ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 922/42/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.- головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши матеріали касаційних скарг Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017у справі№ 922/42/16 Господарського судуХарківської областіза позовомВійськового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі - Міністерства оборони України - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова до - Харківської міської ради - фізичної особи -підприємця ОСОБА_4проскасування рішення та визнання договору оренди недійсним,за участю представників: прокуратуриЯговдік С.М.- посвідч. № 029909; Чалий М.Г. - посв. № 036334;позивачів- Рудник Ю.М. предст., дов. від 26.12.2016; - Мартиненко А.М.- предст., дов. від 11.01.2017відповідачів- не з'явився - ОСОБА_9 - предст., дов. від 24.04.2014;

ВСТАНОВИВ:

04.01.2016 Заступник військового прокурора Харківського гарнізону звернувся до господарського суду на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова з позовом до Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 19 додатку 4 рішення Харківської міської ради від 24.06.2015 № 1913/15 щодо надання ОСОБА_4 в оренду строком до 01.07.2064 земельної ділянки площею 0,0528 га (кадастровий номер НОМЕР_1) за рахунок житлової та громадської забудови, які належать територіальній громаді м. Харкова для експлуатації та обслуговування торгово-офісної будівлі за літ "Е-2" по АДРЕСА_1, переукладення та припинення договору оренди від 02.06.2006 № 340667100125; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) укладений між Харківською міською радою та ОСОБА_4 на виконання пункту 19 додатку 4 рішення Харківської міської ради від 24.06.2015 № 1913/15; витребування з володіння Харківської міської ради, ОСОБА_4 та передачу на користь держави в особі Міністерства оборони України за актом приймання-передачі земельної ділянки загальною площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1).

Позов обґрунтовано порушенням порядку надання у користування земельних ділянок державної власності, статями 21, 80, 116, 123 Земельного кодексу України, статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статтями 203, 215, 328 Цивільного кодексу України та вмотивовано неправомірними діями Харківської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності та майном, яке розміщено на ній та є власністю Збройних сил України, перебуває у оперативному управлінні Міністерства оборони України та використовується для розміщення військового містечка № 48 з 1950 року, оскільки рішень щодо передачі земельної ділянки не приймалося, майно не вилучалося в установленому порядку, з обліку Міністерства оборони України не знімалося. При цьому прокурор, посилаючись на приписи частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вказав, що судовими рішеннями у справі № 922/4744/13 встановлено факт віднесення земельної ділянки до категорії земель оборони, який, відповідно, не підлягає встановленню у цій справі.

