ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 904/3559/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача Кущ С.Д. - за договором №01 про надання правової допомоги від 03.01.17 розглянувши матеріали касаційної скарги Покровської сільської ради на постановувід 31.10.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№904/3559/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Покровської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива" провизнання укладеним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 р. Покровська сільська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Перспектива" про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки площею 1,3027 га (кадастровий номер 1222985500:06:024:0001, адреса: Нікопольський район, с. Покровське, вул. Господарська, 4) із земель комунальної власності терміном на 25 років, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, з розміром орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі статей 12, 116, 124, 125, 206 Земельного кодексу України, статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, статей 16, 632 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України.

Позивач посилався на обов'язковість укладання спірного договору в силу закону. Він вказував на те, що направляв відповідачеві для підписання проект договору оренди спірної земельної ділянки, на якій знаходиться нерухомість відповідача. Проте такий проект договору оренди землі відповідач не підписав, протокол розбіжностей відповідач не склав. Відтак позивач вважав підставним укладання договору оренди землі в судовому порядку.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову Покровської сільської ради, вважаючи позов необґрунтованим.

08.06.2016 р. позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просив визнати укладеним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,3027 га (кадастровий номер 1222985500:06:024:0001), яка розташована за адресою: с. Покровське, вул. Господарська, 4, на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перспектива" та Покровською сільською радою в редакції позивача, викладеній в позовній заяві.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2016 р. (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено. Визнано укладеним договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,3027 га (кадастровий номер 1222985500:06:024:0001), яка розташована за адресою: с. Покровське, вул. Господарська, 4, на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, між ТОВ "Перспектива" та Покровською сільською радою, та викладено редакцію договору оренди землі.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що укладання спірного договору оренди землі є обов'язковим в силу закону; що проект договору оренди земельної ділянки відповідає вимогам законодавства та Типовій формі договору оренди землі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220.

За апеляційною скаргою ТОВ "Перспектива" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Коваль Л.А., Вечірко І.О., Кузнецов В.О.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 31.10.2016 р. скасував його; прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Апеляційний господарський суд встановив, що проект договору оренди земельної ділянки, в редакції якого позивач просить суд визнати договір укладеним, не відповідає вимогам закону до нього, зокрема, визначення у витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки з урахуванням показників для цільового використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, проте спірна земельна ділянка за її цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, що за нормами діючого законодавства передбачає інший коефіцієнт для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Покровська сільська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 р. скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2016 р. залишити в силі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 179, 187, 188 Господарського кодексу України, статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що спірний договір підлягає обов'язковому укладенню в силу закону; що позивач неодноразово направляв відповідачеві для підписання проект договору оренди спірної земельної ділянки, проте такий проект відповідач не підписав, протокол розбіжностей не склав.

Водночас від позивача надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без участі його представників.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, ТОВ "Перспектива" - відповідач є власником будівель автогаражу за адресою: вул. Господарська, 4, с. Покровське Нікопольського району Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

Земельна ділянка, на якій знаходиться належне відповідачу нерухоме майно, площею 1,3027 га, кадастровий номер 1222985500:06:024:0001, у с. Покровське, вулиця Господарська, 4, зареєстрована на праві власності за територіальною громадою села Покровське в особі Покровської сільської ради, є комунальною власністю, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Покровської сільської ради від 11.02.2009 р. № 242-23/V "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" було надано ТОВ "Перспектива" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельних ділянок (зайнятих під виробничими приміщеннями), зокрема, щодо передачі земельної ділянки, розташованої за адресою: с. Покровське, вул. Господарська, 4 (автогараж) - 1,40 га, в тимчасове користування.

На замовлення відповідача ПП "Геохора" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Перспектива" для іншого сільськогосподарського призначення (для обслуговування гаражного комплексу) на території с. Покровське, вул. Господарська, 4, Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що рішенням Покровської сільської ради від 26.05.2011 р. №77-9/VІ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Перспектива" по вулиці Господарська, 4, в селі Покровське, для іншого сільськогосподарського призначення (для обслуговування гаражного комплексу); надано відповідачу земельну ділянку по вулиці Господарська, 4 в селі Покровське іншого сільськогосподарського призначення (для обслуговування гаражного комплексу) площею 1,3027 га в оренду за рахунок земель житлової та громадської забудови, угіддя - під господарськими будівлями і дворами, які перебувають у державній власності сільської ради, строком на 25 років, починаючи з моменту державної реєстрації договору оренди, з встановленням орендної плати 415,20 грн. за рік (5%); зобов'язано відповідача укласти договір оренди земельної ділянки.

Пізніше, 27.08.2014 р. Покровською сільською радою було прийнято рішення №489-41/VІ "Про встановлення орендної плати ТОВ "Перспектива" за використання земельних ділянок, зайнятих під виробничими приміщеннями", яким надано ТОВ "Перспектива" земельну ділянку по вул. Господарська, 4 в с. Покровське іншого сільськогосподарського призначення (для обслуговування комплексу будівель автогаражу), кадастровий номер 1222985500:06:024:0001, площею 1,3027 га, в оренду, за рахунок земель житлової та громадської забудови, угіддя - під господарськими будівлями та дворами, які перебувають у комунальній власності сільської ради, строком на 25 років, починаючи з моменту державної реєстрації договору оренди. Цим же рішенням затверджено орендну плату згідно з постановою № 4576 від 27.03.2014 р. за використання земельних ділянок під виробничими приміщеннями, які перебувають у комунальній власності сільської ради, починаючи з моменту комунальної реєстрації договору оренди, з встановленням орендної плати 18243,01 грн. за рік (3% від нормативної грошової оцінки землі); зобов'язано відповідача укласти договір оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також встановив, з підтвердженням матеріалами справи, що упродовж 2012-2016 років позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями, зокрема, щодо належного оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та укладання договору оренди землі, з долученням проектів договору оренди земельної ділянки.

Втім, відповідач проект договору оренди землі не підписав та позивачеві не повернув.

Отже, як встановив суд апеляційної інстанції, договір оренди спірної земельної ділянки, між сторонами укладений не був.

В процесі розгляду спору апеляційним господарським судом було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з умовами запропонованого до укладення в судовому порядку договору оренди земельної ділянки від 10.03.2016 р. цільове призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - код 01.13 (для іншого сільськогосподарського призначення) (пункт 3.2 договору).

Орендна плата є договірною, становить 3% нормативної грошової оцінки, що на момент укладання договору складає 32648,27 грн. за 1,3027 га в рік (пункт 5.2 договору).

Нормативна грошова оцінка станом на 2016 рік земель у межах населеного пункту с. Покровське з урахуванням коефіцієнту індексації 1,249 та 1,433 складає 83, 54 грн. за 1 м кв. (пункт 5.5 договору).

Також судом апеляційної інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що листом від 29.05.2014 р. №58, скерованому позивачу, відповідач просив зменшити площу земельної ділянки у зв'язку зі значним підвищенням грошової оцінки земель та ставок орендної плати, а також просив надати дозвіл щодо коригування раніше виготовленої технічної документації в бік зменшення земельної ділянки.

В листі від 18.01.2016 р. №15 відповідач, посилаючись на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та державна реєстрація вказаної земельної ділянки втратили свою чинність, просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, у тому числі на спірну земельну ділянку за адресою: вул. Господарська, 4 (автогараж), с. Покровське, площею 0, 340 га.

Позивач, в свою чергу, листом від 25.01.2016 р. №25 зазначив, що рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки вже приймалось; витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку отримані Покровською сільською радою 28.12.2015 р. та на даний час сільською радою проводиться реєстрація речового права на земельну ділянку за сільською радою (комунальна власність). Водночас позивач зазначив, що відповідачем необґрунтовано необхідності зменшення площі земельної ділянки.

24.02.2016 р. відповідач знову звернувся до позивача з листом №62, у якому просив зменшити площу спірної земельної ділянки до доцільно обґрунтованого розміру, а також надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки зі зменшеним її розміром (0,340 га), пославшись на підвищення грошової оцінки земель та ставок орендної плати, що зумовлює недоцільність використання відповідачем частини земельних ділянок (згідно з раніше виготовленою технічною документацією), а також відсутність можливості сплачувати орендну плату в повному обсязі.

Позивач, в свою чергу, листом від 25.02.2016 р. №61, окрім іншого, зазначив, що спірна земельна ділянка є сформованою, здійснена її державна реєстрація, сільською радою прийняті рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки та про передачу її в оренду відповідачу, а також про те, що даних щодо невикористання земельної ділянки відповідачем у розмірі, вказаному у рішенні сільської ради, немає, а прийняте сільською радою рішення не скасоване.

Крім того, відповідач листом від 21.03.2016 р. № 93 звернувся до позивача та просив надати дозвіл на виготовлення проектної документації на земельну ділянку в меншому розмірі, а саме на ту її частину, на якій розміщені об'єкти нерухомості відповідача, та просив розглянути вказане питання на сесії сільської ради.

Позивач у відповідь на вказане звернення відповідача (лист від 22.03.2016 р. №72) зазначив, що для розгляду клопотання відповідача про надання дозволу на виготовлення проектної документації відповідачу необхідно дотриматися вимог частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, а також навів інформацію, аналогічну тій, яка вказана в листі позивача від 25.02.2016 р. № 61.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога Покровської сільської ради до ТОВ "Перспектива" про визнання укладеним між сторонами у справі договору оренди земельної ділянки, загальною площею 1,3027 га (кадастровий номер 1222985500:06:024:0001), яка розташована за адресою: с. Покровське, вул. Господарська, 4, на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, в редакції позивача.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина 2 статті 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувач зобов'язаний, окрім іншого, забезпечити використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з положеннями статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 Земельного кодексу України).

За приписами статті 20 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття радою рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду від 26.05.2011 р.) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами статті 124 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Як вже зазначалося, і це встановив суд апеляційної інстанції, відповідачу належать на праві власності об'єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці. Позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір оренди спірної земельної ділянки, втім такий договір між сторонами укладений не був.

Згідно з частиною першою статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту (стаття 648 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Як вже зазначалося, позивач просив визнати укладеним договір оренди спірної земельної ділянки в редакції, викладеній в позовній заяві.

За приписами статей 13, 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до приписів статті 21 названого Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Частиною першою пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них. Нормативно грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель").

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 288 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.1 пункту 288.5); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 пункту 288.5); може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (підпункт 288.5.3 пункту 288.5).

В процесі розгляду спору судом апеляційної інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що проект договору оренди земельної ділянки, в редакції якого позивач просить суд визнати договір укладеним, не відповідає вимогам закону до нього.

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановив суд апеляційної інстанції, надані сторонами витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки стосуються земельної ділянки із іншим цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, що не відповідає цільовому призначенню спірної земельної ділянки, наданої позивачем в оренду відповідачу.

Апеляційний господарський суд встановив, що у даному випадку нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у відповідності до вимог земельного законодавства з урахуванням та визначенням цільового призначення такої (спірної) земельної ділянки та її категорії (землі житлової та громадської забудови) проведена не була. Також суд встановив, що відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки (з визначенням її дійсного цільового призначення) сформований не був та у матеріалах справи відсутній, що, враховуючи обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них, як істотної умови договору оренди землі, унеможливлює висновок про наявність підстав для укладення спірного договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони ґрунтуються на переоцінці доказів у справі та встановленого судом апеляційної інстанції не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційної інстанції судом не виявлено.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 р. у справі №904/3559/16 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач