ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 910/27112/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.- головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.за участю представників:позивачаКоржук І.О.-предст.дов. від 13.09.2015;відповідача третьої особи Домашенко К.В. - предст. дов. від 10.11.2015; П'ятибрат Н.С.- предст. дов. від 06.11.2015; Мазур С.В.- предст. дов. від 02.10.2015;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.04.2016у справі№ 910/27112/15 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного вищого навчального закладу "Київський університет культури"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк"провизнання недійсними договорів, розірвання договору та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Приватний вищий навчальний заклад Київський університет культури" 19.10.2014 звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору підряду та договору про взаємозалік вимог, про розірвання договорів купівлі-продажу майна, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест", та про повернення майна, переданого за договорами купівлі-продажу. Позивач вказав, що договір підряду та договір про взаємозалік вимог є фіктивними відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, оскільки укладення цих договорів було спрямовано не на реальне настання правових наслідків відповідно до умов договору підряду та положень статті 875 Цивільного кодексу України, а на створення штучної заборгованості позивача з відповідачем з метою насправді здійснення взаємозаліку по укладеним договорам купівлі-продажу майна та машиномісць. Оскільки договір підряду та двохсторонній договір взаємозаліку з огляду на їх недійсність не породжують прав та обов'язків, а відповідач порушив зобов'язання за договором купівлі-продажу, прострочивши оплату нерухомого майна за цими договорами, це є підставою для розірвання договорів купівлі-продажу та повернення позивачу переданого на їх підставі майна.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що на момент вчинення правочину сторони не порушили вимог статті 203 Цивільного кодексу України, доводи позивача про намір сторін укласти фіктивний правочин не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать доказам фактичного виконання договору підряду; здійснене сторонами зарахування зустрічних вимог відповідає положенням статті 601 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 (суддя Мандриченко О.В.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 (судді: Куксов В.В. - головуючий, Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.) рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме: суд не врахував, що для визнання недійсним правочину за статтею 234 Цивільного кодексу України є необхідним встановити наявність умислу всіх сторін правочину на те, що його не буде виконано, на момент укладення правочину, чого позивач не довів; суд не встановив, з яким умислом сторони укладали спірний договір, не врахував докази, які підтверджують передачу майна на виконання спірного правочину, що виключає його фіктивність; суд взяв до уваги докази на стадії апеляційної інстанції з порушенням вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України без обґрунтування неможливості надати ці докази у місцевому господарському суді.

Представник позивача у відзиві та у судовому засіданні усно заперечив доводи касаційної скарги, просив суд постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити. Представник третьої особи у відзиві та у судовому засіданні усно, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що Приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури" (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" (підрядник) 30.07.2014 уклали договір підряду № 30/07-1, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик, власними і залученими силами, з власних або наданих замовником матеріалів, виконати будівельно-ремонтні роботи на об'єкті: м Київ, вул. Щорса, буд. 36 в нежитлові приміщення, м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення та здати їх замовнику у встановлений цим договором строк, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, прийняти виконані роботи та повністю оплатити їх у порядку та розмірах, передбачених цим договором. Склад і обсяг робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом дії цього договору. Підписаний сторонами поточний кошторис та/або договірна ціна є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до підпунктів 2.1., 2.2. договору підряду підрядник зобов'язується завершити роботи до 01 жовтня 2014 року. Датою завершення робіт вважається дата їх прийняття замовником та підписання сторонами акту приймання-здачі робіт.

Згідно з підпунктами З.1., 3.2. договору підряду, договірна ціна включає в себе здійснення робіт з врахуванням вартості та доставки на об'єкт всіх необхідних матеріалів. Орієнтовна вартість за цим договором складає 9000000,00 грн. в т.ч. ПДВ 1500000,00 грн.

Як передбачено підпунктами 3.4.1, 3.4.4 договору підряду, з метою обліку виконаних робіт, проведення їх оплати відповідно до договору сторони підписують акти виконаних робіт (Ф-КБ2) та довідку про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ), проект яких підрядник складає у двох примірниках, підписує, скріплює печаткою і передає замовнику до 30 числа звітного місяця. Замовник проводить оплату підряднику за виконані роботи на підставі довідки про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ) та акта виконаних робіт (Ф-КБ2В) протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами Ф-КБЗ та Ф-КБ2В.

