ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/6542/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Яценко О.В., Данилової М.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.10.2016у справі№ 910/6542/16Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт"доПублічного акціонерного товариства "Укрнафта"провизнання недійсним правочину

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: від відповідача:не з'явились Сєров Є.І. (довіреність №10-481 від 02.04.2016)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ярмак О.М.) від 14.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Скрипка І.М., судді: Тищенко А.І., Гончаров С.А.) від 19.10.2016, в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.124 Конституції України, ст. ст.203, 207, 215, 601 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), 42, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про зарахування №10/582 від 09.03.2016. Позовні вимоги мотивовані тим, що заява підписана неуповноваженою особою, оскільки до заяви не додано доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала вказану заяву від імені ПАТ "Укрнафта"; заява не відповідає вимогам ст.601 ЦК України, оскільки строк виконання зобов'язань позивача перед відповідачем не настав; зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення неможливе.

Судами встановлено таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/13862/15 відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Інтербізнесконсалт" до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" про стягнення 1033270,08дол. США, що еквівалентно 21956989,20грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (далі КАГС) від 29.10.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/13862/15 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1998634,84дол. США, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015) еквівалентно 21008490грн 35 коп. заборгованості і стягнення із відповідачів солідарно 10000 доларів, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015) еквівалентно 212500грн 00 коп. заборгованості та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено, а в решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/13862/15 - залишене без змін.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" судовий збір за подачу позову в розмірі 73080,00грн, 80390,00грн судового збору за подачу апеляційної скарги та 400000,00грн понесених адвокатських витрат.

06.11.2015 Господарським судом міста Києва на виконання постанови було видано відповідні накази.

Сторони підтверджують, що на підставі виданого наказу у виконавчому провадженні №49278561 з ПАТ Укрнафта" 09.12.2015 стягнуто на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 553470,00грн, що складається з судового збору за подачу позову в розмірі 73080,00грн, 80390,00грн судового збору за подачу апеляційної скарги та 400000,00грн понесених адвокатських витрат.

Постановою Вищого господарського суду України (далі ВГСУ) від 18.02.2016 зменшено суму судових витрат, стягнутих за постановою суду апеляційної інстанції, до 102313,34грн з 553470,00грн (частина 4 резолютивної частини постанови КАГС), яка вже сплачена відповідачем на користь позивача.

24.02.2016 відповідач звернувся до господарського суду з заявою №10/414 про поворот виконання постанови у справі №910/13862/15, зазначивши, що з ПАТ "Укрнафта" надмірно стягнено 451156,66грн (553470,00грн - 102313,34грн).

Крім того, на підставі постанови ВГСУ від 18.02.2016 ПАТ "Укрнафта" має сплатити на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14183629,97грн.

09.03.2016 ПАТ "Укрнафта" звернулась до ТОВ "Інтербізнесконсалт" із заявою №10/582 про зарахування, в якій зазначено таке.

ТОВ "Інтербізнесконсалт" має зобов'язання перед ПАТ "Укрнафта" по сплаті грошових коштів на загальну суму 480388,66грн відповідно та у зв'язку з постановою ВГСУ від 18.02.2016 у справі №910/13862/15, якою скасовано постанову апеляційного суду в частині стягнення з ПАТ "Укрнафта" витрат на послуги АО "Мельниченко, Чайка та Партнери", а також частини присуджених витрат зі сплати судового збору, та враховуючи той факт, що ПАТ "Укрнафта" на час заяви вже виконало постанову апеляційного суду в цій частині, кошти в сумі 451156,66грн підлягають поверненню ПАТ "Укрнафта" від ТОВ "Інтербізнесконсалт".

Згідно з постановою ВГСУ ТОВ "Інтербізнесконсалт" повинно сплатити на користь ПАТ "Укрнафта" 29232,00грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

ПАТ "Укрнафта" на підставі постанови ВГСУ має сплатити на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14183629,97грн.

В зв'язку з наведеним на підставі ст.203 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.601 ЦК України, враховуючи зустрічність, однорідність зобов'язань (вимог) та настання строку їх виконання, ПАТ "Укрнафта" цим заявляє про зарахування зобов'язань ПАТ "Укрнафта" по виплаті ТОВ "Інтербізнесконсалт" заборгованості за постановою ВГСУ в загальній сумі 480388,66грн в рахунок зобов'язань ТОВ "Інтербізнесконсалт" по сплаті грошових коштів відповідно та у зв'язку з постановою ВГСУ.

Отже, в спірній заяві відповідач зазначив про припинення зустрічних зобов'язань зарахуванням в розмірі 480388,66грн (451156,66грн повернення надмірно стягнутих коштів на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду та 29232,00грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, стягнутих постановою ВГСУ на користь відповідача).

Як стверджує позивач вказана заява була ним отримана 22.03.2016.

Листом №24/03/16-1 від 24.03.2016, направленим на адресу відповідача, позивач висловив свою відмову від проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивач зазначає, що вказаний односторонній правочин є недійсним, оскільки заява підписана головним фінансовим директором ПАТ "Укрнафта" ОСОБА_5., проте Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" не надано доказів на підтвердження повноваженої особи діяти від імені Відповідача. Крім того, строк виконання вимог щодо повернення позивачем грошових коштів у розмірі 451156,66грн не настав та відсутні рішення суду з цього приводу. 24.02.2016 Публічне акціонерне товариства "Укрнафта" звернулось до суду з заявою про поворот виконання постанови, яка не розглянута, що свідчить про наявність спору щодо повернення 451156,66грн. Що стосується заяви про зарахування 29232,00грн, то такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вказана сума підлягає стягненню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили з такого.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 3 ст.203 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Суд зазначає, що зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

При цьому з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що зарахування можливе при наявності таких умов:

зустрічність вимог, це означає, що сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні;

однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

зрілість вимог - необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи щоб термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент;

ясність вимог.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи зокрема і положення п.1 ч.1 ст.211 ЦК України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).

Таким чином, надіслання відповідачем вказаної заяви є вчиненням ним одностороннього правочину, спрямованого на припинення зобов'язань сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №914/2492/14.

При цьому, слід зазначити, що інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони.

На однорідність вимог не впливають підстави виникнення зобов'язання, а має значення лише природа зобов'язання, а тому в даному випадку зобов'язання обох сторін є грошовими, тобто однорідними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14.04.2009 у справі №32/426-6/248.

З огляду на викладене, вказані вимоги відповідача до позивача є зустрічними та однорідними (стосуються одного й того ж виду речей - грошових коштів).

Щодо відсутності повноважень представника відповідача на підписання спірного правочину.

Відповідно до положень ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.ч.1, 3 ст.244 ЦК України).

Статтею 246 ЦК України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Судами встановлено, що односторонній правочин від імені ПАТ "Укрнафта" був підписаний в.о. голови правління - головним фінансовим директором ПАТ "Укрнафта" ОСОБА_5 В матеріалах справи міститься довіреність №10-57-д від 19.01.2016 на ім'я вказаної особи, видана головою правління ПАТ "Укрнафта", з правом укладати, підписувати, затверджувати заяви, угоди, акти, протоколи про зарахування, а також інші документи, спрямовані на припинення зобов'язання зарахуванням зі строком дії до 31.12.2016.

За таких підстав, представник за довіреністю ПАТ "Укрнафта" ОСОБА_5 при підписанні спірного одностороннього правочину - заяви про зарахування №10/582 від 09.03.2016 мав відповідні повноваження, оскільки на час укладання спірного правочину довіреність була чинною.

Щодо доводів про ненастання строку виконання вимог повернення позивачем грошових коштів у розмірі 451156,66грн.

Згідно зі ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.

Відповідно до ч.1 ст.122 ГПК України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем (ч.2 ст.122 ГПК України).

Поворот виконання рішення, постанови - це процесуальна дія, яка полягає в повному або частковому відновленні первісного становища відповідача в разі зміни або скасування рішення з прийняттям нового рішення про повну або часткову відмову в позові. Мета повороту виконання рішення - приведення відносин, що склалися між сторонами, у відповідність з новим судовим рішенням шляхом усунення наслідків скасованого повністю або частково рішення.

Так, у п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення п.28 ч.1 ст.293 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 2 листопада 2011 року №13-рп/20111974 зазначено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.

Відповідно до вимог ст.122 ГПК України поворот виконання рішення суду створює обов'язок для стягувача, на користь якого у боржника стягнуті гроші або майно, повернути отримані грошові кошти, оскільки правова підстава для виконання в повному обсязі скасованого судового рішення відпала, як і відпала підстава для набуття позивачем (стягувачем) всієї суми грошових коштів за скасованим судовим рішенням. При цьому, видача наказу про поворот виконання здійснюється лише за заявою боржника, а відсутність норми, за якою такий би наказ видавався автоматично, свідчить про те, що частина 1 статті 122 ГПК України встановлює безпосередній обов'язок повернути отримані грошові кошти за скасованим або зміненим рішенням, яке було виконано боржником.

Згідно ч.5 ст.124 Конституції України, ст.45 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями, і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною 3 статті 11111 ГПК України встановлено, що постанова касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, обов'язок ТОВ "Інтербізнесконсалт" по поверненню сплачених ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у розмірі 451156,66грн на виконання постанови КАГС від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 виник з моменту набрання чинності постанови ВГСУ від 18.02.2016 у справі №910/13862/15, тобто з 18.02.2016.

Враховуючи вищевикладене, доводи позивача про ненастання строку виконання зобов'язання останнього правомірно відхилені попередніми судовими інстанціями.

Щодо доводів про безпідставність зарахування 29232,00грн з огляду на можливість стягнення вказаної суми виключно в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому, Закон України "Про виконавче провадження" не містить заборони щодо можливості проведення зарахування зустрічних вимог на стадії виконання судового рішення.

Стаття 602 ЦК України, якою передбачені випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, також не містить обмежень щодо такого зарахування на стадії виконання судових рішень.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення є можливим при наявності умов, встановлених ст.601 ЦК України та відсутності обставин, встановлених ст.602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.11.2008 у справі №37/144-41/261 та від 09.12.2008 у справі №37/638.

При цьому, вимоги відповідача до позивача є зустрічними та однорідними, тобто такими, що повністю відповідають положенням ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу. Зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначених ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження". При цьому, примусове виконання передбачає обов'язкове здійснення державною виконавчою службою заходів, передбачених ст.32 Закону України "Про виконавче провадження", в т.ч. і звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, спрямованих на виконання рішення за виконавчим документом.

Виконавчі документи - накази Господарського суду міста Києва у справі №910/13862/15 передбачали стягнення грошових коштів, як спосіб виконання рішення судів. Правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог було вчинено відповідачем після видачі судом першої інстанції наказів на виконання постанови ВГСУ від 18.02.2016, а дії відповідача, який надіслав позивачу заяву про зарахування №10/582 від 09.03.2016, були направлені на добровільне виконання ним своїх зобов'язань.

Таким чином, припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення є можливим, оскільки такий спосіб припинення зобов'язання передбачений нормами ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України, та є одним із способів виконання судового рішення, а тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт".

Відносно доводів скаржника про те, що односторонній правочин - заява про зарахування №10/582 від 09.03.2016, є недійсною, оскільки заявником не вчинено дій, які б свідчили про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження, а тому зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 451156,66грн неможливе, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, чинне законодавство, як матеріальне так і процесуальне, не містить заборони щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення ні в межах наданого виконавчою службою періоду для добровільного виконання судового рішення, ні в подальшій процедурі примусового виконавчого провадження.

За таких підстав, слід зазначити, що припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання рішення суду свідчить про фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом, а тому посилання позивача на необхідність укладення мирової угоди між сторонами на стадії виконавчого провадження правомірно не прийнято судами до уваги як необґрунтоване, оскільки укладення такої мирової угоди не вимагається в даному випадку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 910/6542/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Яценко

М.Данилова