ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 914/327/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Кролевець О.А., Плюшка І.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"на рішеннягосподарського суду Львівської області від 16.05.2016та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 у справі№ 914/327/16 господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"доДержавного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_4 (третя особа-1); 2. Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (третя особа-2)простягнення 19 897,80 грн.,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачаВаськів І.В.від третьої особи-1не з'явивсявід третьої особи-2не з'явивсяВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") в особі філії - Львівського обласного управління ПАТ "Ощадбанк" про стягнення з Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод" (далі - ДП "Стрийський вагоноремонтний завод") 19 897,80 грн. збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012 позивачу було завдано збитки.

Ухвалами господарського суду Львівської області від 08.02.2016 та від 09.03.2016 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4), Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця").

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.05.2016 у справі № 914/327/16 (суддя Щигельська О.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 (колегія суддів у складі: Галушко Н.А. - головуючий, Данко Л.С., Орищин Г.В.) рішення господарського суду Львівської області від 16.05.2016 у справі № 914/327/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Львівської області від 16.05.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 у справі № 914/327/16, ПАТ "Ощадбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти повністю і прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Кролевець О.А., Плюшка І.А. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Львівського обласного управління ПАТ "Ощадбанк" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.10.2016 о 09 год. 45 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Львівського обласного управління ПАТ "Ощадбанк", який надійшов до Вищого господарського суду України 06.10.2016, ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та треті особи передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.10.2012 між ПАТ "Ощадбанк" (Банк) та ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" (Клієнт) було укладено договір № 32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток (далі - Договір № 32).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 32 Клієнт замовляє та оплачує, а Банк зобов'язується здійснювати зарахування на поточні рахунки, операції за якими здійснюються з використанням платіжних карток, відкриті в Банку працівникам Клієнта, на умовах та у строки, визначені цим Договором, заробітної плати працівників Клієнта.

Умовами Договору № 32 передбачено зобов'язання Клієнта, серед яких, зокрема: надати Банку "Список № 1 працівників на поточні рахунки яких будуть надходити кошти для зарахування (Список)" (п. 2.1.2); інформувати Банк не пізніше наступного робочого дня, з дати подання заяви про звільнення до відділу кадрів про звільнених працівників Клієнта (п. 2.1.6).

Згідно з п. 3.2 Договору № 32 у разі неподання або невчасного подання Клієнтом інформації згідно з п. 2.1.6 цього Договору, останній зобов'язується відшкодувати збитки завдані Банку звільненим/померлим працівником та не відшкодовані ним у встановлений термін.

У подальшому, 26.10.2012 між ПАТ "Ощадбанк" (Банк) та ОСОБА_4 (Клієнт), як працівником ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" згідно зі Списком, було укладено договір № 586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною схемою (далі - Договір № 586891), відповідно до умов якого Банк відкрив Клієнту рахунок № 26255500546121 (Рахунок) у гривні України для обліку по ньому грошових коштів до запитання і операцій за платіжною карткою на умовах цього Договору відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, правил Міжнародної платіжної системи та Тарифів за послуги банку (п. 1.1).

Згідно з додатковим договором № 1 від 08.08.2013 до Договору № 586891 Банк встановив по рахунку Клієнта кредит у розмірі 13 000,00 грн., а Клієнт зобов'язався погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі у разі звільнення з організації, з якою Банком укладено договір про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організації) з використанням платіжних карток (для тарифного пакету "Зарплатний").

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що 21.12.2015 ПАТ "Ощадбанк" стало відомо про те, що 12.03.2014 наказом ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" звільнено із займаної посади ОСОБА_4, та останнім не погашено існуючу на момент його звільнення заборгованість за кредитом у розмірі 12 993,21 грн. На думку позивача, внаслідок неналежного виконання ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" зобов'язань за Договором № 32, а саме невчасного повідомлення ПАТ "Ощадбанк" про звільнення працівника ОСОБА_4, Банку було заподіяно збитки, з яких 12 993,21 грн. тіла кредиту, 858,98 грн. відсотків за користування кредитом, 5 420,84 грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу, 624,77 грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках, та які, відповідно до п. 3.2 Договору № 32, повинні бути відшкодовані ДП "Стрийський вагоноремонтний завод". На думку позивача, якщо б ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" вчасно повідомило ПАТ "Ощадбанк" про звільнення ОСОБА_4, то позивач міг би списати наявні на рахунку ОСОБА_4 кошти в погашення кредитної заборгованості. Також позивач зазначив, що збитки, понесені ПАТ "Ощадбанк", підтверджуються рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016 у справі № 447/249/16-ц.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Аналогічні положення містяться в ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитками, згідно зі статтею 22 ЦК України, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до норм цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення - зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну - протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Місцевий господарський суд, з яким підставно погодилась апеляційна інстанція, дійшов обґрунтованих висновків про те, що сума, заявлена позивачем до стягнення, не може вважатись збитками у розумінні ст. 224, 225 ГК України, оскільки, по-перше - ПАТ "Ощадбанк" до спірної суми включає і нараховані відсотки, і пеню, що саме по собі виключає наявність витрат чи неодержаний прибуток, а навпаки свідчить про одержання у подальшому ПАТ "Ощадбанк" вигоди (доходу) у вигляді тих же відсотків чи пені; по-друге - такі грошові вимоги є заборгованістю працівника ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" ОСОБА_4 за Договором № 586891, тобто, є договірними зобов'язаннями, а не збитками, спричиненими тим же ОСОБА_4, що підтверджується рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016 у справі № 447/249/16-ц; по-третє - настання відповідальності ДП "Стрийський вагоноремонтний завод", передбаченої п. 3.2 Договору № 32, позивачем не доведено, з огляду на те, що заявлена сума не є збитками, завданими працівником відповідача ПАТ "Ощадбанк", та, відповідно, відсутнє зобов'язання у ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" з їх відшкодування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, що заявлена позивачем до стягнення сума збитків не є збитками у розумінні вищевказаних норм, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та правомірно відмовили у його задоволенні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 42 ГК України, п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ПАТ "Ощадбанк", здійснюючи на власний ризик господарську діяльність, зокрема, банківську, надаючи кредит фізичній особі працівнику ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" ОСОБА_4, повинно було усвідомлювати і настання несприятливих наслідків такого правочину, зокрема, неналежне виконання такою фізичною особою своїх зобов'язань щодо повного та вчасного повернення кредитних коштів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та правомірно відмовлено в задоволенні позову.

У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.

Твердження оскаржувача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 16.05.2016 у справі № 914/327/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді О.А. Кролевець

І.А. Плюшко