Постанова ВГСУ від 11.09.2014 року у справі №910/7609/14

Друк

Пошук

177

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.09.2014 року у справі №910/7609/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року Справа № 910/7609/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівШвеця В.О. (доповідач), Гоголь Т.Г., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуМіністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.07.14у справі№ 910/7609/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродакорд ОР"доМіністерства оборони Українипростягнення 751 877,95 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Миханів В.Р. (дов. від 15.04.14),

відповідача: Кривошея Д.А. (дов. від 29.10.13)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродакорд ОР" звернулося з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 751 877,95 грн. боргу. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № 286/2/13/13 від 30.05.13 в частині оплати наданих позивачем послуг з харчування. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526, 901 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.14, ухваленим суддею Бойко Р.В., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності у відповідача спірної заборгованості за надані позивачем послуг з харчування відповідно до умов укладеного сторонами договору № 286/2/13/13 від 30.05.13. При цьому суд керувався приписами статей 96, 525, 526, 530, 629, 903 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Пашкіної С.А. - головуючого, Баранця О.М., Сітайло Л.Г., постановою від 22.07.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами обставин щодо порушення позивачем порядку надання документів на оплату, а відтак і відсутність у відповідача підстав для реєстрації зобов'язань. Зазначає скаржник і про те, що сума позовних вимог не була зареєстрована та взята на облік у органах Державної казначейської служби як бюджетне зобов'язання. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 614 Цивільного кодексу України, статті 23 Бюджетного кодексу України, статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродакорд ОР" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.05.13 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродакорд ОР" (виконавець) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір № 286/2/13/13 про закупівлю послуг громадського харчування, за умовами пункту 1.1. якого виконавець зобов'язується надати Міністерству оборони України послуги громадського харчування (харчування, забезпечення продуктами харчування особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин), зазначені у специфікації договору, освіження (оновлення) продовольства, а замовник - прийняти послуги і оплатити у кількості, строки та за цінами згідно з положеннями цього договору. Також судами установлено, що на виконання умов договору у період з 01.01.14 до 20.02.14 позивачем було надано відповідачу послуги з харчування та забезпечення продуктами харчування на загальну суму 751 877,95 грн., що підтверджується: рахунками-фактури № 12 від 11.01.13, № 46 від 21.01.14, № 134 від 05.02.14, № 229 від 11.02.14, № 367 від 21.02.14; актами приймання №№1, 3, 5, 7, 11 послуг із забезпечення продуктами харчування за спірний період та зведеними актами приймання наданих послуг з харчування. Установлено судами і те, що відповідачем за надані позивачем у спірний період послуги оплата у строки визначені договором здійснена не була. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродакорд ОР" про стягнення з Міністерства оборони України 751 877,95 грн. боргу за договором № 286/2/13/13 від 30.05.13. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Судами установлено, що за своєю правовою природою спірний договір є договором про надання послуг. За приписами статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Враховуючи установлені судами обставини порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості наданих позивачем послуг, висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної заборгованості визнається правомірним. Довід скаржника про відсутність бюджетного фінансування, як підстави для невиконання відповідачем грошових зобов'язань, визнається неспроможним, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Інші доводи касаційної скарги також визнаються непереконливими, позаяк не спростовують установленого судами та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.