Місцевий господарський суд також встановив, що за змістом акта приймання виконання будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, підписаних та скріплених печаткою обох сторін, відповідач виконав підрядні роботи відповідно до умов договору підряду на суму 8890019,38 грн.

13.10.2014 Приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 3729 на суму 8000000 грн., а також договори купівлі-продажу машиномісць за №№ 3730-3739 на загальну суму 700000 грн, яку покупець відповідно до пунктів 3 зазначених вище договорів зобов'язується перерахувати продавцю до 15.10.2015; договори підписані сторонами та нотаріально посвідчені.

13.10.2014 сторони уклали протокол взаємозаліку, за змістом якого Приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури" реалізував нежитлові приміщення в кількості 1473,2 кв.м. для Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" згідно з договором № 3729 на суму 8000000 грн., а також 10 машиномісць за договорами купівлі-продажу №№ 3730-3739 на загальну суму 700000 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" виконало ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" у розмірі 8890019,38 грн згідно з договором підряду № 30/07-1 від 30.07.2014; сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних вимог на загальну суму 8700000 грн зі сплатою залишку заборгованості в сумі 190019,38 грн. до 24.10.2014.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору підряду від 30.07.2014 з мотивів його фіктивності, місцевий господарський суд виходив з того, що спірний правочин не відповідає ознакам фіктивного, оскільки:

- сторони погодили у договорі підряду при його укладенні всі істотні умови, в тому числі предмет договору, строк дії та порядок встановлення ціни, яка не є твердою, а залежить від обсягу виконаних робіт;

- з матеріалів справи вбачається, що сторони вчиняли дії з виконання договору, що виключає його фіктивність;

- позивач не довів умислу обох сторін правочину при його вчиненні на ненастання правових наслідків, обумовлених цим договором.

Відповідно місцевий господарський відмовив також у решті позовних вимог, як таких, що ґрунтувалися на наслідках недійсності спірного договору підряду для прав та обов'язків сторін спору.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції повторно дослідив укладений сторонами договір та надані документи стосовно його виконання та вказав, що за положеннями пунктів 4.1, 4.2 договору підряду, матеріально технічне забезпечення може покладатись на замовника та/або підрядника. Підрядник зберігає право власності на будівельному майданчику на матеріально-технічні ресурси власного постачання. Підрядник має право залучати для виконання робіт робочу силу в достатній кількості та з відповідною кваліфікацією. Замовлення, постачання матеріалів і сировини, необхідних для виконання робіт за договором, здійснює замовник та/або підрядник власними силами. Облік матеріалів та сировини, придбаних підрядником або переданих йому замовником, здійснює підрядник.

Пунктом 7.2. договору підряду передбачено обов'язок замовника надати підряднику до початку робіт доступ до місця проведення робіт (фронт робіт) та джерел енерго- і водопостачання, необхідних для виконання робіт; надати підряднику фронт робіт, підготовлений замовником для виконання робіт, складські та побутові приміщення; надати підряднику на весь строк виконання робіт можливість безкоштовного підключення та користування за тимчасовою схемою до зовнішніх інженерних мереж (електроенергії, води) та комунікацій і необхідній кількості.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовою виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань є підписання кошторисів та замовлень на проведення підрядних робіт, поточних кошторисів, надання замовником підряднику доступу до місця проведення робіт (фронт робіт) та джерел енерго- і водопостачання, наявність завдання замовника, при якому відповідач на свій ризик, власними і залученими силами, з власних або наданих замовником (позивачем) матеріалів виконує будівельно-ремонтні роботи на об'єктах, зазначених в договорі підряду, здійснює облік матеріалів та сировини, придбаних підрядником або переданих йому замовником та встановив, що матеріали справи не містять доказів наявності підписаних загального та поточних кошторисів, замовлень, доказів про обмін сторонами будь-якими документами про погодження складу, обсягу, кількості та часу робіт, залучення трудових ресурсів, доказів придбання матеріалів відповідачем та здійснення обліку матеріалів та сировини, придбаних відповідачем або переданих йому позивачем, виконання підрядних робіт найманими або власними працівниками та/або підрядними організаціями, як і доказів забезпечення доступу до місця проведення робіт та забезпечення енерго- і водопостачанням.

