ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 914/4207/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Цитаделі" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2016 у справі № 914/4207/15 господарського суду Львівської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Бетта-В"до товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Цитаделі"третя особаприватне підприємство "ВР Елітбуд"простягнення 596 246, 48 грн.,за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Максиміва Р.Й.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року приватне підприємство "Дельта-Ресурс" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Цитаделі" про стягнення 596 246, 48 грн., а саме: 495 988, 80 грн. заборгованості, 1 059, 92 грн. 3% річних та 99 197, 79 грн. штрафу за договором підряду з виконання підготовчих робіт від 04.09.2015.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.02.2016 замінено позивача правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю "Бетта-В".

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.02.2016 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 495 988, 80 грн. основного боргу, 99 197, 76 грн. штрафу, 1 059, 92 грн. 3% річних.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення штрафу та 3% річних. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Біля Цитаделі" (замовником) та приватним підприємством "Дельта-Ресурс" (виконавцем) укладено договір підряду з виконання підготовчих робіт, за умовами якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, своїми силами, із використанням власних матеріалів та техніки провести виконання підготовчих робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. Поповича, 6-а в м. Львів. Договір підписаний і скріплений печатками обох сторін.

Відповідно до п. 1.2 договору роботи проводяться згідно з проектом виконання робіт (підготовчий період) "Будівництво багатоквартирного житлового будинку із вбудованими автостоянками та офісними приміщеннями на вул. Поповича, 6а у м. Львів", розробленої архітектором Баїк В.І., затвердженої виконавцем та погодженої замовником та включають в себе: огородження будівельного майданчика; звільнення будівельного майданчика для подальшого проведення робіт підготовчого періоду; водовідведення в необхідних випадках рівня ґрунтових вод; прокладання нових інженерних мереж; підключення тимчасових інженерних мереж до діючих мереж; розміщення тимчасових будинків і споруд; майданчики укрупнювального складання конструкцій.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що вартість робіт за договором визначається кошторисом, який є невід'ємною частиною цього договору та становить 495 990 грн., в т.ч. ПДВ - 82 665 грн. Договірна ціна є динамічною (приблизною) та підлягає уточненню згідно з актами виконаних робіт.

Розділом 3 договору визначено, що розрахунок проводиться замовником не пізніше 5-ти банківських днів після повного завершення виконання робіт, визначених у п. 1.1 договору, включаючи усунення можливих виявлених під час приймання замовником робіт недоліків, та підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (форми КБ-3). Оплата за виконані роботи проводиться у безготівковій формі.

Розділом 6 договору встановлено порядок приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 8.4 договору за прострочення замовником оплати згідно зі ст. 3 договору понад десять календарних днів, останній сплачує виконавцю штраф у розмірі 20% від несплаченої суми.

Згідно з п. 14.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не довше ніж до 31.12.2015.

Судами обох інстанцій встановлено, що у матеріалах справи міститься акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року на суму 495 988, 80 грн., скріплений підписами та печатками сторін. Разом з тим, з даного акта не вбачається назви, дати та номеру договору (правочину), на виконання якого його складено.

У зв'язку з тим, що відповідачем не оплачено роботи, зазначені у акті, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач наголошуючи на тому, що договір підряду від 04.09.2015 був сфабрикований; роботи, зазначені в цьому договорі, були виконані значно раніше на підставі інших договорів; в період нібито виконання договору, у підрядника не було ні трудо-, ні матеріальних ресурсів, необхідних для його виконання, а після звільнення колишній директор відповідача Солодовник В.О., привласнив печатку юридичної особи та використав її для підписання сфабрикованого договору та актів про його виконання, просив суд у задоволенні позову відмовити.

В процесі розгляду справи у суді першої інстанції до участі у справі залучено правонаступника позивача по предмету даного спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Бетта-В" (на підставі договору про відступлення права вимоги від 11.01.2016).

Розглядаючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, як замовник, не оплатив прийняті ним роботи вартістю 495 988, 80 грн. Вказана сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, відповідачем її відсутність належними та допустимими доказами не спростована, а тому, враховуючи п. 8.4 договору та положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу та 3% річних, апеляційний господарський суд виходив з того, що оскільки акт приймання виконаних робіт за жовтень 2015 року не містить жодних посилань на виконання робіт за вказаним договором підряду, тому і відсутні підстави для стягнення 1 059, 92 грн. 3% річних та 99 197, 79 грн. штрафу.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, у зв'язку з неповним дослідженням дійсних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та надання цим обставинам належної правової оцінки, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судами обох інстанцій встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором підряду на виконання підготовчих робіт.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач без жодних зауважень прийняв від приватного підприємства "Дельта-Ресурс" будівельні роботи загальною вартістю 495 988, 80 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року, проте не оплатив їх вартості.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою акти приймання-передачі виконаних робіт посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

В порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суди неповно дослідили обставини, пов'язані з виконанням сторонами умов договору. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що акт приймання виконаних робіт, на який посилаються суди при встановленні факту виконання робіт позивачем, не містить посилань щодо правової підстави такого виконання, а саме: зазначений акт не містить назви, дати та номеру договору (правочину), на виконання якого його складено, проте апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки відповідачем на надано доказів на підтвердження оплати виконаних робіт, то позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Разом з тим зазначений висновок є передчасним (оскільки при вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій достовірно не встановили факт виконання робіт за договором підряду та те, що акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 складений саме на виконання зазначеного договору) та суперечливим (оскільки апеляційний господарський суд скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3% річних та штрафу виходив саме з того, що акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року не містить жодних посилань стосовно того, що його складено на виконання вказаного договору підряду), у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди не в повній мірі дослідили умови укладеного між сторонами договору, належно не перевірили обставини щодо факту виконання позивачем робіт, передбачених саме договором, істотного порушення відповідачем умов вказаного договору та виклали в оскаржуваних судових рішеннях передчасні висновки про наявність підстав для задоволення позову, які не можна вважати такими, що ґрунтуються на матеріалах справи.

Крім цього, ст. 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Таким чином, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, як такого, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/6098/14.

Разом з тим, судами обох інстанцій не досліджено умови договору підряду на виконання підготовчих робіт на предмет того, чи може підрядник (позивач) передавати без згоди замовника права та обов'язки за договором іншим (третім) особам (зокрема п. 13.5 договору), у зв'язку з чим висновок судів про заміну первісного позивача (приватного підприємства "Дельта-Ресурс") на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Бетта-В" не можна вважати обґрунтованим та таким, що зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім цього, помилковим є висновок апеляційного господарського суду про те, що акт приймання виконаних робіт за жовтень 2015 року як правочин ніким не оспорений, не визнаний в установленому порядку недійсним, а тому його правомірність презюмується з огляду на приписи ст. 204 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищезазначені правові приписи, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що акти здачі-приймання виконаних робіт не є правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки самі по собі не є діями осіб, які спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору, у зв'язку з чим за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними акти прийому-передачі виконаних робіт.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Принцип повноти оцінки доказів, передбачений ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.

Вимоги зазначених процесуальних норм судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не виконані у повному обсязі, внаслідок чого неповно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору, зокрема судами не встановлено дійсний обсяг виконаних робіт, перелік яких наведений у спірному акті приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений висновок, який відповідає чинним нормам матеріального права щодо прав та обов'язків сторін.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів в даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене у постанові, зокрема встановити дійсний обсяг виконаних робіт, з урахуванням їх переліку, наведеному у акті приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 та доводів відповідача щодо заперечення їх фактичного виконання за актом, для чого, у разі необхідності, призначити відповідну судову експертизу, і на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2016 у справі № 914/4207/15 скасувати.

Справу № 914/4207/15 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Вовк І.В. Малетич М.М.