ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 922/2114/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016у справі№ 922/2114/16 Господарського судуХарківської областіза позовомГромадської організації "Харківський антикорупційний центр"до- Харківської міської ради - Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1проскасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників: позивачаОСОБА_12- предст. дов. від 18.07.2016; Рисенко В.М. - предст. дов. від 18.07.2016;відповідачів- не з'явився - Шкарбан О.С. - предст. дов. від 06.07.2016

ВСТАНОВИВ:

30.06.2016 Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" звернулася до господарського суду з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1" про визнання незаконним та скасування пункту 5.1 додатку до рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади міста Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,5538 га для будівництва та обслуговування житлового комплексу за адресою проспект Московський та проспект Індустріальний у місті Харкові та про зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 7,5538 га на підставі відповідного акта приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду - прийняти земельну ділянку. Позов обґрунтовано приписами статті 19 Конституції України, статті 12 Земельного кодексу України, статтей 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР та вказано, що при прийнятті спірного рішення про передачу земельної ділянки житлово-будівельному кооперативу безоплатно, міська рада не врахувала мети створення такого кооперативу та порядок його організації відповідно до наведених вище норм Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985; спірне рішення прийнято всупереч правовій позиції Верховного Суду України та практиці Вищого господарського суду України; всупереч статті 41 Земельного кодексу України кооператив отримав земельну ділянку не для поліпшення житлових умов його учасників (якими є юридичні особи), а для отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності; відповідно до статей 21, 317, 319, 387 Цивільного кодексу України власник вправі витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним.

У відзиві на позов Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" заперечив проти позовних вимог з підстав відсутності у позивача як громадської організації повноважень на здійснення представництва в суді інтересів держави, територіальної громади чи громадян, його неналежності як позивача у спірних правовідносинах в розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України, відсутності порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Харківська міська рада також заперечила проти позову вказавши, що внаслідок прийняття спірного акта права та охоронювані законом інтереси позивача у справі не порушено; позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права. Який застосовується для захисту речових прав власника; спірне рішення про передачу земельної ділянки кооперативу прийнято з урахуванням вимог Закону України "Про кооперацію", яка є спеціальною нормою та була чинною на момент створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1"; спірне рішення міської ради вичерпало свою дію шляхом його виконання, відтак, його скасування не може відновлювати порушене право на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 (суддя Байбак О.І.) позов задоволено; визнано незаконним та скасовано пункт 5.1 додатку 1 рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади міста Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) для будівництва та обслуговування житлового комплексу за адресою проспект Московський та проспект Індустріальний у місті Харкові; зобов'язано Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) на підставі відповідного акта приймання -передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду - прийняти земельну ділянку; стягнуто з відповідачів на користь позивача судовий збір.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 (судді Слободін М.М. - головуючий, Білецька А.М, Гребенюк Н.В.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

В окремій думці від 24.10.2016 суддя Білецька А.М. висловила свою позицію щодо недоведеності Громадською організацією "Харківський антикорупційний центр", виходячи з положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, наявності суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, натоміть оскарження рішення органу місцевого самоврядування фактично зводиться до захисту позивачем інтересів засновників громадської організації, тоді як відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено у разі, коли цього потребують саме загальні інтереси суспільства, а позивачем не доведено суспільного інтересу щодо припинення права власності на земельні ділянки; чинним законодавством можливість захисту суспільних інтересів, незалежно від категорії спірних правовідносин, закріплена за суб'єктами владних повноважень, зокрема, за прокуратурою, а позивач не позбавлений права на відповідне звернення до прокуратури, як органу, наділеного, згідно з вимогами статті 121 Конституції України правом представництва інтересів громадян або держави в судах.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій відповідачі подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги, в яких просять скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Касаційні скарги обґрунтовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статтям 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України суди не надали належної оцінки доводам відповідачів та не перевірили, чи має місце порушення суб'єктивних прав та інтересів позивача у правовідносинах щодо надання спірної земельної ділянки; не врахували вимоги статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, статей 4, 21, 22 Закону України "Про громадські об'єднання", статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а не інтересів засновників чи територіальної громади, не встановили, в чому полягає порушене право позивача; не врахували, що позивач не є носієм функцій представництва держави або органом, через який діють територіальні громади у цивільних відносинах, відповідно до вимог статей 172, 173 Цивільного кодексу України, та звернувся до суду з позовом в межах правовідносин, не пов'язаних зі здійсненням його статутної діяльності; суди невірно застосували статті 1 та 21 Закону України "Про громадські об'єднання" та не застосували статтю 4 вказаного вище Закону при визначенні прав позивача як громадської організації; задовольняючи позов в частині зобов'язання повернути майно, суди невірно застосували статтю 387 Цивільного кодексу України та задовольнили позовні вимоги у спосіб, який не може застосовуватись у спірних правовідносинах.

Харківська міська рада не скористалась процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника.

