ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 910/16085/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 04.09.2015 Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015у справі№ 910/16085/14Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-Авто"; 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення коштівза участю представників:

позивача: Філатова Н.А., дов. від 06.11.2015;

відповідача-1: Кравченко О.М., дов. від 25.01.2016; Руснак І.В., дов. від 25.01.2016;

відповідача-2: ОСОБА_9, договір про надання правової допомоги від 11.11.2014;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2014 у справі № 910/16085/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гулевець О,В., судді - Бондаренко Г.П., Пригунова А.Б.) позов задоволено частково. Суд стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача відсотки за користування кредитом в сумі 126306,76 дол. США. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді - Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2014 у справі № 910/16085/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 у справі № 910/16085/14 скасовано, а справу №910/16085/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в порядку ст. 22 ГПК України подано заяву, якою змінено підстави позову. Товариство, посилаючись на положення ст. 543, 554, 1046, 1048, 1054, 10561 ЦК України просило стягнути солідарно заборгованість за відсотками за користування кредитом по кредитному договору від 24.06.2008 № 012/14/412 за період з 04.12.2013 по 31.08.2015 в сумі 200181,89 дол. США.

За наслідками повторного розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2015 у справі № 910/16085/14 (суддя - Демидов В.О.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Провадження у справі в частині позовних вимог до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючи суддя - Зеленін В.О., судді - Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2015 у справі № 910/16085/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача-1 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/15294/13 задоволено позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Тандем-Авто", ФОП ОСОБА_5, АТ "5-й Київський авторемонтний завод". Суд стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 24.06.2008 № 012/14/412 за кредитною лінією в сумі 12 984 250,35 грн, процентів за користування кредитною лінією в сумі 33 462,34 грн, пеню за кредитом в сумі 18 209,26 грн та пеню за відсотками в сумі 5 515,10 грн. Вирішено питання судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суд від 31.03.2014 частково скасовано рішення суду першої інстанції у справі № 910/15294/13. Припинено провадження у справі в частині вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до АТ "5-й Київський авторемонтний завод" на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а в іншій частині рішення залишено без змін.

09.04.2014 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2013 у справі № 910/15294/13, Господарським судом міста Києва видано наказ про стягнення солідарно з ТОВ "Тандем-Авто" та ФОП ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитною лінією в сумі 12 984 250,35 грн, процентів за користування кредитною лінією в сумі 33 462,34 грн, пеню за кредитом в сумі 18 209,26 грн та пеню за відсотками в сумі 5 515,10 грн. Позивачем подано наказ на виконання до органів ДВС, внаслідок чого органами ДВС порушено виконавче провадження № 43331113.

Суди встановили, що згідно постанови від 27.08.2014 відділу примусового виконання рішень виконавчої служби України, виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 у справі №910/15294/13 закінчено у зв'язку з повним виконанням 19.08.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013.

Позивач звернувся до суду з даним позовом, з тих підстав, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 910/15294/13 не виконано та просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 04.12.2013 по 03.11.2014 на суму 138 492,39 дол. США. Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги керувався положеннями ст. 192, 526, 530, 533, 543, 554, 610, 625, 627, 1054 ЦК України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст. 526, 533, 546, 553, 554, 1048, 1050, 1054 ЦК України та врахувавши факт виконання рішення суду у справі від 09.12.2013 у справі № 910/15294/13, що підтверджується платіжним дорученням від 19.08.2014 № 1 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково та стягнення солідарно з відповідачів відсотки за користування кредитом в сумі 126306,76 дол. США за період з 04.12.2013 по 19.08.2014.

Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції стало порушення судами обох інстанцій приписів ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України. Суди при прийнятті рішення у справі та його перегляді в апеляційному порядку, не звернули уваги на матеріально-правове обґрунтування позовних вимог, зокрема, посилання позивача на ст.625 ЦК України та дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів коштів на підстав ст. 1048 ЦК України. Таким чином, суди попередніх інстанцій вирішили спір, застосувавши норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, водночас змінивши, при цьому, матеріально-правові підстави позову.

Після перегляду судових рішень в касаційному порядку, позивач звернувся до суду в порядку ст. 22 ГПК України із заявою про зміну позовних вимог, в якій, посилаючись вже на положення ст. 543, 554, 1046, 1048, 1054, 10561 ЦК України просив стягнути солідарно заборгованість за відсотками за користування кредитом по кредитному договору від 24.06.2008 № 012/14/412 за період з 04.12.2013 по 31.08.2015 в сумі 200181,89 дол. США.