Відповідачі проти позову заперечили; Харківська міська рада у відзиві вказала про безпідставність позову за умов відчуження Міністерством оборони України майна, що розміщене на спірній земельній ділянці ще у 2002 та 2003 роках, юридичним та фізичним особам, та що на цей час за державою на праві власності не зареєстровано на спірній ділянці жодного об'єкту нерухомості; у користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова перебуває будівля літера "3-2" лише частково окремими приміщеннями першого та другого поверху, а посилання в позові як на преюдицію на рішення у справі № 922/4744/13 є безпідставним, оскільки рішення скасовано за нововиявленими обставинами.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 заперечив щодо своєї участі у позові, як фізичної особи-підприємця, відтак, й належного відповідача, оскільки підприємницьку діяльність на спірній земельній ділянці не проводить, а громадянин ОСОБА_4 виступає як об'єкт цивільних прав та обов'язків та не може бути стороною у господарському провадженні; проти позову відповідач також заперечив з підстав недоведеності порушення державного інтересу та права позивачів, оскільки у останніх відсутні будь-які права на спірну земельну ділянку, право саме комунальної власності на земельну ділянку підтверджено в тому числі витягом з Державного земельного кадастру від 26.09.2013, а нежитлова будівля за літ "Е-2" належить на праві спільної часткової власності, в тому числі, й іншим громадянам.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2016 (судді Лавренюк Т.А. - головуючий, Байбак О.І., Денисюк Т.С.) позов задоволено частково; визнано недійсним пункт 19 додатку 4 рішення Харківської міської ради від 24.06.2015 щодо надання ОСОБА_4 в оренду строком до 01.07.2064 земельної ділянки площею 0,0528 га (кадастровий номер НОМЕР_1) за рахунок житлової та громадської забудови, які належать територіальній громаді м. Харкова для експлуатації та обслуговування торгово-офісної будівлі за літ "Е-2" по АДРЕСА_1, переукладення та припинення договору оренди від 02.06.2006 № 340667100125; витребувано з володіння Харківської міської ради та ОСОБА_4 та зобов'язано передати на користь держави в особі Міністерства оборони України за актом приймання-передачі земельної ділянки загальною площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1); стягнуто з відповідачів судовий збір; у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 (судді Барбашова С.В. - головуючий, Гребенюк Н.В., Пушай В.І.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідачі подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги. Харківська міська рада в своїй касаційній скарзі просить суд скасувати рішення та постанову та постановити нове рішення, яким в позові відмовити повністю, обґрунтовуючи скаргу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, неврахуванням вимог статей 79-1, 120, 125, 141, 142 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, факту розміщення на спірній земельній ділянці майна приватної форми власності та правової позиції Верховного Суду України (постанова від 31.11.2016, у справі №922/1008/15) щодо необхідності розмежування земельної ділянки шляхом поділу, з урахуванням статі 120 Земельного кодексу України та розміщення на земельній ділянці об'єктів як приватної так і державної форми власності.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 у касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд, скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме вимог статей 12, 55, 63 Господарського процесуального кодексу України та помилково прийнято до провадження позовну заяву без доказів сплати судового збору також суд дійшов помилкового висновку щодо підвідомчості справи господарським судам не врахувавши суб'єктний склад сторін спору та безпідставно відхиливши клопотання скаржника про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в порушення статей 38, 41 Господарського процесуального кодексу України відмовлено у витребуванні доказів на підтвердження факту добровільної відмови від земельної ділянки та проведенні судової землевпорядної експертизи; щодо суті спору, суди в порушення статей 20, 38, 84, 125, 126, 141, 152 Земельного кодексу України, статті 328 Цивільного кодексу України, дійшли помилкового висновку про віднесення земельної ділянки до форм державної власності з цільовим призначенням - землі оборони, право на яку посвідчено Державним актом, постійним користувачем та балансоутримувачем є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова, ділянка використовується під розміщення військового містечка, а житлова будівля, що розміщена на ній та належить на праві власності громадянам, за призначенням є адміністративною будівлею; водночас судами в порушення статей 1, 8, 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції здійснено непропорційне втручання у право особи на мирне володіння майном.

Харківська міська рада не скористалась процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

У відзиві на касаційні скарги Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова заперечив доводи касаційних скарг та просив суд залишити касаційні скарги без задоволення, а прийняті у справі рішення та постанову - без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу Харківської міської ради підтримав викладені у ній доводи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін та прокуратури, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів № 17/251-с від 11.07.1950 Квартирно-експлуатаційній частині Харківського району відведено, зокрема, земельну ділянку по АДРЕСА_1 у фактично існуючих межах орієнтовною площею 0,5 га. 09.07.1998 виконавчий комітет Харківської міської ради на підставі рішення міськвиконкому № 399 від 13.05.1998 Харківській КЕЧ району, яка у 2003 році реформована у КЕВ м. Харкова, видав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4620 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, серія НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 352 та яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4620 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації і обслуговування адміністративних, складських та допоміжних будівель і споруд.

24.06.2015 Харківська міська рада на 40 сесії 6 скликання прийняла рішення № 1913/15 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд"; на підставі пункту 19.1. Переліку юридичних та фізичних осіб, яким надаються земельні ділянки без зміни їх меж та цільового призначення (додаток 4 до рішення Харківської міської ради № 1913/15 від 24.06.2015), громадянину ОСОБА_4 надано в оренду строком до 01.02.2064 земельну ділянку площею 0,0528га (кадастровий номер НОМЕР_3) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15), що належить територіальній громаді м. Харкова для експлуатації та обслуговування торгівельно-офісної будівлі літ. "Е-2" по АДРЕСА_1 (Київський район).