Представник Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у судовому засіданні підтримав доводи своєї касаційної скарги, заперечуючи проти судових рішень у справі, також підтримав вимоги касаційної скарги Харківської міської ради.

Представники позивача у судовому засіданні та у відзиві заперечили доводи касаційних скарг, просили залишити прийняті у справі рішення та постанову без змін, як законні та обґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 23.12.2015 Харківська міська рада прийняла рішення 7 скликання № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів", згідно з пунктом 5.1 додатку 1 до якого надала Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Архітектора Альошина (колишній просп. Орджонікідзе) та просп. Індустріальний (колишній просп. Фрунзе).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 23.12.2015 учасниками Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1" були: ПАТ "Трест-Житлобуд-1"; ТОВ "Харківжитлобуд-1"; ПАТ Харківелектромонтажкомплект. Таким чином, засновниками Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1" станом на 23.12.2015 були виключно юридичні особи, суб'єкти господарювання, створені з метою отримання прибутку.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що безкоштовне відчуження Харківською міською радою земельної ділянки, що є предметом даного судового розгляду, у власність обслуговуючого кооперативу фактично, має результатом отримання прибутку засновниками цієї юридичної особи, які не є членами територіальної громади міста Харкова, а отримання прибутку цими суб'єктами господарювання не може бути спільним інтересом членів територіальної громади міста Харкова.

За висновком суду, наведені обставини свідчать також про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" не було створено як житлово-будівельний кооператив в розумінні Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, що свідчить про відсутність у нього правових підстав на безоплатне отримання у власність спірної земельної земельних в порядку, визначеному ст.41 Земельного кодексу України а спірне рішення Харківської міської ради № 35/15 від 23.12.2015, в оскаржуваній частині, порушує спільні інтереси територіальної громади міста Харкова. Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, мала можливість в силу покладених на неї публічних функцій, та була зобов'язана діяти в інтересах усієї територіальної громади, а також була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1", мала переконатись у створенні його з додержанням порядку його створення та у відповідності з вимогами чинного законодавства. Однак, всього вказаного вище Харківська міська рада не зробила, не дотрималась підстав набуття земельних ділянок житлово-будівельними кооперативами, визначених статтею 41 Земельного кодексу України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Суд також встановив, що позивач - Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" створена відповідно до вимог чинного законодавства України; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - дата запису: 11.02.2016; номер запису: 1 480 102 0000 068618.

У межах міста Харкова постійно проживають троє засновників громадської організації, а саме: ОСОБА_9 (адреса засновника: АДРЕСА_1), ОСОБА_10 (адреса засновника: АДРЕСА_2), ОСОБА_12 (адреса засновника: АДРЕСА_3). Таким чином, засновники ГО "Харківський антикорупційний центр": ОСОБА_9. ОСОБА_10 та ОСОБА_12 є членами територіальної громади міста Харкова.

Відповідно до пункту 2.1. Статуту ГО "Харківський антикорупційний центр" головною метою діяльності Організації є: створення умов для протидії поширення корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції.

Згідно із пунктом 2.2 Статуту, Організація має право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом ... звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань.

Безоплатне відчуження об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Харкова приводить до ненадходження до міського бюджету жодних доходів, зменшення бюджету розвитку міста, а, отже, порушує спільні інтереси територіальної громади міста Харкова.

Таким чином, враховуючи, що ГО "Харківський антикорупційний центр" створена членами територіальної громади в тому числі для судового захисту спільних інтересів, суд дійшов висновку, що позивач має право на звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав, права власності своїх засновників на земельну ділянку, тобто є належним позивачем у даній справі.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновкам місцевого господарського суду, що при прийнятті оскаржуваного рішення Харківська міська рада не дотрималась підстав набуття земельних ділянок житлово-будівельними кооперативами, визначених статтею 41 Земельного кодексу України, що свідчить про незаконність виділення спірної земельної ділянки.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відзначив, що громадські організації, яким стали відомі порушення діючого законодавства у галузі, що відноситься до їх статутної діяльності, мають усі підстави для представництва в суді суспільних інтересів з цих питань; в матеріалах справи наявні докази того, що засновники ГО "Харківський антикорупційний центр" є членами територіальної громади міста Харкова, а право ГО "Харківський антикорупційний центр" звертатися із позовами до суду передбачений Статутом об'єднання.

Дослідивши пункти 2.1. та 2.2 Статуту ГО "Харківський антикорупційний центр", згідно з якими "головною метою діяльності Організації є: створення умов для протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції" та організація має право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом … звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань.", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведеними положеннями Статуту, як і пунктами 2, 6 частини першої статті 21 Закону України "Про громадські об'єднання", передбачено право громадських об'єднань звертатися із позовними заявами до суду.

