Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 915/2324/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Вольвак О.М. - дов. від 27.12.13, відповідача, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуВищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від03.06.14у справі№915/2324/13 Господарського суду Миколаївської областіза позовомВищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"до1. Миколаївської міської ради 2. Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №9 Миколаївської міської радитретя особаУправління освіти Миколаївської міської радипровизнання права користування нежитловими приміщеннямиРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 06.08.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

У судовому засіданні 07.08.14 оголошувалася перерва до 12.08.14.

Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом (з урахуванням змін) до Миколаївської міської ради і Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №9 Миколаївської міської ради про визнання за позивачем на умовах договору оренди №105 від 01.12.01 права користування нежитловими приміщеннями, загальною площею 2776,60 кв. м, у м. Миколаїв, вул. 2-га Військова, 22, строком до 01.12.26; та визнання ставки експлуатаційних витрат за користування цим приміщенням у зимовий період у розмірі 7053,43 грн., у літній період - 2540 грн. Позивач посилався на те, що відповідачі оспорюють та не визнають право позивача на користування спірним орендованим приміщенням на умовах спірного договору.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.04.14 (суддя Бездоля Д.О.) в позові відмовлено. Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність предмету спору та визнав, що обраний позивачем спосіб захисту, такий як визнання ставки експлуатаційних витрат, не передбачений законом.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.14 (судді: Величко Т.А., Бойко Л.І., Поліщук Л.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням змін, зроблених представником позивача у судовому засіданні), в якій просить рішення і постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права оренди приміщеннями, площею 2776,60 кв.м, та задовольнити його. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України. Він вказує на те, що визнання права користування майном на умовах, зазначених в договорі оренди, не суперечить способам захисту права, визначеним статтею 16 Цивільного кодексу України; що відповідачі не визнають та оспорюють його право оренди за договором від 01.12.01, і це підтверджується матеріалами справи.

Від відповідачів відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.12.01 між ЗОШ №9 - орендодавцем та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" - орендарем був укладений договір оренди нежитлового приміщення №105 від 01.12.01. За цим договором орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, площею 1368,77 кв.м, на вул. 2-гій Військовій,22, у м. Миколаєві. Пунктами 9.1, 9.6 договору сторони передбачили, що договір діє до 01.12.11; у разі відсутності заяв сторін про припинення або зміну його умов після закінчення строку дії упродовж одного місяця, такий договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Суди установили, що укладення спірного договору було узгоджено з Управлінням фінансів, Управлінням комунальної власності Миколаївської міської ради і затверджено Управлінням освіти Миколаївської міської ради. До вказаного договору сторонами неодноразово вносилися зміни щодо розміру орендованої площі і орендної плати. Господарські суди також установили, що дія спірного договору була продовжена до 01.12.2026 року. Установили суди і те, з підтвердженням матеріалами справи, що Миколаївська міська рада зверталася до позивача (лист від 12.06.13 №1375/02.02.01-22/13/14/13) та вимагала від останнього звільнити орендоване приміщення, вважаючи спірний договір оренди нікчемним. Крім того, відповідач-1 звертався до суду з позовом про виселення позивача із орендованих приміщень (ухвала Господарського суду Миколаївської області від 11.12.13 у справі №915/1238/13) через невизнання права оренди останнього. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" заявлена до Миколаївської міської ради і Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №9 Миколаївської міської ради про визнання за ним на умовах договору оренди №105 від 01.12.01 права користування нежитловими приміщеннями у м. Миколаїв, вул. 2-га Військова, 22, прлощею 2776,60 кв. м, до 01.12.2026 року, та визнання ставки експлуатаційних витрат за користування цим приміщенням у зимовий період у розмірі 7053,43 грн., у літній період - 2540 грн. У задоволенні цих вимог господарські суди відмовили. Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник не погоджується з судовими актами у справі лише в частині відмови у позові про визнання за ним права на оренду спірних приміщень. Відтак, рішення і постанова у справі переглядаються в оскарженій частині. Відмовляючи у позові про визнання за позивачем права користування спірним приміщенням на умовах договору оренди від 01.12.01, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності предмету спору. Втім, такі висновки господарських судів визнаються помилковими з огляду на таке. Згідно з приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, організації і інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкту підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленого підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних законом інтересів. Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до приписів статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, припинення дій, що порушують права або створюють загрозу такого порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно - господарських санкцій; установлення, зміна і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Разом з цим, статтею 16 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У розумінні приписів наведеної норми позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови подаються, зокрема, щодо визнання речових прав на майно. Як вже зазначалося, і це установили суди, між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення №105 від 01.12.01; дія цього договору була продовжена до 01.12.2026 року. Проте, наявність дій відповідачів свідчила про невизнання права позивача на оренду приміщення, що вказує на наявність предмету спору. Обраний позивачем спосіб захисту права відповідає приписам наведених норм. Втім, ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди викладеного не врахували. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, рішення та постанова у справі в оскарженій частині підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позову про визнання за позивачем права на оренду. Відтак, доводи касаційної скарги скаржника знайшли своє підтвердження.

В іншій частині судові акти у справ скаржником не оскаржені, а тому касаційною інстанцією не переглядалися.

Водночас колегія суддів зауважує, що судовий збір у справі покладається на позивача, що передбачено приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117,1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.14 у справі №915/2324/13 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.14 скасувати частково щодо відмови у визнанні права на оренду приміщення. Позовні вимоги в цій частині задовольнити. Визнати за позивачем на умовах договору оренди №105 від 01.12.01 (із змінами) право користування нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. 2-га Військова, 22, площею 2776,60 кв. м, до 01.12.2026 р. Решту рішення і постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" задовольнити.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова