ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 915/449/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області Жученка О.на постанову та рішення Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015 рокуу справі Господарського суду № 915/449/15 Миколаївської областіза позовом Прокурора Доманівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області до ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр"про дострокове розірвання договору оренди землі від 13.01.2006 рокув судовому засіданні взяли участь представники сторін:

Генеральної прокуратури України: Томчук М.О., посвідчення №000606 від 01.08.2012 року, ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр": не з'явилися.В С Т А Н О В И В :

20.03.2015 року шляхом направлення поштового відправлення Прокурор Доманівського району Миколаївської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області до ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" (далі - відповідача) про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.01.2006 року (том 1, а.с. 4 - 33).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015 року (суддя Давченко Т.М.) у задоволенні позовної заяви прокурора Доманівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області відмовлено повністю (том 2, а.с. 243 - 249).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 15.06.2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Мишкіної М.А., суддів: Будішевської Л.О., Таран С.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015 року у справі - без змін (том 3, а.с. 134 - 144).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Заступник прокурора Одеської області Жученко О. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 22.09.2015 року та рішення суду першої інстанції від 15.06.2015 року, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 526, 530, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 122, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 19, 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), та статей 42, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 22.09.2015 року та рішення суду першої інстанції від 15.06.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши прокурора Генеральної прокуратури України Томчук М.О., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з частиною 1 статті 32, частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.01.2006 року між Доманівською районною державною адміністрацією Миколаївської області (орендодавець) та ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для добування корисних копалин (граніту) загальною площею 33,87 га з кадастровим номером 4822784000:07:000:0048, нормативною грошовою оцінкою в розмірі 150 890, 85 грн., зареєстрований Доманівським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК 16.01.2006 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040601300001, строком на 10 років, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату щомісячно у грошовому виразі у розмірі 400, 95 грн. за 1 га, що становить 13 580, 70 грн. на рік з урахуванням індексів інфляції (пункти 1.1., 2.3., 3.1, 4.1 - 4.5 договору) (том 1, а.с. 14 - 21).

Судами встановлено, що згідно з пунктом 9.4 договору, орендар зобов'язався використовувати надану земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, умов її надання та зберігання якості; додержуватись режиму використання земель, не погіршувати екологічного стану земельної ділянки у результаті своєї господарської діяльності; своєчасно сплачувати орендну плату; повернути земельну ділянку у тому ж стані та в тій же якості, в якій вона знаходилася на момент передачі її в оренду за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до пункту 12.3. договору, його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, станом на 01.03.2015 року заборгованість ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" з орендної плати за землю становила 25 054, 68 грн., що підтверджується довідкою Первомайської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області №439/10/14-18-25 від 16.03.2015 року (том 1, а.с. 29 - 30).

Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.05.2014 року за заявою ТОВ "ЕНЕРГІЯ ПЛЮС" порушено провадження у справі №915/155/14 про банкрутство ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" (том 2, а.с. 205 - 207).

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону про банкрутство, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

Відповідно до частини 2 статті 191 ЦК України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 6 статті 120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Отже, до складу цілісного майнового комплексу боржника, який реалізується в ході ліквідаційної процедури повинні включатися право оренди (землекористування) земельною ділянкою, яка закріплена за боржником. Реалізація таких активів здійснюється із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство, що виключає можливість виведення активів боржника зі складу його ліквідаційної маси шляхом розірвання договорів, які визначають такі майнові права боржника, із застосуванням загальних норм цивільного права.

Судами встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати за спірним договором виникла у період з липня 2013 по грудень 2014 років (том 1, а.с. 29 - 30), тобто частина боргу виникла до порушення справи про банкрутство, а отже є конкурсною в розумінні Закону про банкрутство, у зв'язку з чим на таку заборгованість розповсюджує дію введений у справі про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів, а її заявлення та погашення відбувається виключно у порядку, встановленому Законом про банкрутство, норми якого є спеціальними перед іншими нормами законодавства у регулюванні правовідносин банкрутства.

Отже, суди дійшли до висновку, що оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідач (боржник) позбавлений можливості здійснювати погашення конкурсної заборгованості (у тому числі по орендній платі за землю) інакше, ніж у порядку, встановленому Законом про банкрутство, сам по собі факт несплати такої заборгованості не є істотним порушенням з боку відповідача умов договору оренди землі відповідно до положень статті 651 ЦК України.

Також, судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 року у справі №915/155/14 про банкрутство ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, до якого включено і конкурсні грошові вимоги щодо заборгованості по сплаті орендних платежів за договором оренди від 13.01.2006 року, а ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2015 року задоволено заяву Первомайської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання кредиторських вимог (які є поточними кредиторськими вимогами) до ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" на суму 1 150 379, 03 грн., до якої увійшла орендна плата за землю на суму 10 282, 65 грн. та пеня за несвоєчасну сплату податку на суму 402, 88 грн. (том 2, а.с. 213 - 222).

Відтак, суди дійшли висновку, що реалізувавши своє право на звернення з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, кредитор набув права на їх задоволення у межах справи про банкрутство.

Судами встановлено, що на земельній ділянці площею 33,87 га, кадастровий номер 482278400070000048, що розташована в межах території Прибузької сільради Доманівського району Миколаївської області, знаходиться єдиний майновий комплекс у складі певних об'єктів по вул. Степовій, 2, с. Прибужжя Доманівського району Миколаївської області, що належить боржнику на праві власності на підставі Свідоцтва серії САА №278023 від 12.02.2004 року, та який переданий в іпотеку ПАТ "ОТП Банк" відповідно до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 20.10.2014 року у справі №915/155/14.

Судами зазначено, що розірвання договору оренди земельної ділянки за рішенням суду викликає необхідність невідкладного повернення земельної ділянки орендодавцеві, як передбачено пунктом 7.1 договору та статтею 32 Закону України "Про оренду землі", що тягне в свою чергу неможливість дотримання вимог частини 1 статті 38 Закону про банкрутство, адже земельна ділянка, не будучи обтяженою правами володіння та користування власника нерухомого майна, стає вільною, а ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" позбавляється можливості захищати своє право користування нею відповідно до положень статті 396 ЦК України, та як наслідок, можливості забезпечення збереження нерухомого майна боржника у процедурі банкрутства.

Суди встановили, що 13.08.2015 року Господарський суд Миколаївської області прийняв постанову про визнання ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (після скасування Вищим господарським судом України 24.06.2015 року постанови Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2014 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 року у справі №915/155/14), у зв'язку з чим вимоги прокурора не відповідають положенням частини 1 статті 38 Закону про банкрутство, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора Доманівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області до ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.01.2006 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції за змістом оскаржуваного рішення від 15.06.2015 року та не знайшов правових підстав для його зміни чи скасування.

Також, апеляційним судом спростовані доводи скаржника про те, що обставина сплати заборгованості з орендної плати під час розгляду справи в суді першої інстанції не свідчить про можливість належного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди землі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заборгованість з орендної плати на суму 25 054, 54 грн. була сплачена не безпосередньо відповідачем, а заставним кредитором ТОВ "Прибузький гранітний кар'єр" - ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (том 2, а.с. 198).

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, а доводи скаржника про неналежну оцінку обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій та спростовані судами, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про залишення без змін постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015 року у справі №915/449/15.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області Жученка О. залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015 року у справі №915/449/15 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко