ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 910/3091/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Владимиренко С.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на рішенняГосподарського суду міста Києва від 17.02.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.08.2016у справі№910/3091/15-г Господарського суду міста Києваза позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго", 2. Публічного акціонерного товариства "Державний Експортно-Імпортний Банк України"провизнання договору недійснимза участю представників:від позивача:ОСОБА_6,від відповідача-1:не з'явився,від відповідача-2:Гуйван Т.П.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" та Публічного акціонерного товариства "Державний Експортно-Імпортний Банк України" про визнання недійсним іпотечного договору від 16.03.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 430 та укладеного між Відкритим акціонерним товариством" Державний Експортно-Імпортний Банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю" Спецстройенерго".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі №910/3091/15-г (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 (колегія суддів у складі: Кропивна Л.В., Рябуха В.І., Алданова С.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем-2 подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.03.2009 між ВАТ "Державний Експортно-Імпортний Банк України" (іпотекодержатель), правонаступником якого є ПАТ "Державний Експортно-Імпортний Банк України", та ТОВ "Спецстройенерго" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, який зареєстрований в реєстрі за № 430 про передачу в іпотеку майна а саме: нежитлового приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (спірне приміщення) та належить іпотекодавцю на праві власності.

ОСОБА_4 як учасник ТОВ "Спецстройнерго", звертаючись з позовом про визнання вказаного договору іпотеки недійсним, посилалась на те, що від імені ТОВ "Спецстройнерго" договір підписаний директором з перевищенням повноважень. При цьому, зазначила про порушення оспорюваним правочином її корпоративних прав.

Судами встановлено, що від імені іпотекодавця іпотечний договір підписано директором Коган Ніною Вікторівною, яка діяла на підставі статуту ТОВ "Спецстройнерго" затвердженого зборами учасників (протокол №1) від 27.03.1996 та зареєстрованого реєстраційною палатою виконавчого комітету від 29.03.1996.

Відповідно п. 9.17 Статуту ТОВ "Спецстройнерго" у редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору, директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, які входять у компетенцію зборів. Збори мають право делегувати частину своїх повноважень директору.

Згідно з п. 9.18 Статуту у редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору директор має право без доручення вчиняти дії від імені товариства.

Відповідно до протоколу №06/11 загальних зборів ТОВ "Спецстройнерго" від 06.11.2008 директора товариства Коган Ніну Вікторівну було обмежено у здійсненні повноважень щодо укладення від імені товариства будь-яких угод (договорів) щодо передачі майна в заставу, іпотеку. Будь-які угоди (договори) на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., а також угоди (договори), за якими товариство передає належне йому майно в заставу, іпотеку підлягає попередньому схваленню загальними зборами учасників товариства.

ПАТ "Державний Експортно-Імпортний Банк України", заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що 20.02.2009 зборами засновників ТОВ "Спецстройнерго" було надано директору повноваження на підписання оспорюваного правочину.

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

Отже, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає у правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на викладене, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа (аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 21.09.2016 у справі №902/841/15)

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

В тексті оспорюваного договору іпотеки зазначено, що директор ТОВ "Спецстройенерго" діяла на підставі статуту; посилання на внутрішні документи товариства відсутні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі статуту у редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору, не вбачається будь-яких обмежень на укладення правочинів від імені ТОВ "Спецстройенерго" та виключної компетенції загальних зборів ТОВ "Спецстройенерго" вирішувати питання щодо укладення будь-яких угод, в тому числі про передачу в заставу/іпотеку майна товариства.

При цьому, судами встановлено, що інформації про наявність обмежень повноважень директора ТОВ "Спецстройенерго" не вбачається також і з відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено обізнаності ВАТ "Державний Експортно-Імпортний Банк України" про обмеження повноважень директора ТОВ "Спецстройенерго" відповідно до протоколу №06/11 загальних зборів від 06.11.2008 та судами не встановлено, що ВАТ "Державний Експортно-Імпортний Банк України" діяв недобросовісно і нерозумно, зокрема достеменно знав про відсутність у директора ТОВ "Спецстройнерго" необхідного обсягу повноважень, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, як роз'яснено в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів"№13 від 24.10.2008, при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено, зокрема вимоги про припинення дій шляхом заборони чинити перешкоди позивачу стосовно участі у загальних зборах на майбутнє.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що учасник товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства та не вправі звертатися до суду за захистом прав, інтересів інших учасників господарського товариства, а також самого товариства поза відносинами представництва, при цьому позивач як учасник товариства, не довів, у чому полягає порушення саме його корпоративних прав внаслідок укладення ТОВ "Спецстройенерго" оспорюваного договору.

З матеріалів справи вбачається, що до господарського суду 03.08.2015 від представника позивача надійшли уточнення позовних вимог і додатково заявлена вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Спецстройенерго", оформлене протоколом № 20/02/09 від 20.02.2009.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для прийняття заяви позивача про уточнення позовних вимог, враховуючи наступне.

Приписами статті 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 роз'яснено, що зокрема статтею 22 цього Кодексу не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи). Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Враховуючи викладене, заявлена позивачем додаткова вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Спецстройенерго", яке оформлене протоколом № 20/02/09 від 20.02.2009, судом першої інстанції правомірно не прийнята до розгляду.

Представник позивача звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі № 910/3091/15-г до розгляду господарським судом Кіровоградської області справи № 912/3203/15 про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ "Спецстройенерго" від 20.02.2009, оформлених протоколом за № 20/02/09.

Встановивши, що обставини, які підлягають встановленню під час розгляду спору про недійсність правочину з підстав порушення корпоративних прав позивача можуть бути встановлені судом самостійно в рамках розгляду даної справи, місцевим господарським судом правомірно відхилено зазначене клопотання про зупинення провадження у справі.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішення та постанови судів попередніх інстанцій колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі №910/3091/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді С. Владимиренко

О. Євсіков