ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 918/1195/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівКорсака В.А., Швеця В.О.за участю представників:позивача Голуб В.А. дов. від 16.11.2015 №4089/01-11) відповідача не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномтретьої особиХуторянець О.В. дов. від 10.02.2017розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банкт та кредит" Валендюка В.С.на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2017у справі № 918/1195/14 господарського суду Рівненської областіза позовомРівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_7; доВиконавчого комітету Рівненської міської радитретя особа на строні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" проскасування права власності В С Т А Н О В И В :

Рівненське обласне виробничо комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та Виконавчого комітету Рівненської міської ради про:

- визнання недійсним та скасування розпорядження міського голови від 08.12.2005 №2202-Р про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.12.2005 серії НОМЕР_1 видане ОСОБА_7 на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1;

- зобов'язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від нежитлових приміщень, розташованих на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлові приміщення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 збудовані на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм, що унеможливлює його належну експлуатацію та ремонт і підлягають знесенню, а відповідні правовстановлюючі документи органів місцевого самоврядуванню - визнанню недійсними, як такі, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач заявою від 08.09.2014 уточнив свої вимоги та просив суд визнати недійсним та скасувати розпорядження міського голови від 08.12.2005 №2202-Р про оформлення права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.12.2005 серії НОМЕР_1 на нежитлові приміщення, видане ОСОБА_7; зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від нежитлових приміщень, розташованих на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм., шляхом знесення таких приміщень.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.10.2015 (суддя Романюк Р.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 (головуючий суддя Саврій В.А., судді Дужич С.П., Мамченко Ю.А.), позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 вказані судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Під час нового розгляду справи господарський суд Рівненської області рішенням від 26.09.2016 (суддя Андрійчук О.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 (головуючий суддя Олексюк Г.Є., Філіпова Т.Л., Гудак А.В.), позовні вимоги задоволені частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови м. Рівне від 08.12.2005 № 2202-Р "Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1".

У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.12.2005 року серії НОМЕР_1 на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_7, відмовлено.

Провадження у справі за вимогою про зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від нежитлових приміщень, розташованих на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм., шляхом їх знесення - припинено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банкт та кредит" Валендюка В.С. звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 12, 32-38, 80, 82 Господарського процесуального кодексу України. На думку заявника даний спір не підсудний господарському суду.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 23.03.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді ОСОБА_8, Корсак В.А.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.03.2017, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_8 з посади судді Вищого господарського суду України, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.03.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

05.04.2017 від Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.04.2017 вищевказане клопотання було задоволено, судове засідання проходило в режимі відеоконференції.

07.04.2017 від Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, з підстав, викладених у останніх.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції та в режимі відеоконференції 12.04.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.1999 між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ФОП ОСОБА_7 (надалі- відповідач -1) укладено договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу та посвідчено його приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. за № 4067.

За умовами вказаного договору відповідач ФОП ОСОБА_7 придбав частину нежитлових приміщень одноповерхового дерев'яного будинку в одноповерховому цегляному нежитловому будинку загальною площею 72,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

14.10.1999 Комітетом з приватизації Рівненської міської ради ФОП ОСОБА_7. видано свідоцтво про право власності № 286, яким посвідчено, що нежитлове приміщення (частина) за адресою: АДРЕСА_1, дійсно належить йому на праві власності.

На підставі розпорядження міського голови м. Рівне від 08.12.2005 № 2202-р виконавчим комітетом Рівненської міської ради ФОП ОСОБА_7 видане свідоцтво від 12.12.2005 про право власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 979,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, реєстрація за ним права власності на таке нерухоме майно проведена КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", про що видано витяг від 12.12.2005 № 9239811.

27.03.2008 між Рівненською міською радою та ФОП ОСОБА_7 укладено договір оренди на земельну ділянку площею 1716 кв.м.

Згідно витягу від 27.12.2013 (індексний номер 15585814) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нерухоме майно, нежитлові приміщення загальною площею 979,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані за відповідачем-1 на праві приватної власності.

При цьому, одна з вимог позивача була скасування свідоцтва про право власності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із приписів частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статей 65, 73 Земельного кодексу України, частини 1 статті 21, пункту 4 частини 1 статті 346, статті 376 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", частин 1, 2 статті 10, 12, 13, 18, 26, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", пункту 23.4 "Правил користування системами комунального водопостачання та водовід в містах і селищах України", статті 25, частин 1, 9, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" та дійшли висновків про те, що розпорядження міського голови № 2202-р від 08.12.2005 прийняте всупереч вимогам Закону України "Про планування і забудову територій", Правилам користування системами комунального водопостачання та водовід в містах і селищах України, ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" тощо, відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню, до свідоцтва про право власності не можуть застосовуватися інститути визнання недійсними правочинів або визнання недійсними нормативних актів чи актів індивідуальної дії, а тому у задоволенні позовної вимоги про скасування свідоцтва про право власності відмовлено, оскільки об'єкти нерухомого майна, щодо яких заявлено одну з позовних вимог, відсутні в натурі, а зобов'язання відповідача-1 по їх знесенню - виконані, а тому провадження в цій частині припинено за відсутністю предмета спору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Так, згідно матеріалів справи, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходиться каналізаційний колектор діаметром 500 мм, про що свідчать викопіровка з плану м. Рівне - "План земельної ділянки, що пропонується до передачі в оренду приватному підприємцю ОСОБА_7 в АДРЕСА_1", погоджена начальником Управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому 22.12.2005, викопіювання з генплану м. Рівне в масштабі 1:500.

Вказаний каналізаційний колектор введений в експлуатацію 01.11.1967 та перебуває на балансі позивача під кодом 1221, рахунок 103, що стверджується довідкою про наявність основних засобів.

Згідно статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Каналізація - сукупність споруд, призначених для відведення стічних вод з території населеного пункту або його частини, яка має відповідну мережу труб й колекторів (каналів), вулична каналізаційна мережа - трубопроводи, прокладені вздовж вулиць, мережа провулків, набережних тощо (Розділ "Визначення" Наказу Державного комітету України житлово-комунального господарства України № 65 від 01.07.1994 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовід в містах і селищах України" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно з Додатком № 1 Правил користування системами комунального водопостачання та водовід в містах і селищах України до мереж каналізації, які приймаються на баланс Водоканалу та експлуатуються ним, відносяться напірні та само тічні колектори, вуличні каналізаційні мережі, внутрішньо квартальні каналізаційні мережі.

Відповідно до пункту 12.1.1 Наказу Держжитлокомунгоспу від 05.07.1995 № 30 "Про затвердження Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) каналізаційна мережа повинна забезпечити безперебійне і надійне приймання та відведення стічних вод з території населеного пункту до місця їх очищення та використання в різних цілях.

У пункті 2.1.9 Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України передбачено, що до функцій Водоканалу входять, зокрема постійний контроль за якістю питної води згідно з ГОСТом 2874-82 "Вода питна", санітарно-технічним станом водопровідних споруд і мереж та за розподілом води між споживачами в системі водопостачання.

Пунктом 12.2.1 Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України технічне обслуговування мережі передбачає зовнішній і внутрішній (технічний) огляди мережі і споруд на ній: дюкерних і з'єднувальних камер, колодязів, напірних і самоплинних трубопроводів (колекторів), аварійних випусків, естакад і водопропускних труб під каналізаційними трубопроводами тощо.

Технічний огляд внутрішнього стану каналізаційної мережі, пристроїв і споруд на ній виконують з періодичністю: для оглядових колодязів і аварійних випусків - один раз на рік; для камер, естакад і переходів - один раз на квартал; для колекторів і каналів - один раз на два роки. Каналізаційні колектори, що відводять стоки в кількості більше 3000 л/с, повинні оглядатися кожні півроку, а ті, що відводять стоки у кількості 1000 - 3000 л/с, - щорічно (п. 12.2.6. Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України).

А відтак, з огляду на вказані норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, вбачається, що каналізаційні мережі перебувають на балансі позивача, який забезпечує їх експлуатацію та підтримку у належному технічному стані.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.04.2014 працівниками позивача на виконання Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізування населених пунктів України проведено обстеження каналізаційного колектора діаметром 500 мм та встановлено, що нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 розміщені на лінії такого каналізаційного колектора, чим порушено статті 113, 114 Земельного кодексу України, статті 36, 37 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", а також пункт 15.5 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, у зв'язку з чим позивачем винесено припис з вимогою усунути порушення шляхом винесення мережі водовідведення з-під плями забудови або демонтажу нежитлових приміщень.

Листом від 22.04.2014 відповідач-1 повідомив позивача про те, що вимоги, викладені у приписі, він вважає незаконними, а тому вони не можуть бути задоволені.

В той же час відповідач ФОП ОСОБА_7 визнав, що при виконанні будівельних робіт по реконструкції нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 під дільницю копчення риби, йому було відомо про те, що через вказану земельну ділянку проходить каналізаційний колектор, проте Державною технічною комісією вказаний об'єкт був прийнятий в експлуатацію, про що свідчить акт від 05.09.2001 (каналізаційний колектор введений в експлуатацію ще у 01.11.1967, а його обстеження проведено 09.04.2014).

Судами також встановлено, що в матеріалах справи відсутні документально підтверджені факти проведення позивачем обстежень каналізаційного колектору у період з 1967 року по квітень 2014 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що право власності ФОП ОСОБА_7 на нежитлові приміщення загальною площею 979,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, належить йому відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Рівненської міської ради 08.12.2005 на підставі розпорядження міського голови № 2202-р від 08.12.2005.

На підтвердження можливості оформлення права власності на реконструйовані нежитлові приміщення загальною площею 979,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, за ФОП ОСОБА_7 до матеріалів справи долучено висновок КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" від 01.12.2005 (в якому міститься посилання, зокрема на дозвіл на виконання будівельних робіт № 142 від 04.10.2000 і техдокументацію) та акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 05.09.2001.

Згідно з частинами 1, 2 статті 10 Закону України "Про планування і забудову територій" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації. Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах своїх повноважень вирішують питання планування, забудови та іншого використання територій згідно із схемою планування територій відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Схемами планування територій на місцевому рівні в разі необхідності може визначатися доцільність розроблення генеральних планів окремих населених пунктів (ч. ч. 2, 3 ст. 11 Закону України "Про планування і забудову територій").

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій" генеральним планом населеного пункту визначаються, зокрема межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; загальний стан довкілля населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно-гігієнічного стану; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Частина 1 статті 13 Закону України "Про планування і забудову територій" визначає, що детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає розташування інженерно-транспортної інфраструктури; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України "Про планування і забудову територій" унормовано, що при здійсненні планування і забудови територій на місцевому рівні врахування громадських інтересів полягає у визначенні потреби територіальної громади в територіях, необхідних для розташування, утримання об'єктів житлово-комунального господарства, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури, вирішення інших завдань забезпечення сталого розвитку населеного пункту.

В частинах 1-3 статті 26 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та місцевих правил забудови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізичним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження забудови земельних ділянок, вихідні дані на проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані). У разі відсутності місцевих правил забудови для будівництва окремого об'єкта містобудування на території кварталу існуючої забудови розробляється містобудівне обґрунтування розташування об'єкта містобудування в цьому кварталі. Містобудівне обґрунтування повинно містити текстові та графічні матеріали, розрахунки щодо можливості розташування об'єкта містобудування в кварталі та його параметрів з урахуванням державних будівельних норм.

Проектна документація на будівництво об'єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку (частина 1 статті 28 Закону України "Про планування і забудову територій").

Частиною 3 статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі, зокрема проектної документації; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Отже, з огляду на зазначені норми, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що планування та забудова територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами і здійснюються з врахуванням будівельних, санітарно-гігієнічних, природоохоронних обмежень, інших вимог, визначених державними будівельними нормами, а дозвіл на будівництво може бути виданий лише за умови дотримання вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови.

Як вбачається з висновку № 7137 судової будівельно-технічної експертизи від 07.07.2016, згідно з викопіювання з генплану та наданої копії топографо-геодезичної зйомки мереж та комунікацій на земельній ділянці по АДРЕСА_1, переданій в оренду відповідачу-1 для обслуговування нежитлових приміщень, знаходиться каналізаційний колектор діаметром 500 мм, на лінії якого знаходяться нежитлові приміщення. При візуальному обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, встановлена наявність каналізаційного колектора діаметром 500 мм з трьома каналізаційними колодязями та люками. На лінії каналізаційного колектора діаметром 500 мм, що проходить по земельній ділянці по АДРЕСА_1, нежитлові приміщення відсутні. У зв'язку з чим на дату проведення дослідження необхідності винесення каналізаційного колектора з-під плями забудови немає.

Згідно висновку судового експерта судами встановлено, що на лінії каналізаційного колектора діаметром 500 мм знаходилися нежитлові приміщення, належні на праві власності відповідачу-1.

Пунктом 23.4 Правил користування системами комунального водопостачання та водовід в містах і селищах України забороняється, зокрема, споруджувати над водопровідними та каналізаційними мережами і пристроями будь-які будівлі без дозволу Водоканалу.

Судами попередніх інстанцій було вірно встановлено, що матеріали справи не містять дозволу позивача на будівництво та реконструкцію нежитлових приміщень загальною площею 979,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що знаходяться у власності відповідача-1.