Враховуючи, що ГО "Харківський антикорупційний центр" відповідно до положень її Статуту наділений відповідними повноваженнями щодо звернення до суду з позовом за захистом прав та законних інтересів її членів, а також є юридичною особою, позивач в розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України є суб'єктом, який має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом відповідних порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів його членів, оцінюючи інтерес, з яким позивач звернувся до суду, колегія суддів дійшла висновку, що він є законним, а, відтак, підлягає судовому захисту.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

За частиною першою статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права або обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції встановленої законом.

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 № 6-1376ц16, прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає".

Такого висновку Верховний Суд України дійшов у зв'язку зі застосуванням у правовідносинах про витребування у набувачів земельних ділянок та повернення їх у власність держави статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право мирного володіння майном та перевірки у зв'язку з цим наявності ознак критерію, чи переслідує втручання держави, вчинене у законодавчо встановлений, легітимний спосіб, "суспільний", "публічний" інтерес; натомість, висновок Верховного Суду України не стосується самих підстав та порядку порушення судового розгляду справи, які встановлюються відповідним процесуальним законодавством.

Наведена судом практика Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, в якому зазначено, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення), також стосується визначення критерію суспільного інтересу щодо обґрунтованості втручання держави в мирне володіння особи майном, а не правомірності ініціювання визначеної процесуальним законом процедури судового розгляду.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; через положення частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя, відповідно до якого до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України); відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами учасниками) якого є фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об'єднання має містити його статут (стаття 11 Закону України "Про громадські об'єднання", а статтями 21, 22 Закону України "Про громадські об'єднання" визначені права громадських об'єднань, які утворюються в Україні, та їх взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Статтями 1 та 21 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським об'єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Зокрема, статтею 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього середовища, а статтею 25 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено повноваження громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів).

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування; відсутні такі положення і в законодавстві, що регламентує земельні правовідносини, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або спільних інтересів територіальної громади, у правовідносинах, що пов'язані з наданням у власність земельних ділянок, чинним законодавством наразі не визначені.

Втім, можливість захисту суспільних інтересів незалежно від категорії спірних правовідносин згідно з вимогами чинного законодавства, закріплена, зокрема, за прокуратурою (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").

Також, як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом Статуту (пункти 2.1, 2.2) Громадське об'єднання "Харківський антикорупційний центр" визначило головною метою діяльності організації - створення умов для протидії поширення корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції, зокрема шляхом звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, та в інший не заборонений законом спосіб.

Сферою запобігання корупції, протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві є система регулятивних правовідносин, які спрямовані на попередження корупційних проявів у державі шляхом удосконалення правових норм, правових механізмів, що передбачає здійснення правоохоронних, переважно кримінально-правових та адміністративних заходів, спрямованих на притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь, що мають на меті покарання, превенцію протиправних дій, виховання населення у дусі поваги до закону.

Разом з тим, за висновками судів попередніх інстанцій Громадське об'єднання "Харківський антикорупційний центр" звернулося до суду за захистом інтересів своїх членів як таких, що належать до територіальної громади міста Харкова, у сфері їх приватноправових інтересів до володіння та розпорядження земельною ділянкою, порушених Харківською міською радою за спірним рішенням.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Разом з тим, якщо певне рішення Європейського Суду з прав людини застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи Європейським Судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не повинні бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору.

Загалом, рішення ЄСПЛ це вказівка на критерії та обставини, які мають оцінюватися судом та визначення способу їх оцінки.

Так, у рішенні у справі "ЛЕраблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24 лютого 2009 року, в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

У справі Національна група інформації та протидії заводу "Мелокс" - Група "Ні заводу "Мелокс" та змішаному оксидному паливу" проти Франції (Collectif national d'information et d'opposition а l'usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), де уряд Франції, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача, Суд також прийшов до висновку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, "спір", порушений асоціацією - заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції".

Натомість, у даному спорі суди відповідних обставин справи не встановили, не навели доказів спільного інтересу територіальної громади міста Харкова до спірного розпорядження землями органом місцевого самоврядування, (проведення громадських слухань, залучення громадськості до слухань, обговорень питань пов'язаних із незаконною передачею землі, звернення громадськості до правоохоронних органів та до позивача з приводу наявності у діях ради ознак корупційної складової тощо).

Отже, встановивши наявність підстав для задоволення позову Громадської організації "Харківський антикорупційний центр", поданого для захисту приватноправового інтересу його членів, суди наведеного вище не врахували, а їх висновки щодо звернення громадської організації до господарського суду в межах статутної діяльності позивача суперечать встановленим самими судами обставинам справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду відповідно до поданої касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; проте неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Взявши до уваги, що господарські суди попередніх інстанцій встановили істотні обставини справи, дослідили зміст вимог позивача, однак, не застосували положення наведеного вище чинного законодавства відповідно до змісту спірних правовідносин та підстав поданого позову, судова колегія вбачає наявність підстав для скасування судових рішень у даній справі та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні поданих позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 2 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 у справі №922/2114/16 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 скасувати.

У позові відмовити.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова