ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/18853/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В. - головуючий Корсака В.А., Сибіги О.М.

за участю представників:

позивача Григолінський С.О. дов. від 28.03.10 №14/20-06-16 відповідачане з'явився розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.09.2016у справі№910/18853/15 Господарського суду міста Києва за позовомДержавного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Укагролізинг" доМіжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" прозобов'язання звільнити незаконно зайняті приміщення

ВСТАНОВИВ:

Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" про зобов'язання звільнити незаконно зайняті приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач перебуває в спірних приміщеннях без належних правових підстав, оскільки після внесення змін до умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 01-10 від 01.02.01 в частині зменшення розміру орендованої площі на 94,2 кв.м. орендодавець вказаних приміщень зазначеної площі в оренду відповідачеві не передавав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2015 (суддя Селівон А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 (колегія у складі суддів: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Станік С.Р., Гончаров С.А.), у задоволенні позову відмовлено, з огляду на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами, у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України, неправомірність перебування відповідача у спірних приміщеннях.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 4-2, 22, 35, 43, 47 Господарського процесуального кодексу України, статті 609 Цивільного кодексу України, статі 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20.10.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні касаційної інстанції 09.11.2016 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2001 між Державним лізинговим підприємством "Украгролізинг" (правонаступником якого в результаті перетворення та зміни найменування є Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг") (позивач) та Громадською організацією "Луганське земляцтво" (на даний момент Міжнародна громадська організація "Луганське земляцтво") (відповідач) було укладено договір оренди індивідуального визначеного рухомого майна № 01-10, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення (далі - Майно) площею 105,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ-23, вул. Мечникова, 16А, на 10 поверсі (ах) адмінбудинку, що перебуває на балансі ДЛП "Украгролізинг", вартість якого визначена згідно з актом і становить за експертною оцінкою, 399450,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю - ДЛП "Украгролізинг". Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (пункт 2.4 договору).

Розділами 2-9 договору сторонами узгоджено умови передачі та повернення орендованого майна підприємства, орендну плату. використання амортизаційних відрахувань, обов'язки орендаря, права орендаря, обов'язки орендодавця, права орендодавця, відповідальність і вирішення спорів за договором тощо.

Відповідно до пункту 10.1 договору цей договір укладено строком на 24 роки - до 01.02.2025 включно.

Згідно пункту 10.2 умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача звільнити незаконно зайняті приміщення.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься у статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Судами зазначено, що оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного договору регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1-2 статті 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди відповідно до статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також статті 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах договору на час його підписання з боку сторін договору відсутні.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендар ступає у строкове платне користування майном з дати підписанням сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 106,5 кв.м., що складається з кімнат №№ 1006, 1006 на 10 поверсі, та підтверджується підписаним обома сторонами актом передачі - приймання від 01.02.2001, копія якого наявна в матеріалах справи.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 762 Цивільного кодексу України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках (частина 1 статті 286 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 18, частинами 1, 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за перший місяць оренди - лютий 2001 року 998,62 грн., крім того ПДВ 199,72 грн., разом 1198,34 грн..

Орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, яка в свою чергу у 5-ти денний термін перераховується орендодавцем в розмірі 30% до бюджету. Для поповнення власних обігових коштів орендодавець залишає 70% одержаної орендної плати (пунктом 3.3 договору).

Судами встановлено, що в подальшому в період з 2008 року по 2014 рік, між позивачем та відповідачем було укладено 12 додаткових договорів до договору оренди: № 1 від 21.07.2008; № 2/509 від 22.12.2008; № 2/14 від 10.02.2009; № 3/1126 від 10.12.2009; № 4/130 від 01.02.2010; № 5 від 31.03.2010; № 6/933 від 23.11.2010; № 7/14 від 26.01.2011; № 8 від 23.12.2011; № 9 від 03.05.2012; № 11 від 14.02.2013; № 12 від 24.02.2014; № 1/358/492 від 23.10.2014. Вказаними сторонами змінювався розмір орендної плати, платіжні реквізити та зменшувався розмір загальної площі орендованих приміщень тощо.