Суд також встановив, що ціна у договорі підряду не була визначена як остаточна, а мала орієнтовне значення, а згідно з підпунктами 1.1, 1.2 договору підряду склад і обсяг робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом дії цього договору, але жодних доказів підписання та погодження кошторисів, як і поточного кошторису, та/або договірних цін, складу та обсягів робіт, які відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 договору підряду мали включати в себе здійснення робіт з врахуванням вартості та доставки на об'єкт всіх необхідних матеріалів, і що ціна договору підряду включала в себе не тільки здійснення робіт, а й ціну матеріалів і вартість їх доставки, судам обох інстанцій не надано сторонами та вони відсутні в матеріалах справи.

З'ясовуючи настання правових наслідків відповідно до природи та змісту укладеного договору, суд взяв до уваги той факт, що за змістом умов договору підряду відповідач повинен був надавати позивачеві до 30 числа звітного місяця акти виконаних робіт (Ф-КБ2) та довідку про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ), що підтверджує виконання робіт, а приймання-передача робіт за договором здійснюється відповідно до чинного порядку і оформлюється як актами приймання виконаних підрядних робіт щомісячно так і актом приймання-здачі робіт по закінченню всіх робіт відповідно до предмету договору. Проте, у матеріалах справи відсутні відповідні щомісячні акти виконаних робіт (Ф-КБ2) та довідки про вартість виконаних робіт (Ф-КБЗ), щомісячні акти приймання виконаних підрядних робіт та акт приймання-здачі робіт по закінченню всіх робіт відповідно до предмету договору; сторони не підписали остаточного акта приймання-здачі робіт по закінченню всіх робіт відповідно до предмету договору підряду, тобто, в матеріалах справи відсутній документ, який би підтверджував закінчення всіх робіт відповідно до предмету договору.

Натомість у справі наявний акт № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датований 10 жовтня 2014 року, та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, які суд апеляційної інстанції оцінив критично в якості доказів виконання робіт відповідачем, з яких вбачається, що весь обсяг робіт відповідач виконував у жовтні місяці 2014 року, за межами останнього дня строку виконання договору підряду (01 жовтня 2014 року; ці докази не відображають всієї повноти наданих послуг з урахуванням об'єму та суми декларованих витрат по спірному договору підряду.

За змістом висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015 загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання, затраченого на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, не відповідає даним, викладеним в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року, датованого 10 жовтня 2014 року на суму 8890019,38 грн. та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року на суму 8890019,38 грн., загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання, затраченого на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, становить 3255714 грн.

За висновком експертного дослідження (виготовленого на підставі висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015), здійсненого за результатами проведення економічного дослідження від 24.03.2016 № 1-24/03, загальний обсяг матеріалів, труда та обладнання на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" (код ЄДРПОУ 31028309) за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення, (кошторисна вартість робіт) в сумі 3255714,00 грн. затрачено на протязі з грудня 2013 року по червень 2014 року саме замовником, без залучення в якості підрядника за спірним договором підряду № 30/07-1 від 30.07.2014 ТОВ "Житлобудінвест", також висновком встановлено, що відображення у бухгалтерському та податковому обліку Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" (код ЄДРПОУ 31028309) обсягу та видів матеріалів, труда та обладнання, які затрачені на проведення будівельно-ремонтних робіт на об'єктах за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення за період з грудня 2013 року по вересень 2014 року включно, за умовами, які викладені у висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015, документально не підтверджується.

За змістом довідки Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" від 20.02.2016 № 17 за підписом ректора та головного бухгалтера, оригінал якої оглянутий колегією суддів у судовому засіданні 29.03.2016, в двадцятишестиповерховому будинку за адресою: вул. Щорса 36 "В" в м. Києві на 1 поверсі знаходяться нежитлові приміщення № 235 "А" та № 236 загальною площею 268,6 м2, які є власністю Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури", інших приміщень у даному будинку Приватний виший навчальний заклад "Київський університет культури" у власності, володінні, користуванні чи оренді не має. Будівельно-ремонтні роботи в приміщеннях № 235 МА" та № 236, вказані у висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015, проводились власними силами навчального закладу до липня 2014 року. В даних приміщеннях № 235 "А" та № 236 будівельно-ремонтні роботи з липня 2014 року і по даний час не проводились.

Відповідач, натомість, не надав доказів, які б спростували та ставили під сумнів вказані вище висновки експертних досліджень та надану у довідці інформацію про виконання будівельно-ремонтних робіт на вказаних об'єктах позивача власними силами навчального закладу до липня 2014 року

Встановивши, що ремонтні роботи на об'єктах Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 36В нежитлові приміщення та м. Біла Церква, вул. Гординського, буд. 68/8 нежитлові приміщення проводились в значно меншому розмірі, ніж це зазначено в акті № 1/10 приймання виконаних робіт за жовтень 2014 року та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року, роботи проводились господарським способом власними силами та з матеріалів позивача і без залучення сторонніх осіб, в тому числі відповідача, в якості підрядника, у інші строки, які передували даті укладення спірного договору підряду, апеляційний суд визначив надані відповідачем підписаний акт та довідку за жовтень 2014 року недостатніми доказами виконання відповідачем підрядних робіт та існування реальних правових наслідків за спірним договором.

Відповідно суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлені ним під час судового розгляду обставини справи засвідчують, що спірний договір підряду є фіктивним, позаяк не спрямований на реальне настання зумовлених ним правових наслідків, а внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву; сторони, укладаючи правочин, заздалегідь знали, що він не буде виконаний, оскільки реально виконані роботи на об'єктах позивача проводились власними силами позивача, з власних матеріалів та обладнання, без залучення відповідача та у період, який передував даті укладення договору підряду; жодна із сторін не намагалася досягти правового результату, обумовленого спірним договором, доказів, що якась із сторін намагалась виконати умови спірного договору (зокрема, передати або отримати фронт робіт, готовий до виконання робіт, складські та побутові приміщення, здійснити замовлення, закупку, постачання, розвантаження матеріалів та обладнання на об'єкти Позивача в межах спірного договору, підписати кошторис або договірну ціну, укласти договір субпідряду, вести облік матеріалів та обладнання, залучити трудові ресурси, намагання підключитись до зовнішніх інженерних мереж (електроенергії, водопостачання), здійснення контролю за якістю, обсягами та вартістю робіт, пред'явлення претензій вимог щодо невиконання умов спірного договору однією із сторін) суду не надано, тобто, жодна із сторін не вчиняла тих заходів, які були обумовлені умовами договору підряду та які б надали можливість суду встановити, що одна із сторін дійсно намагалася досягти правового результату передбаченого договором підряду.

Відповідно суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог згідно з укладеною за згодою сторін 13.10.2014 двохсторонньою угодою у вигляді протоколу взаємозаліку, є незаконним, позаяк на момент такого зарахування у сторін не існувало зустрічних однорідних вимог, які випливали б із недійсного спірного договору підряду, в зв'язку з чим недійсною є й відповідна угода про взаємозалік, а обов'язок оплатити майно, отримане за договорами купівлі-продажу за № 3729 та за №№ 3730-3739 на загальну суму 8700000 грн, яку покупець відповідно до пунктів 3 зазначених вище договорів зобов'язується перерахувати продавцю до 15.10.2015, відповідач не виконав.

Судова колегія зазначає, що частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як випливає з пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а положеннями частини першої статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині п'ятій статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним; у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто, сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері, а його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину. При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.

Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін і визначення, що ознака фіктивності була притаманна діям усіх сторін правочину; якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним, а саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності, а позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, в чому і полягає спрямованість умислу юридичної особи (в особі її посадових осіб); тягар доказування фіктивності правочину та відповідних наведених вище обставин покладається на позивача.

Таким чином, для правильного вирішення спору про фіктивність правочину слід з'ясувати правову природу цього правочину та відповідні правові наслідки, створення яких зумовлювалося таким правочином при реальності наміру його вчинення сторонами; встановити правову природу спірного правочину є необхідним для з'ясування обставин, щодо яких мала бути обізнана кожна сторона при укладенні цього договору, щоб сприймати його як реальний для виконання, мати уявлення про правові наслідки, настання яких передбачається цим правочином.

Слід відзначити, що висновки місцевого господарського суду щодо правової природи спірного договору є передчасними, позаяк не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, якими сторони оформили результати цього договору (зокрема, на змісті акта приймання виконання будівельних робіт за жовтень 2014 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2014 року), суд також не надав оцінки цим доказам та змісту пункту 1.1 договору щодо ступеню їх відповідності положенням статті 875 Цивільного кодексу України щодо видів робіт, які належать до будівельного підряду; суд апеляційної інстанції при вирішенні спору взагалі залишив поза увагою доводи та заперечення сторін спірного правочину щодо його правової природи.

Разом з тим, саме на правовій природі спірного правочину як договору будівельного підряду, необхідності складання сторонами при його укладенні документів, що є невід'ємними складовими договору будівельного підряду, для можливості його реалізації, ґрунтувалися доводи позивача про спрямованість умислу відповідача та його усвідомлення неможливості настання реальних наслідків за таким договором, відсутність намірів вимагати реального виконання.

У випадках, коли для підтвердження реальності вчинення спірного правочину сторони склали документи, які створюють для третіх осіб уявлення про виконання сторонами спірного правочину, такі документи підлягають також оцінці судом за загальними правилами оцінки вчинення правочинів у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та встановлення наявності реальних правових наслідків вчинення правочинів; саме по собі існування документів (зокрема, документів, які оформлюють прийом-передачу виконаних за договором підряду робіт) не виключає перевірки судом реальної можливості створення відповідного результату та обізнаності про це сторін правочину на момент його укладення при вирішенні спору про фіктивність правочину в межах оцінки наданих доказів в їх сукупності.

Разом з тим, місцевий господарський суд при вирішенні спору про недійсність спірного правочину за ознаками його фіктивності викладеного вище не врахував, обмежившись встановленням обставин справи щодо наявності складених сторонами спірного правочину документів про прийом-передачу виконаних на підставі правочину робіт, чим, на його думку, спростовуються доводи позивача щодо умислу на вчинення фіктивного правочину; натомість, обставин справи щодо фактичної можливості створення реальних результатів правочину відповідно до передбачених ним правових наслідків, рівня обізнаності сторін щодо можливості створення вказаних результатів на момент вчинення спірного правочину місцевий господарський суд не з'ясував.

Суд апеляційної інстанції вірно врахував, що для правильного вирішення спору про недійсність правочину за ознаками його фіктивності недостатньо встановити лише обставини оформлення сторонами документів, передбачених для фіксування результатів відповідного правочину, але, водночас, залишив поза увагою приписи статті 234 Цивільного кодексу України та фактично здійснив оцінку оформлених сторонами документів (акта приймання-передачі, довідки) стосовно належності виконання та обсягу відображених у цих документах робіт, в порушення вимог статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України щодо належності доказів у господарському судочинстві та повноти та всебічності дослідження обставин справи, встановив обставини фіктивності правочину на підставі доказів, зі змісту яких відсутність створеного на виконання спірного правочину результату не вбачається (зміст висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1538 від 21.12.2015, наведений у постанові суду апеляційної інстанції, не вказує на дійсну неможливість створення передбаченого спірним договором результату, а стосується недостовірності даних складеного на виконання спірного правочину акта приймання-передачі виконаних робіт; спосіб та обсяг відображення даних бухгалтерського та податкового обліку Приватного вищого навчального закладу "Київський університет культури" не є ознакою недостовірності даних, зазначених у документах, оформлених як результат виконання спірного правочину; відображення спірних господарських операцій відповідачем не з'ясовано та оцінки цій обставині не надано).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив та не перевірив істотних обставин справи щодо психічної спрямованості умислу відповідача щодо спірного правочину на момент його укладення, а місцевий господарський суд ґрунтував свої висновки щодо відсутності відповідного умислу, обмежившись у своїх висновках самою лише наявністю документів, якими сторони оформили виконання спірного правочину.

Поза тим, місцевий господарський суд необґрунтовано відмовив позивачу у клопотанні про призначення судово-будівельної експертизи для з'ясування питання реальності проведення будівельно-ремонтних робіт за спірним договором та актом приймання-передачі виконаних робіт, як обставин, що стосуються доведеності умислу відповідача на момент укладення спірного правочину; суд апеляційної інстанції повно та достовірно вказані обставини справи також не встановив.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим їх висновки за наслідками вирішення спору не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 у справі №910/27112/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л. Рогач

Судді : І. Алєєва

Т. Дроботова