Виходячи із викладеного, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що згідно статті 65 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності визнаються землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, порядок використання яких встановлюється законом.

Згідно статті 73 Земельного кодексу України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Відповідно до вимог додатку 8.1 (обов'язковий) ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" відстань по горизонталі (у світлі) від найближчих підземних мереж до фундаментів будівель та споруд має становити: від водопроводу і напірної каналізації - 5,0 м; самопливної каналізації (побутової та дощової) - 3,0 м. У примітці 6 додатку 8.1 ДБН 360-92* зазначено, що при укладенні мереж у захисних футлярах відстань між футляром та іншими мережами і спорудами визначається умовами провадження робіт. Доступ до каналізаційного колектору з метою його огляду, технічного обслуговування та ремонту забезпечується шляхом обладнання каналізаційних камер (оглядових колодязів) у визначених проектною документацією місцях.

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спорудження будь-яких об'єктів нерухомого майна над каналізаційними мережами заборонено вимогами чинного законодавства, а відстань між підземними каналізаційними мережами та фундаментом будівлі має становити від 3 до 5 м.

Вказані вимоги під час реконструкції нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_7 дотримані не були, а відтак будівництво суперечило санітарно-гігієнічним вимогам, державним будівельним нормам тощо.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 25, частинами 1, 9, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 Цивільного кодексу України).

З огляду на зазначені положення Конституції України та цивільного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови № 2202-р від 08.12.2005 з огляду на те, що воно прийняте всупереч вимогам закону України "Про планування і забудову територій", Правил користування системами комунального водопостачання та водовід в містах і селищах України, ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо відмови у позові про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.12.2005, виходячи із того, що видача свідоцтва про право власності передбачена у пункті 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому, БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

В свою чергу, правовстановлюючим документом є саме розпорядження міського голови № 2202-р від 08.12.2005, а відтак визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.12.2005 не призводить до відновлення порушеного права, визначеного позивачем як предмет спору. Отже, свідоцтво не може виступати предметом спору: таким може бути лише правовстановлюючий документ, на підставі якого видано свідоцтво, а у відповідних випадках - також акт про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.

А відтак, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється (підтверджується) право власності. Саме лише свідоцтво про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлюючим документом, хоча й може оцінюватися у вирішенні спорів відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України в сукупності з іншими доказами у справі.

Крім того, судами встановлено, що нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 знесені відповідачем-1 на виконання рішення суду у даній справі, а згідно пункту 4 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі знищення майна.

Право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру (стаття 349 Цивільного кодексу України).

Щодо вимоги про звільнення земельної ділянки від нежитлових приміщень шляхом їх знесення, колегія суддів апеляційного суду вірно виходила із того, що розпорядження міського голови № 2202-р від 08.12.2005 прийняте з істотними порушеннями будівельних норм і правил, а отже є незаконним.

Згідно статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Судами встановлено, що на виконання рішення господарського суду Рівненської області у цій справі від 01.10.2014, видано наказ від 17.10.2014.

В ході примусового виконання судового рішення відповідач-1 самостійно зніс нежитлові приміщення, розташовані на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що складено акт державного виконавця від 23.02.2015, в зв'язку з цим органом ДВС винесено постанову ВП № 46477098 про закінчення виконавчого провадження від 25.02.2015 з примусового виконання наказу № 918/1195/14 від 17.10.2014 про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 від нежитлових приміщень, розташованих на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм, шляхом знесення таких приміщень.

Крім того, доказом того, що нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 немає, суди визнали висновок судового експерта у даній справі та обставини, встановлені у справі № 569/4808/15-ц за позовом ОСОБА_7 до ПАТ " Банк "Фінанси та кредит" про визнання договору іпотеки припиненим, які згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не потребують доказування.

Таким чином, об'єкти нерухомого майна, щодо яких заявлено одну з позовних вимог, відсутні в натурі, а зобов'язання відповідача-1 по їх знесенню - виконані.

Отже, відповідач-1 на виконанні рішення суду вчинив дії по звільненню земельної ділянки по АДРЕСА_1 від нежитлових приміщень, розташованих на каналізаційному колекторі діаметром 500 мм, шляхом знесення таких приміщень, а відтак відсутній спір в цій частині, що в силу пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження у справі.

Решта доводів касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують належно встановлених судами істотних обставин справи та не зазначають норм матеріального права, порушених чи неправильно застосованих судами при вирішенні даного спору.

За частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про часткове задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк та кредит" Валендюка В.С. залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 у справі №918/1195/14 господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: В. Корсак

В.ШВець