Керуючись пунктом 10.3 договору, згідно якого зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін; зміни та доповнення, що пропонується внести розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною, сторони уклали два додаткових договори в частині зменшення розміру загальної площі орендованих приміщень. Додатковими договорами № 11 від 14.02.2013 та № 12 від 24.02.2014 внесені до пункту 1.1 основного договору зміни по зменшенню розміру загальної площі орендованих приміщень на 94,2 кв.м. починаючи з 14.02.2013 і до 31.12.201, та з 24.02.2014 і до 31.12.2014, відповідно.

Пунктом 2 додаткового договору № 11 від 14.02.2013 та пунктом 4 додаткового договору № 12 від 24.02.2014 передбачено, що усі інші умови договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.02.2001 № 01 -10, залишаються без змін.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з якою кореспондується пункт 10.8 договору згідно якого чинність договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням арбітражного суду; банкрутства орендаря та в інших випадках прямо передбачених чинним законодавством України.

Виходячи із системного аналізу умов договору №10-01 від 01.02.2001, додаткового договору № 11 від 14.02.2013 та додаткового договору № 12 від 24.02.2014, лише в період з 14.02.2013 до 31.12.2013, та з 24.02.2014 до 31.12.2014 під час дії додаткових договорів №№11, 12 в оренді у відповідача із 105,6 кв.м. перебувало 11,4 кв.м., а в інший період дії договору в оренді у відповідача перебуває 105,6 кв.м.

Тобто сторони за взаємною згодою змінювали умови пункту 1.1 договору в частині зменшення площі орендованого нежитлового приміщення до вказаного розміру на визначений строк, а саме в період з 14.02.2013 по 31.12.2014, що, в свою чергу, не змінює чинність основного договору оренди та не свідчить про автоматичне припинення його дії.

Також судами встановлено, що відповідні акти приймання - передачі майна між орендарем та орендодавцем щодо орендованих площ, на які тимчасово зменшувалась орендована площа - 94,2 кв.м., сторонами не складались. Акти приймання - передачі орендованого нежитлового приміщення площею 11,4 кв.м. до матеріалів справи протягом усього часу розгляду справи сторонами не надані.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що після вивільнення відповідачем вищевказаних приміщень площею 94,2 кв.м. між позивачем та Луганським обласним Будинком творчої інтелігенції Світлиця" (ЛОБТІ "Світлиця") 24.02.2014 був укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 14-18-690/76 (договір оренди - 2), відповідно до якого, позивач надав ЛОБТІ "Світлиця" у строкове користування нежитлові приміщення загальною площею 94,2 кв.м., що складаються з кімнат №№ 1006-1007, розміщених на 10 поверсі адмінбудинку № 16а по вул. Мєчникова у м. Києві.

Вказаний договір був укладений строком на 11 місяців до 31.12.2014, проте додатковим договором № 1/62/544 від 31.10.2014 до цього договору останній був розірваний за взаємною згодою сторін з 01.11.2014.

Актом приймання-передачі від 01.11.2014, копія якого наявна в матеріалах справи, ЛОБТІ "Світлиця" передала, а позивач прийняв з оренди нежитлові приміщення площею 94,2 кв.м., що складаються з кімнат № № 1006-1007, розміщених на 10 поверсі адмінбудинку № 16-а по вул. Мечникова у м. Києві.

Судами встановлено, що на виконання умов договору та додаткового договору №12 з 01.01.2015 позивач (орендодавець) щомісяця виставляв відповідачу рахунки за оренду 105,6 кв.м. нежитлового приміщення, а саме № 1555 від 13.02.2015, № 2556 від 10.03.2015, № 3330 від 08.04.2015, № 4096 від 07.05.2015, № 4986 від 08.06.2015, № 5698 від 07.07.2015, № 6529 від 07.08.2015, копії яких містяться в матеріалах справи, із зазначенням "оренда приміщення за договором № 01-10 від 01.02.2001", а відповідач (орендар), в свою чергу, щомісячно сплачував вказану орендну плату, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 694 від 18.02.2015, № 701 від 17.03.2015, № 713 від 17.04.2015, № 727 від 15.05.2015, № 737 від 01.07.2015, № 749 від 15.07.2015, № 759 від 12.08.2015.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що листом № 33 від 13.11.2014, відповідач звертався до позивача з проханням надати в оренду приміщення площею 94,2 кв.м., що знаходяться на 10 поверсі (кімнати № 1006 - 1007). Вказаний лист отриманий позивачем, про що свідчить відмітка позивача про реєстрацію вхідної кореспонденції за № 6030, проте позивачем вказаний лист залишений без відповіді та задоволення.

