ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 925/576/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.11.2016у справі№925/576/16 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"до Приватного підприємства "Компанія "Юнітранс"простягнення 3 345 077,26грн.,за участю представників сторін:від позивача:Йосипишин Р.В., дов. №820 від 30.12.2016;від відповідача:Холостий О.І., дов. №5 від 05.01.2017

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 07.07.2016 у справі №925/576/16 (в редакції ухвали господарського суду Черкаської області від 29.08.2016 про виправлення описки) позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 495 000,00грн. - основної заборгованості, 850 077,26грн. - процентів за користування грошовими коштами. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі №925/576/16 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 10.01.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" платіжним дорученням від 05.12.2014 №25698 проведено перерахування грошових коштів на суму 2495000,00грн. на розрахунковий рахунок Приватного підприємства "Компанія "Юнітранс" з призначенням платежу "Сплата за кукурудзу 3 класу згідно рахунку від 05.12.2014 №59 по договору №КИВ153К-С від 04.12.2014".

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач набув кошти без достатньої правової підстави, оскільки факт неукладення між сторонами договору встановлений рішення господарського суду Черкаської області від 09.02.2016 у справі №925/1892/15.

Разом з цим, переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України, апеляційною інстанцією встановлено, що в межах справи №925/1892/15 позивачем на вимогу місцевого суду не було надано оригіналу договору від 04.01.2014 №КИВ153К-С, в той час, як у виставлених рахунках-фактури та у призначеннях платежу платіжних доручень, на підставі яких позивачем здійснювалось перерахування коштів, міститься посилання на інший договір від 04.12.2014 №КИВ153К-С, оригінал якого надано відповідачем до матеріалів даної справи.

Беручи до уваги вищевикладене, з огляду на те, що між сторонами мав місце договір, а кошти, які позивач просив стягнути з відповідача, отримані останнім за наявності правової підстави, апеляційний господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що такі кошти не можуть бути витребувані в порядку приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі №925/576/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі №925/576/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач