ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 914/563/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Корнілова Ж.О., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Гарантія-Сервіс" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 06.07.2016 у справі № 914/563/16 господарського суду Львівської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Добропласт" доприватного підприємства "Гарантія-Сервіс" провизнання права власності та зобов'язання вчинити дії,за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Сікиринського Ю.О.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Добропласт" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства "Гарантія-Сервіс", в якому просило, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, визнати за ним майнові права на об'єкт інвестування - квартиру № 24, загальною площею 102 м2, яка знаходиться в 4-поверховому житловому будинку за адресою: м. Львів-Винники, вул. Кільцева, 12 (кадастровий номер земельної ділянки 461016030040030018) та зобов'язати відповідача передати зазначену квартиру за актом приймання-передачі.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.07.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача передати позивачу квартиру № 24, загальною площею 102 м2, яка знаходиться в 4-поверховому житловому будинку за адресою: м. Львів-Винники, вул. Кільцева, 12 (кадастровий номер земельної ділянки 461016030040030018) за актом приймання-передачі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством "Гарантія-Сервіс" (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Добропласт" (сторона 2) 18.02.2013 укладено договір № 02/02-13, відповідно до умов якого з метою набуття на первинному ринку нерухомості права власності на майно, визначене цим договором, сторона-2 уповноважує сторону-1 вчинити правочин на створення нерухомого майна, та організувати будівництво об'єкта нерухомості за адресою: вул. Кільцева-Лисика у м. Львів-Винники (кадастровий номер земельної ділянки 461016030040030018). Правочин про створення майна укладається між забудовником та підрядником у письмовій формі Завдання на створення об'єкта, що містить загальний опис виконуваних робіт, викладений у розділі 2 цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору сторона-1 за плату виконує цей договір в якості правомочної особи, що від власного імені здійснює фактичні дії, вчиняє правочини з метою організації будівництва, прийняття до експлуатації нерухомості та підготовки документації для оформлення права власності сторони-2 на об'єкт нерухомості в органі державної влади.

У пункті 2.1 договору міститься загальний опис об'єкта нерухомості - квартира в 4-поверховому житловому будинку з мансардовим поверхом в м. Винники на вулиці Кільцева-Лисика, розташованому на земельній ділянці з кадастровим номером №461016030040030018, місцезнаходження: вул. Кільцева-Лисика у м. Львів-Винники; проектні дані нерухомості - квартира № 24, загальною площею 102 м2.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору розрахункова вартість нерухомості становить 489 600 грн. (загальна сума договору). Для визначення розрахункової вартості нерухомості застосовується договірна ціна та площа нерухомості. Плановий термін завершення будівництва - 4 квартал 2013 року. Розрахункова вартість об'єкта нерухомості не підлягає коригуванню стороною-1 у жодному випадку.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що остаточна вартість нерухомості визначається стороною-1 після сплати стороною-2 повної вартості об'єкта нерухомості, виходячи з фактично сплачених стороною-2 грошових коштів в порядку, визначеному п. 5.1.4 договору, та буде вказана в акті передачі нерухомості.

Згідно з п.п. 5.1-5.2 договору сторона-2 з метою набуття у власність нерухомості здійснює безготівковий переказ коштів наступним чином (об'єми та терміни): 358 776 грн. з ПДВ, 130 824 грн. з ПДВ заплатити до 25.12.2013. Переказ коштів здійснюється безготівково на рахунок сторони-1. Термін наступного платежу розпочинається після завершення терміну попереднього. Сторона-2 зобов'язана здійснювати переказ коштів у чіткій відповідності до графіку, визначеного у п. 5.1 договору. Сторона-2 за згодою сторони-1 має право достроково вчиняти наступний платіж. Остаточний розрахунок проводиться сторонами після введення об'єкта нерухомості в експлуатацію в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 8.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання зобов'язань сторонами або до припинення (розірвання) згідно з його умовами.

Також між приватним підприємством "Гарантія-Сервіс" (замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Добропласт" (постачальником) 18.02.2013 укладено договір поставки № 1/2013, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити замовнику металопластикові вікна та двері (далі товар), а замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

До матеріалів справи приєднано копію специфікації до договору поставки на суму 408 776 грн., підписану обома сторонами.

На виконання умов договору поставки позивач відпустив відповідачу пластикові вікна на загальну суму 408 776 грн. з ПДВ, що підтверджується нотаріально засвідченою копією видаткової накладної № 02/03 від 18.03.2013, підписаною та скріпленою печатками сторін.

Враховуючи наявність у сторін одна до одної зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, приватне підприємство "Гарантія-Сервіс" (сторона-1) та товариство з обмеженою відповідальністю "Добропласт" (сторона-2) 28.03.2013 уклали договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого сторона-1 і сторона-2 дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 02/02-13 від 18.02.2013 (у якому сторона-1 є кредитором, а сторона-2 є боржником при виконанні частково грошового зобов'язання в сумі 358 776 грн.) та за договором поставки № 1/2013 від 18.02.2013 (у якому сторона-1 є боржником, а сторона-2 є кредитором при виконанні частково грошового зобов'язання в сумі 358 776 грн.). Вказані вище зобов'язання за вищезазначеними договорами припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є рівними.

Відповідно до п.п. 2, 3 договору про зарахування зустрічних однорідних вимог з моменту набрання чинності договору сторони не є зобов'язаними за договорами, зазначеними в п. 1 договору, а підписання цього договору сторонами свідчить про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної.

В подальшому 12.02.2016 позивач звернувся до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області із запитом № 08/02 про надання інформації стосовно того, чи прийнятий в експлуатацію житловий будинок за адресою: Львів-Винники, вул. Кільцева-Лисика, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером № 461016030040030018.

У листі-відповіді № 1013-6/814-16 від 15.02.2016 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області проінформував позивача, що у листопаді 2014 року відповідач зареєстрував за № ЛВ143143250746 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації 4-поверхового 6-тисекційного багатоквартирного житлового будинку на вул. Кільцева-Лисика, м. Львів-Винники, дані щодо якого внесено до реєстру.

Отримавши вказану інформацію, позивач на виконання п. 5.1 договору № 02/02-13 від 18.02.2013 перерахував на рахунок відповідача 130 824 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 16.02.2016 з призначенням платежу "згідно з договором № 02/02-13 від 18.02.2013".

Проте відповідач свого обов'язку з передачі позивачу за актом спірного об'єкта нерухомості, передбаченого договором № 02/02-13 від 18.02.2013, не виконав, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення, оспорювання чи невизнання відповідачем майнових прав за позивачем на об'єкт інвестування, у зв'язку з чим вимога про визнання майнових прав на квартиру № 24 загальною площею 102 м2 не підлягає задоволенню. Разом з тим, оскільки позивачем виконано передбачені договором № 02/02-13 від 18.02.2013 зобов'язання (що підтверджується договором про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 358 776 грн. та платіжним дорученням № 1 від 16.02.2016 про перерахування відповідачу 130 824 грн.), він набув право на отримання від відповідача квартири, у зв'язку з чим вимога про зобов'язання відповідача передати позивачу спірну квартиру за актом приймання-передачі підлягає задоволенню.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивачем виконано умови договору № 02/02-13 від 18.02.2013, що підтверджується договором про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 358 776 грн. та платіжним дорученням № 1 від 16.02.2016 про перерахування відповідачу 130 824 грн., проте відповідач не передав за актом приймання-передачі спірний об'єкт нерухомості позивачу.

Крім цього, відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації (зареєстрованої Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 28.11.2014 № ЛВ143143250746) будівництво чотириповерхового 6-тисекційного багатоквартирного житлового будинку на вул. Кільцева-Лисика у м. Львів-Винники закінчене, а об'єкт готовий до експлуатації.

Відповідно до приписів ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційний інстанції, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що позивач виконав умови договору № 02/02-13 від 18.02.2013 та набув право на отримання від відповідача спірної квартири, проте останній в порушення розділу 3 договору не виконав свого обов'язку з її передачі позивачу за актом приймання-передачі, у зв'язку з чим судами правомірно зобов'язано відповідача передати позивачу квартиру № 24 загальною площею 102 м2 за актом приймання-передачі.

Що ж до вимоги про визнання майнових прав на об'єкт інвестування, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

До майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпоряджання майном (наприклад права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір № 02/02-13 від 18.02.2013 спрямований на набуття цивільних прав та обов'язків, зокрема, набуття майнових прав на квартиру № 24 площею 102 м2, яка знаходиться в 4-поверховому житловому будинку за адресою: м. Львів-Винники, вул. Кільцева, 12 (кадастровий номер земельної ділянки 461016030040030018).

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Стаття 331 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України про порушення, оспорювання чи невизнання відповідачем майнових прав товариства з обмеженою відповідальністю "Добропласт" на квартиру № 24, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про визнання майнових прав на об'єкт інвестування.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Корнілова Ж.О. Грек Б.М.