Також суди встановили, що у 2002 році на підставі біржової угоди № 50-02/12 договору купівлі-продажу нерухомості Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" продало адміністративну будівлю літ. "Е-2" загальною площею 516,3 кв.м. по АДРЕСА_1, право власності на яку в подальшому, внаслідок продажу за договорами від 03.01.2003 та від 24.04.2004, перейшло до ОСОБА_4, який за договором купівлі-продажу від 08.12.2004 передав нежитлову будівлю у спільну часткову власність.

У Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий КЕЧ району у 1998 році внесено зміни у землекористуванні; так, відповідно до рішень сесії Харківської міської ради, зокрема, рішення сесії Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 у користування ОСОБА_4 надано земельну ділянку, площею 0,0528 га. Проте постановою Вищого господарського суду України у справі № 922/127/13-г від 28.05.2013 залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2013, яким встановлено приналежність спірної земельної ділянки до категорії земель оборони та визнано чинність Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, згідно з яким саме Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова є постійним землекористувачем спірної земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту рішення міськради суди дійшли висновку про перевищення повноважень міською радою щодо розпорядження земельною ділянкою державної форми власності, яка відноситься до земель оборони та використовується для розміщення військового містечка № 48, яке включає майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами та яка ані Міністерством оборони України, ані іншими відомствами до комунальної власності не передавалися, отже, задовольнив позовні вимоги в частині визнання недійсним пункт 19 додатку 4 рішення Харківської міської ради від 24.06.2015 № 1913/15 та витребування з володіння відповідачів земельної ділянки та зобов'язання передати земельну ділянку на користь держави в особі Міністерства оборони України за актом приймання-передачі. При цьому суд з посиланням до вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнав доведеними обставини приналежності земельної ділянки до земель оборони, встановлені у справі Господарського суду Харківської області № 922/127/13-г.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в цій частині, враховуючи відсутність доказів на підтвердження укладення договору між відповідачами.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та прийняв також в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України за встановлений у межах справи № 922/4744/13 Господарського суду Харківської області факти про наявність права Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на спірну земельну ділянку, яку згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 було надано Харківській квартирно-експлуатаційній частині району, та правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова, відсутність добровільної відмови постійного землекористувача від спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Водночас за змістом статті 80 Земельного кодексу України держава є суб'єктом права власності на землі державної власності, реалізуючи це право через відповідні органи державної влади; за частиною першої статті 167, статтею 170 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи і здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 77 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати лише у державній власності; навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування; порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Натомість до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України).

Відповідно статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (військові частини). За приписами Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Підстави та порядок припинення права користування земельними ділянками регулюються статтями 141, 142, частиною другою статті 149 Земельного кодексу України, статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", частиною другою статті 14 Закону України "Про Збройні сили України" та пунктом 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі - Положення), затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483 (у редакціях, чинних на момент виникнення відповідних спірних правовідносин) Відповідно до пунктів 19, 45, 48, 50 Положення право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому ЗК.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" до компетенції Кабінету Міністрів України належить вирішення питань щодо визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Частиною першою статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Частинами першою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи викладені норми права, що істотною передумовою для припинення права власності постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних сил України, та подальшої передачі цієї ділянки у власність або користування іншим особам є отримання на це згоди Міністерства оборони України. Відтак, враховуючи, що належність спірної земельної ділянки державної форми власності до земель оборони була визначена в силу її закріплення за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харкова, а доказів наявності правових підстав для припинення права постійного користування землями оборони у встановленому порядку матеріали справи не містять, висновки судів щодо неправомірного розпорядження земельною ділянкою та передачею ОСОБА_4 в оренду строком земельної ділянки площею 0,0528га (кадастровий номер НОМЕР_3) за рахунок земель житлової та громадської забудови що належить територіальній громаді міста Харкова для експлуатації та обслуговування торгівельно-офісної будівлі літ. "Е-2" по АДРЕСА_1 є цілком обґрунтованими.

Скаржники не спростували встановлених судами відповідно до вимог статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України обставин справи, а доводи касаційної скарги Харківської міської ради щодо необхідності розмежування майна спростовуються положеннями статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 922/42/16 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова