першим відповідачем не отримано згоди позивача як заставодержателя за договором застави №ППІ-13 02.04.2013 та фактично відчужено на користь третього відповідача право вимоги отримання коштів, яке знаходилося в заставі у позивача без отримання його згоди як заставодержателя у встановленому чинним законодавством України порядку, чим порушено його права.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Питання визначення застосовуваного права до приватноправових відносин з іноземним елементом врегульовано Законом України "Про міжнародне приватне право", відповідно до ст.ст. 5, 43 якого у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Пунктами 5.1 та 5.5 договорів про відступлення права вимоги зазначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством Республіки Білорусь. Спори, які можуть виникнути при виконанні даних договорів, сторони вирішують шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди, спір передається на розгляд Економічного суду міста Мінська.

На підставі п. 7 ч.1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" яким передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України, господарські суди прийняли вказану справу до свого провадження, з урахуванням того, що ТОВ "Автопластгума" знаходиться у м. Києві та один із договорів укладено у м. Києві (Україна).

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.111-5, п.1 ст.111-9, ст.111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 06.06.2016 Київського апеляційного господарського суду зі справи № 910/32074/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді О.М. Сибіга

Г.М. Мачульський