При цьому, позивач зазначив, що Боржник (ТОВ "Тандем-Авто") та Поручитель ФОП ОСОБА_5А.) належним чином не виконали саме умови кредитного договору, а не рішення суду від 09.12.2013 у справі № 910/15294/13, стягнення яких передбачено умовами п. 2.4 кредитного договору від 24.06.2008 № 012/14/412.

Так, суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи встановили, що між позивачем Кредитор) та відповідачем-1 (Позичальник) 24.06.2008 укладений кредитний договір №012/14/412 "Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія", за умовами якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 530 922,17 доларів США, а Позичальник зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, кінцевий термін погашення кредиту Позичальником - 12.12.2014 (останній день строку користування кредитом).

Сторонами погоджено графік погашення заборгованості за кредитом, який є додатком №1 до договору.

В укладеній між сторонами додатковій угоді до кредитного договору від 30.06.2010 викладено графік погашення кредиту в новій редакції, зазначивши в п. 1.1 договору, що Кредитор зобов'язується надати Позичальнику кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 511 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

08.04.2011 сторонами укладено додаткову угоду №012/14/412/5 про зміну розміру процентної ставки та зміну графіку погашення кредиту до кредитного договору, відповідно до якої, плата за користування кредитом розраховується на основі процентної ставки в розмірі: з 24.06.2008 по 11.12.2008 - 12,25% річних; з 12.12.2008 по 19.08.2010 - 13,75% річних; з 20.08.2010 по 07.04.2011 - 13,00% річних; з 08.04.2011 - 11,00 % річних. Додатковою угодою від 08.04.2011 сторонами викладено графік погашення кредиту в новій редакції.

27.12.2012 між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Тандем-Авто" укладено додаткову угоду №012/14/412/8 до кредитного договору, відповідно до якої було викладено в новій редакції графік погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30.06.2010 між позивачем (Кредитор) та відповідачем-2 (Поручитель) укладений договір поруки №12/14/869, за умовами якого Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором солідарно з Боржником за виконання кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань, Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, Кредитор набуває права вимоги до Поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними кредитними зобов'язаннями.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що позивач неправомірно послався на положення ст.1046-1050, 1054, 10561 ЦК України. Стосовно відповідача-2, то суди припинили провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 припинив підприємницьку діяльність 22.05.2015, тобто до нового розгляду справи, отже не може бути відповідачем в господарському суді.

З приводу припинення провадження справі відносно відповідача-2, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. Однак у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18).

З огляду на те, що на час порушення провадження у справі (06.08.2014) відповідач-2 мав статус суб'єкта підприємницької діяльності і тільки 22.05.2015 припинив підприємницьку діяльність, то суди безпідставно дійшли висновку про наявність підстав для застосування п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Помилковим є посилання судів на дату початку нового розгляду справи після прийняття Вищим господарським судом України постанови у даній справі, оскільки застосування зазначеної норми права, в даному випадку, залежить виключно від дати порушення провадження у справі у зв'язку з прийняттям позовної заяви, а не новим розглядом справи.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності до частин 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15).

Отже, законодавством передбачено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15).

Крім того, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно, його борг складатиме, зокрема, проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами. Таким чином, вищенаведеними правовими нормами передбачено стягнення на користь позикодавця проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 02.09.2015 у справі № 6-369цс15).

Після прийняття судового рішення у справі № 910/15294/13 про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача відповідних сум не можуть бути застосовані норми кредитного законодавства, оскільки за вказаним рішенням суду господарським судом уже надана правова оцінка щодо порушення відповідачами зобов'язання стосовно погашення заборгованості за кредитним договором від 24.06.2008 № 012/14/412 та вирішено питання про стягнення відповідних сум.

Суди не звернули увагу, що позовні вимоги базуються на періодах з 20.08.2014 по 31.08.2015 та з 04.12.2013 по 19.08.2014, тобто період, який містить в собі момент ухвалення судового рішення до його фактичного виконання в зв'язку з чим, не з'ясовано наявності або відсутності підстав для застосування положень ст. 1048 ЦК України.

Вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятись в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). Дану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-190цс15 та п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами і доповненнями).

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України.

Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі № 910/16085/14 скасувати.

Справу № 910/16085/14 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

О.А. КРОЛЕВЕЦЬ