ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року № 910/28768/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гончарука П.А.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В.за участі представників: позивача: відповідача: Рудник І.Ю. Борисюк О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бар" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2015 р. у справі№ 910/28768/14за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бар"докомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"про визнання договору недійсним та стягнення 209 139,84 грнВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 р. позивач звернувся в суд з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" про визнання недійсним договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Києва №579/12 від 14.08.2012 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача 209 139,84 грн, одержаних за вказаним договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2015 (головуючий - Шкурдова Л.М., судді - Домнічева І.О., Ярмак О.М.) позов задоволено. Визнано недійсним укладений між сторонами договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Києва №579/12 від 14.08.2012 та стягнуто з відповідача на користь позивача 209 139, 84 грн., сплачених ТОВ "Скай Бар" за договором.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 (головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді - Дідиченко М.А., Буравльов С.І.) рішення суду в частині задоволення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину скасовано та постановлено нове рішення, яким у позові в цій частині відмовлено. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у позові та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 209 139,84 грн.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

Заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами,

між комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації ) "Київреклама" (підприємство) та ТОВ "Скай Бар" (розповсюджувач) 14.08.2012р. укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №576/12.

Відповідно до п.1.1 договору за ним на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу (далі - РЗ), що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким здійснюють органи місцевого самоврядування м.Києва (далі - право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим Договором та не зловживати наданими Розповсюджувачу правами.

Згідно з п. 3.2 договору адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 3.6 договору передбачено, що адресні програми є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з умовами адресних програм на право тимчасового користування № 1, №1/1, №2, №3 до договору № 576/12 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 14.08.2012 року, розповсюджувачу зовнішньої реклами установлено пріоритет на місце розташування рекламного засобу - рекламна вивіска, напис на будинку (будівлі), споруді, розміри 12.757 х 1.984 заг.пл.25.3099 м2 кількість 1 №30562-12 за адресою: Печерський район, вул. Червоноармійська, 5 нежиле приміщення № 20 в літері "А".

Вимоги позивача про визнання договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу №579/12 від 14.08.2012 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину обгрунтовані тим, що будівля за адресою: вул. Червоноармійська,5 не належить до комунальної власності міста Києва, а отже відповідач не вправі був укладати договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу №579/12 від 14.08.2012.

Суд першої інстанції, встановивши, що будівля за адресою: вул. Червоноармійська, 5, на якій було розміщено рекламний засіб, не належить до комунальної власності міста Києва, задовольнив позовні вимоги.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо з таких підстав.

За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Визнавши недійсним договір №579/12 від 14.08.2012, місцевий господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 209 139,84 грн сплачених за договором на підставі статті 216 ЦК України.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Апеляційним господарським судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, а фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір визнається судом недійсним і припиняється лише на майбутнє, а не з моменту укладення, отже підстави для стягнення сплачених позивачем відповідачу коштів на підставі ст.216 ЦК України відсутні.

Разом із тим договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України щодо стягнення 209 139,84 грн сплаченої позивачем за договором № 576/12 плати користування місцем для розміщення рекламного засобу.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про застосування наслідків недійсного правочину постановлено всупереч нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Натомість, висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача 209 139,84 грн, одержаних за оспорюваним договором, є законним та обгрунтованим, доводи касаційної скарги його не спростовують, а тому підстав для скасування постанови в частині відмови у задоволенні позовних не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бар" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2015 року у справі за № 910/28768/14 - без змін.

Головуючий, суддя П. Гончарук Суддя І. Кондратова Суддя Л. Стратієнко