ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року Справа № 921/48/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Палія В.В.,

Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р. (судді: Скрипчук О.С., Дубник О.П., Юрченко Я.О.) у справі№ 921/48/13-г господарського суду Тернопільської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг" доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Тернопільська філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" за участю:Прокуратури міста Тернополя провизнання права власності на майно та витребування його з чужого незаконного володіння за участю представників: від позивачане з'явилисьвід відповідачане з'явилисьвід третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачане з'явилисьвід прокуратури Романов Р.О., прокурор відділу ГПУ, служб. посвід. №014714, вид. 21.01.2013 р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання права власності на майно та витребування його з чужого незаконного володіння.

Вказаний позов було прийнято місцевим господарським судом, у зв'язку з чим порушено провадження у справі №921/48/13-г.

Розгляд даної судової справи відбувався за участю прокуратури міста Тернополя.

Крім того, в процесі судового розгляду до участі у справі №921/48/13-г було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Тернопільську філію Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор".

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04.06.2015 р. у справі №921/48/13-г позов задоволено повністю, а саме: визнано за позивачем право власності на бензин автомобільний марки А-92 у кількості 10 821,46 літрів вартістю 114 707 грн. 47 коп. та бензин автомобільний марки А-95 у кількості 8 599,34 літрів вартістю 93 73 грн. 81 коп., а також витребувано дане майно у відповідача на користь позивача.

Судове рішення місцевого господарського суду обґрунтоване доведеністю заявлених позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р. у справі №921/48/13-г рішення господарського суду Тернопільської області від 04.06.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові в частині вимоги про визнання права власності відмовлено, а в частині вимоги про витребування майна припинено провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний господарський суд виходив з того, що на момент порушення провадження у справі спірне майно належало позивачу на праві власності, а, отже, у даному випадку предмет спору був відсутній на момент виникнення останнього, що є підставою для відмови в задоволенні цієї позовної вимоги.

Одночасно, за висновками господарського суду апеляційної інстанції, вимога позивача до відповідача про витребування спірного майна вже була розглянута в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р. та залишити в силі рішення господарського суду Тернопільської області від 04.06.2015 р.

В обґрунтування своєї касаційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

За протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду справу №921/48/13-г передано колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3431 від 18.08.2016 р., у зв'язку з відпусткою суддів Карабаня В.Я. та Ковтонюк Л.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №921/48/13-г передано колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Львов Б.Ю., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.08.2016 р.).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3497 від 22.08.2016 р., у зв'язку із зміною спеціалізації судді Львова Б.Ю., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №921/48/13-г передано колегії суддів складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Палій В.В., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.2016 р.).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.09.2016 р.

В поданій касаційній скарзі скаржником також заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за свою ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норми вказаної статті, з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

В судове засідання 12.09.2016 р. з'явився представник прокуратури.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились. При цьому, представник позивача надіслав до суду клопотання про розгляд справи №921/48/13-г без його участі.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача, відповідача та третьої особи.

Представник прокуратури в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена перевірка АЗС №19 щодо дотримання суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, введення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв.

За результатами даної перевірки складено акт фактичної перевірки №0158/19/19/22/37076604 від 29.12.2012 р., яким встановлено порушення п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

У даному акті, зокрема, зазначено про виявлення бензину автомобільного марки А-92 у кількості 10821,46 літрів та бензину автомобільного марки А-95 у кількості 8599,34 літрів, документи щодо якого не представлено, власника не встановлено, вказаний товар не облікований у встановленому законодавством порядку.

На підставі акту №0158/19/19/22/37076604 від 29.12.2012 р., представником відповідача було складено протокол про тимчасове затримання майна №2/29687 від 29.12.2012 р.

Крім того, Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області прийнято рішення про накладення адміністративного арешту на відповідне майно із зазначенням, що власник майна не встановлений.

Надалі, рідину невизначеного походження, яка була затримана згідно рішення уповноваженого податкового органу №2 від 30.12.2012 р., передано на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор".

Всупереч цьому, позивач вважає себе власником спірного майна, оскільки вищевказаний бензин було придбано ним за відповідними договорами поставки нафтопродуктів та не було визнано безхазяйним у встановленому законодавством порядку, а відтак, на думку позивача, податковий орган не мав права його вилучати.

Вирішуючи спір у справі №921/48/13-г, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що наданими до матеріалів справи документами підтверджується право власності позивача на спірне майно, а тому визнав, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд погодився з позицією господарського суду першої інстанції стосовно того, що договорами поставки нафтопродуктів, товарно-транспортними та видатковими накладними до них підтверджується, що спірне майно (бензин) належить позивачу.

Проте, господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що спірне майно не вибувало з власності позивача, а, отже, на момент порушення провадження у справі предмет спору в частині визнання права власності був відсутній, що є підставою для відмови в задоволенні даної позовної вимоги.

Поряд з наведеним, господарський суд апеляційної інстанції також звернув увагу на ту обставину, що вимога позивача про повернення нафтопродуктів (бензину автомобільного марки А-92 у кількості 10821,46 літрів та бензину автомобільного марки А-95 у кількості 8599,34 літрів) вже була розглянута в межах адміністративної справи №2-а/819/47/13. Вказане стало підставою для припинення провадження у справі №921/48/13-г в частині вимоги про витребування майна.

Здійснюючи касаційний перегляд судових актів, прийнятих попередніми судовими інстанціями у справі №921/48/13-г, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з вищенаведеними висновками як місцевого, так і апеляційного господарських судів, вважає їх передчасними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Наведене свідчить про помилковість висновку апеляційного господарського суду щодо відсутності предмету спору в частині визнання права власності на момент порушення провадження у справі №921/48/13-г на підставі того, що на цей момент позивач був власником спірного майна.

Факт невизнання чи оспорення відповідачем права власності позивача апеляційним господарським судом під час розгляду даної справи не досліджувався.

Одночасно, припиняючи провадження у справі в частині вимоги про витребування майна, господарський суд апеляційної інстанції не надав належного правового аналізу підставам заявлених у даній справі та в адміністративній справі №2-а/819/47/13 позовів, тобто не встановив чи є такі підстави ідентичними.

Предмет та підстави заявленого в справі №921/48/13-г позову не були досліджені і місцевим господарським судом, рішення якого обґрунтовано доведеністю факту перевищення податковим органом своїх повноважень та скасуванням рішення відповідача про накладення арешту адміністративним судом. При цьому, на даний момент відповідне рішення адміністративного суду скасовано ухвалою Верховного суду України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами неповно досліджено спірні правовідносини, що склались між сторонами справи №921/48/13-г, а саме: не встановлено чи є у позивача оспорене або невизнане відповідачем право та чи підлягає дане право захисту в спосіб, обраний заявником позову.

Так, у випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності, у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

В свою чергу, у зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, які дають право витребувати майно у його набувача.

Проте, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки можливості об'єднання обраних позивачем способів захисту його права (визнання права власності та витребування майна).

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на наведені приписи чинного процесуального права справа №921/48/13-г підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільоптторг" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 04.06.2015 р. у справі №921/48/13-г скасувати.

Справу №921/48/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.В. Палій

В.П. Селіваненко