ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року Справа № 920/234/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівБакуліної С.В., Ходаківської І.П.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі№ 920/234/16 Господарського суду Сумської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське"простягнення 5 932 921,68 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явились,- відповідача:Андраш А.О. дов. від 06.09.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро" (далі за текстом - ТОВ "Аратта-Агро") звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" (далі за текстом - ТОВ "Шалигинське") про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 у розмірі 3 151 341,88 грн., 3% річних у розмірі 271 128,21 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 510 451,49 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 88 993,83 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.08.2016 у справі №920/234/16 (колегія суддів у складі: головуючий - Джепа Ю.А., Коваленко О.В., Яковенко В.В.) позовні вимоги ТОВ "Аратта-Агро" задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Шалигинське" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2016 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №920/234/16 (колегія суддів у складі: головуючий - Шепітько І.І., Россолов В.В., Тихий П.В.) апеляційну скаргу ТОВ "Шалигинське" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2016 - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Шалигинське" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням доповнень, просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №920/234/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 526, 613, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 34, 38 Господарського процесуального кодексу України, ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Ухвалою від 02.11.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Ходаківської І.П. касаційну скаргу ТОВ "Шалигинське" прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 10.11.2016.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2012 між ТОВ "Аратта-Агро" (продавець) та ТОВ "Шалигинське" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 01/12/12, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався у порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві зерно кукурудзи урожаю 2012 року у кількості 1 643 т 535 кг (сільськогосподарська продукція), а покупець прийняти та оплатити цю сільськогосподарську продукцію.

Згідно з умовами п. 1.2. даного договору місцем передання продукції продавцем покупцю є елеватор покупця за адресою: Сумська область, м. Глухів, вул. Рильський Шлях, 1-а.

У розділі 2 договору купівлі-продажу від 01.12.2012 сторони погодили ціну та умови розрахунку за договором. Так, ціна однієї тони зерна кукурудзи врожаю 2012 року становить 1606,00 грн., з урахуванням ПДВ (пункт 2.1.).

Відповідно до пункту 2.2. договору покупець проводить оплату продукції у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Оплата проводиться у національній валюті упродовж 10 банківських днів після отримання покупцем сільськогосподарської продукції у продавця на підставі виставленого ним рахунку (пункт 2.3. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога ТОВ "Аратта-Агро" про стягнення з ТОВ "Шалигинське" боргу за договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012 у розмірі 3 151 341,88 грн., 3% річних у розмірі 271 128,21 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 510 451,49 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.

Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами п. 1 ст. 692 цього ж Кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не визначено договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, у разі коли вона відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 вказаного Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 №99 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. п. 12, 13 названої Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках:

а) подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;

б) подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність;

в) відсутності у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу;

г) закінчення строку дії довіреності;

д) одержання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

За приписами ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вимоги даного позову, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин з продажу, факту продажу та поставки позивачем товару на виконання умов договору, оцінка документів, наданих на підтвердження факту продажу, поставки товару, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманого товару, умови проведення розрахунків, перевірка суми позову тощо.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про доведеність здійснення позивачем поставки відповідачу товару на спірну суму боргу, з посиланням, зокрема на видаткові накладні: № 1 від 30.01.2013 на суму 632 001,18 грн., № 8 від 28.02.2013 на суму 2 367 001,66 грн. та № 9 від 20.03.2013 на суму 784 339,04 грн.

Водночас заперечуючи проти факту здійснення позивачем поставки товару за спірними видатковими накладними, відповідач вказував на те, що зазначені накладні складені з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вони не містять усіх необхідних реквізитів, які повинні міститись у первинному документі, а саме у накладних відсутні відомості про місце їх складання, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, прізвища та ініціали осіб, що унеможливлює їх ідентифікування.

При цьому як вбачається з матеріалів справи та наголошувалось відповідачем під час розгляду справи по суті, надані позивачем та відповідачем видаткові накладні суттєво відрізняються одна від одної за змістом.

Між тим, судами попередніх інстанцій належної оцінки на предмет відповідності спірних накладних, які є підставою даного позову, вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надано не було.

З огляду на що, колегія суддів визнає помилковим посилання судів попередніх інстанцій також на акт звірки взаємних розрахунків, оскільки останній не є первинним документом та не може використовуватись як доказ наявності боргу відповідача.

Окрім цього, відповідач зазначав про те, що наявна у матеріалах справи довіреність № 2 від 17.01.2013 на одержання цінностей від постачальника, була видана на строк до 05.03.2013 (тобто з порушенням строку видачі).

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Водночас відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Така ж правова позиція висвітлена Верховним судом України у постанові від 29.04.2015 зі справи №903/679/14.

Між тим, здійснюючи судовий розгляд справи, судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини наявності чи відсутності інших доказів на підтвердження факту продажу та поставки позивачем товару на спірну суму боргу (як то товаросупроводжувальні документи, акти прийому - передачі товару від продавця покупцеві тощо).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про здійснення між сторонами господарських операцій з продажу та поставки позивачем товару за укладеним договором на підставі вказаних видаткових накладних.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції критично оцінює посилання судів попередніх інстанцій на заяву №20 від 14.01.2016 про зарахування зустрічних однорідних, направлену відповідачем позивачу, як на доказ підтвердження факту здійснення господарських операцій на спірну суму боргу за договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012.

Статтею 203 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Із аналізу наведених норм вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Згідно зі ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як роз'яснив Верховний Суд України (зокрема, постанова від 24.06.2015 у справі №914/2492/14), допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо). При цьому вимоги, що випливають з різних підстав та зараховуються, повинні мати предметну однорідність, наприклад, бути грошовими.

З огляду на що, за умови доведення позивачем належними та допустимими доказами наявності заборгованості відповідача за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, судам необхідно було надати оцінку доводам відповідача та наявним у справі доказам, на підставі яких останнім проведено залік зустрічних однорідних вимог, за наслідком якої визначити наявність підстав для такого заліку, а відтак і правомірність заявленої позивачем до стягнення спірної суми боргу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ТОВ "Шалигинське" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №920/234/16 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі №920/234/16 та рішення Господарського суду Сумської області від 09.08.2016 у цій справі скасувати.

Матеріали справи №920/234/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна І.П. Ходаківська