Згідно наявної в матеріалах справи копії акта огляду орендованих приміщень (кімнат №№ 1006-1007, розташованих на 10 поверсі адміністративної будівлі Компанії за адресою: м. Київ, вул. Яєчникова, 16а) від 26.08.2014, складеного представниками НАК "Украгролізинг "та ДП "Агротехінвест" було встановлено, що у кімнатах №№ 1006-1007, розташованих на 10 поверсі адміністративної будівлі НАК "Украгролізинг", що є об'єктом оренди за спірним договором, перебували особи, які назвалися представниками Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" та розташувалися на спеціально обладнаних робочих місцях, представники ЛОБТІ "Світлиця" у вказаних приміщення були відсутні.

Листом № 14/1243 від 13.07.2015 позивач вимагав від відповідача звільнення приміщення площею 94,2 кв.м., а саме кімнат №№ 1006-1007, розміщених на 10 поверсі адмінбудинку № 16а по вул. Мечникова у м. Києві. Вказаний лист залишений відповідачем без відповідного реагування.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору оренди індивідуального визначеного рухомого майна № 01-10 від 01.02.2001, додаткових договорів до нього або окремих їх положень суду не надано.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частини 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому, оскільки умови договору щодо площі орендованих приміщень (їх зменшення) сторонами погоджено укладеними Додатковими договорами № 11 та № 12, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем будь-яких прав та інтересів позивача після закінчення строку дії Додаткових договорів, в тому числі і в частині внесення орендної плати.

Чинним законодавством передбачений порядок внесення змін до діючого договору у випадках та в порядку, що встановлені статтею 652 Цивільного кодексу України та статтею 188 Господарського кодексу України.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається (частина 1 статті 291 Господарського кодексу України).

Згідно частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Судами вірно зазначено, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та/або умовами самого договору не встановлено обов'язок орендаря звільнити орендоване приміщення за умови належного виконання зобов'язань за договором та відсутні обмеження щодо внесення змін до умов договору, зокрема, зміни орендованих площ.

Посилання скаржника на неправомірність перебування відповідача у спірних приміщеннях, у зв'язку з відсутністю актів приймання - передачі нежитлового приміщення площею 94,2 кв.м., після закінчення дії додаткових договорів №№11 та 12, зважаючи на відсутність актів передачі вказаної площі з оренди від відповідача до орендодавця та чітко встановлений строк дії додаткових угод № 11 та № 12, якими вносились зміни щодо зменшення розміру площ орендованого приміщення лише на певний строк, судами попередніх інстанцій вірно визнані необґрунтованими.

Виходячи з положень договору №10-01 від 01.02.2001, термінів дії додаткових договорів № 11 від 14.02.2013 та № 12 від 24.02.2014, в частині зменшення орендованої площі на 94, 6 кв.м. на певний період, та виставлення відповідачеві рахунків на оплату 105,6 кв.м. орендованих приміщень після закінчення договору оренди позивача з ЛОБТІ "Світлиця", судами вірно визнано як продовження користування відповідачем орендованою площею 105,6 кв.м., тобто в повному розмірі, як передбачено умовами договору №10-01 від 01.02.2001, а відтак посилання скаржника на відсутність згоди Компанії на оренду спірних площ в їх повному розмірі суперечить матеріалам справи.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про зобов'язання звільнити незаконно зайняті приміщення.

Доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, такими, що не підтверджуються належними доказами, та були спростовані встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", оскільки судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Керуючись статтями 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 у справі № 910/18853/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В. Корсак

О.Сибіга