ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 916/1376/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід07.09.2016у справі№916/1376/16Господарського судуОдеської областіза позовомДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Кепітал Інвест"простягнення суми

за участю

- позивача:Загвоздіна Л.С. (довіреність від 02.08.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Кепітал Інвест" (далі - відповідач) 9 248,04 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення Державною фінансовою інспекцією в Одеській області перевірки фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2014 по 30.06.2015 було встановлено, що протягом цього періоду позивачем невірно було застосовано коефіцієнти індексації при розрахунку плати за право земельного сервітуту, що призвело до недоотриманням позивачем плати за договором від 12.06.2013 № 133-31/10.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2016 (суддя Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно договір про встановлення строкового платного земельного сервітуту №133-31/10 від 12.06.2013 (а.с.12-19), з урахуванням додаткової угоди № 1 від 20.05.2015 позивачем (Землекористувач) надано відповідачу (Сервітуарію) земельний сервітут - право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, дорога від прохідних КПП-10 до КПП-15 Землекористувача та до пунктів наливу дизельного пального на території бункеровочної бази Сервітуарія, згідно плану меж земельної ділянки загальною площею 1,6217га, щодо якої встановлено земельний сервітут (додаток № 2 до договору, який є невід'ємною частиною цього Договору) (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору, встановлюється строковий платний земельний сервітут, який набирає чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 31 грудня 2017 року.

У відповідності до п. 3.1. договору, щомісячна плата по договору встановлюється з розрахунку за один місяць у розмірі 4 392,10 грн. без врахування ПДВ, згідно з розрахунком (додаток №1 до цього договору), який є невід'ємною частиною цього договору. Нарахування ПДВ на суму плати за цим договором здійснюється відповідно вимог Податкового кодексу України.

В період з 02.11.2015 по 29.01.2016 Державною фінансовою інспекцією в Одеській області було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2014 по 30.06.2015, за результатами якої було складено довідку комісійної перевірки фінансово-господарської діяльності Порту від 05.02.2016 (а.с. 26-29) та за результатами цієї перевірки вказана інспекція дійшла висновку, що протягом перевіряємого періоду в порушення п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та п. 3.1, 3.6 вищевказаного договору, внаслідок застосування невірного коефіцієнту індексації при розрахунку плати за право земельного сервітуту, позивачем недоотримана плата по договорам сервітуту на загальну суму 68 571,40 грн.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у позові суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача ґрунтуються на даних проведеної Державною фінансовою інспекцією в Одеській області перевірки фінансово-господарської діяльності позивача, внаслідок якої визначено недоотримання вказаним товариством за період з 01.01.2014 по 30.06.2015 плати за вищевказаним договором у розмірі 9 248,04 грн. з ПДВ, а оскільки сторони не вчиняли у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства дій, спрямованих на зміну ціни договору, то правові підстави для стягнення спірної суми коштів відсутні.

Підстави для скасування оскаржених рішень відсутні виходячи із наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій за умовами пункту 3.6 договору сторони встановили, що умови договору про розмір плати можуть переглядатися за згодою сторін і у разі зміни плати на вимогу однієї із сторін, зацікавлена сторона повинна повідомити про те іншу сторону не пізніше ніж за 15 днів, а при досягненні згоди між сторонами укладається додаткова угода про зміну умов договору щодо розрахунків.

Відповідно до приписів статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч.1). Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч.2).

Згідно із приписами статі 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже виходячи із наведених положень чинного законодавства та умов договору, оскільки сторони не вчиняли дій, спрямованих на зміну ціни договору, у відповідача не виник обов'язок сплачувати позивачу іншу плату, ніж та, що встановлена умовами договору, а тому висновки судів ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки не встановлено фундаментальних порушень судами, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у справі Господарського суду Одеської області №916/1376/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук