ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 910/9394/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А.,Плюшка І.А.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 (головуючий суддя Отрюха Б.В., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) у справі№ 910/9394/16 Господарського суду міста Києва (суддя Павленко Є.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення 8.095,51 грн.,за участю представників:позивачане з'явились,відповідачаПрохоров Ю.Г.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 у справі № 910/9394/16 позовні вимоги задоволено: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" 8.095,51 грн. збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 у справі № 910/9394/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 104, 107 ЦК України, ст. 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не є правонаступником ДП "Донецька залізниця".

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору від 30.12.2013 УПр14/28/162, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець), на підставі залізничної накладної №51522241 від 24.07.2014 у напіввагонах №№ 67873901, 66751835, 66243627 на станцію Маріуполь-Сортувальний Державного підприємства "Донецька залізниця" доставлено вантаж (антрацит), вантажовідправник - ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит", вантажоодержувач - ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча".

30.10.2015 вантаж було видано на станції призначення з комерційними актами БН №724379/1311, БН № 724380/1312 та БН № 724381/1313, які свідчать про недостачу вантажу, а саме: у напіввагоні № 67873901 - 3460 кг, у напіввагоні № 66751835 - 5100 кг та у напіввагоні № 66243627 - 3190 кг. Таким чином загальна вартість недостачі вантажу становить 8.095,51 грн., враховуючи недостачу через природні втрати.

Спір у даній справі виник внаслідок, як стверджує позивач, порушення ДП "Донецька залізниця" правил перевезення вантажу, що призвело до фіксування вказаного порушення зі складанням комерційних актів БН №724379/1311, БН № 724380/1312 та БН № 724381/1313 та виникнення у ДП "Донецька залізниця" перед позивачем заборгованості в розмірі 8.095,51 грн.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ПАТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем у заявленому позові. Суд зазначив, що у справі відсутні дані про внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення Державного підприємства "Донецька залізниця", а тому ПАТ "Українська залізниця" не є правонаступником ДП "Донецька залізниця".

При цьому такий висновок апеляційний суд зробив, виходячи з положень ст.ст. 104, 107 ЦК України, та зазначив, що відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав та обов'язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено, а правонаступництво вважається здійсненим з моменту виключення юридичної особи - попередника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком апеляційного суду та вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно зі ст. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Відповідно до ст. 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Місцевим судом встановлено, що комерційні акти БН №724379/1311, БН №724380/1312 та БН №724381/1313 від 30.10.2015 складені згідно з Правилами складання таких актів.

Розрахунок шкоди, спричиненої внаслідок недостачі вантажу у напіввагонах №№ 67873901, 66751835, 66243627, проведений позивачем відповідно до Правил перевезення вантажів та становить 8.095,51 грн. (фактична вага отриманого вантажу за вирахуванням допустимих природних втрат, помножена на вартість 1 тони антрациту).

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Статтею 920 ЦК України обумовлено, що в разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Частина 1 ст. 314 ГК України) передбачає, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Частиною 1 ст. 22 ЦК України унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Згідно з п. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Згідно зі ст. 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно зі ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).

Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Отримувачем вантажу за накладною № 51522241 є позивач, який у свою чергу наділений правом на пред'явлення претензій та позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином місцевим судом встановлено, що факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 8.095,51 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу висновку апеляційного суду про те, що ПАТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем у заявленому позові, колегія суддів відзначає таке.

За загальним правилом, передбаченим ч.ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", припинення у разі злиття юридичних осіб вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Разом з тим Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" врегульовано особливий порядок утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до преамбули вказаного Закону зазначений нормативно-правовий акт визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Згідно з ч. 2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону передбачено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.

На виконання зазначеного Закону, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, опублікованої в газеті "Урядовий кур'єр" від 04.07.2014 №118, було утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Серед наведеного у додатку 1 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", значиться й Державне підприємство "Донецька залізниця".

Згідно зі Статутом (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735) Залізниця є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Пунктом 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 № 512-Ц/од "Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту" визначено, що датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) і підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, є 30.11.2015.

За таких обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця". При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не доведено, що у місцевості, де сталася спірна ситуація, саме ДП "Донецька залізниця" продовжує фактичне обслуговування вантажоперевізників і здійснює з ними відповідні розрахунки.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 у справі № 910/9394/16 - залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" 1.653,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу із зазначенням відповідних реквізитів доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець І.А. Плюшко