ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року Справа № 911/2346/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос"на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.11.2016у справі№ 911/2346/16 Господарського суду Київської областіза позовомОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос"простягнення за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_5

відповідача: Ярошенко Д.В., Цверя І.С.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" про стягнення 169529,00 грн. - відсотків річних та 1661465,00 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.10.2016 у справі № 911/2346/16 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Сітайло Л.Г., суддів Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А.), позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос" на користь ОСОБА_4 1539062 грн. 03 коп. - інфляційних втрат, 169036 грн. 30 коп. - 3 % річних та 25621 грн. 48 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 911/2346/16, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 - припинити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судами порушено вимоги ст.ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості спору, оскільки спір у справі виник не з корпоративних відносин, а тому не підлягає вирішенню у господарських судах; суди не дослідили факту прострочення відповідачем зобов'язання та врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-68гс15, оскільки після виходу із товариства позивач жодного разу не звертався до товариства та не пред'являв жодних претензій, а тому відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України; спірні правовідносини виникли внаслідок невиконання судового рішення про стягнення з відповідача вартості частки у товаристві, до яких не підлягає застуванню ст. 625 Цивільного кодексу України.

06.03.2017 до Вищого господарського суду України надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос" про уточнення вимог касаційної скарги, відповідно до якої скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" (далі - Товариство) засновниками (учасниками) Товариства були:

- ОСОБА_4, частка якого у статутному капіталі складала 34000,00 грн., що становило 34 % у статутному капіталі Товариства;

- ОСОБА_8, частка якого у статутному капіталі складала 33000,00 грн., що становило 33 % у статутному капіталі Товариства;

- ОСОБА_9, частка якого у статутному капіталі складала 33000,00 грн., що становило 33% у статутному капіталі товариства.

На підставі рішення зборів учасників Товариства, оформленого протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" № 4 від 02.03.2012 виключено ОСОБА_4 зі складу учасників Товариства у зв'язку з виходом зі складу учасників Товариства на підставі поданої заяви.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.12.2015, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 у справі № 911/847/15 частково задоволено позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос", стягнуто з відповідача на користь позивача 1880200,00 грн. вартості частки у майні Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький Колос" та 37604,00 грн.

Судами зазначено, що на момент виходу позивача зі складу учасників Товариства (02.03.2012) баланс Товариства складав 5630000,00 грн., в зв'язку з чим вартість належної до виплати позивачу частки у статутному капіталі Товариства складала 1880200,00 грн. (5630000 грн. х 34 % (частка позивача у статутному капіталі відповідача) - 34000 грн. (кошти сплачені Товариством позивачу).

Відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області № 11770 від 23.10.2015 з відповідача на користь позивача перераховано 24304,58 грн. згідно з розпорядженням № 4800005/4 від 21.08.2015 та розпорядженням № 48000005 від 02.09.2015. Також, відповідно до платіжного доручення № 14 від 18.07.2016 відповідач сплатив позивачу суму в розмірі 272,30 грн.

Невиконання відповідачем у повному обсязі зобов'язань з виплати вартості частини майна Товариства у зв'язку із виходом позивача зі складу учасників Товариства стало підставою звернення позивача із позовом до суду у цій справі про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 169529,00 грн. - 3% відсотків річних та 1661465,00 грн. інфляційних втрат.

Згідно із ч. 1 ст. 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти з товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Правові наслідки виходу учасника з товариства передбачені частиною 2 статті 148 Цивільного кодексу України, згідно із приписами якої учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно з п. 4.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" № 4 від 25.02.2016 з моменту виходу учасника з ТОВ або ТДВ з виплатою належної йому частини вартості майна, у товариства настає обов'язок сплатити суму в строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства". Невиконання зобов'язання призводить до наслідків, передбачених за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема визначені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 3-131гс11.

Враховуючи вищевикладене та встановивши, що датою виходу позивача зі складу учасників Товариства є 02.03.2012, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач має право на одержання вартості частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі Товариства, і таке зобов'язання мало бути виконано Товариством до 02.03.2013.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Встановивши факт невиконання відповідачем грошового зобов'язання по виплаті вартості частини майна, пропорційної частці позивача у статутному капіталі Товариства, суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум процентів річних та інфляційних втрат, дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, частково задовольнивши позов.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вищенаведеним висновком господарських судів попередніх інстанцій, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Колегією суддів відхиляються посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зі змісту наведеної скаржником постанови Верховного Суду України вбачається, що у справі № 6-2759цс15 спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов'язання МО України перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. При цьому, як зазначено Верховним Судом, передбачена статтею 625 ЦК України норма також не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Разом з тим, предметом позову у справі № 911/2346/16 є вимоги про застосування передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України наслідків неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати вартості частки, тобто зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду та виникло з цивільних (корпоративних) правовідносин.

Враховуючи, що фактичні обставини, предмет та підстави позовних вимог у справі № 6-2759цс15 та у справі № 911/2346/16 є різними, висновки Верховного Суду України, викладені у вищенаведеній постанові, не можуть застосовуватися при вирішенні справи № 911/2346/16.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника і на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 13.05.2015 у справі № 3-68гс15, оскільки залишаючи в силі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, Верховним Судом України зроблено висновок про те, що у даній справі не мало місця прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, оскільки позивач при виході із товариства, з урахуванням змісту поданої ним заяви, протягом тривалого часу до моменту звернення до суду з позовом не заявляв до відповідача будь-яких матеріальних претензій.

Натомість у справі № 911/2346/16 судами попередніх інстанцій обставин щодо змісту поданої позивачем заяви, які були б подібні до тих, що викладені у постанові від 13.05.2015 у справі № 3-68гс15, не встановлено.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується із обґрунтованим висновком судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи скаржника щодо непідвідомчості даного спору господарським судам колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням Товариством зобов'язань, пов'язаних із виходом учасника із Товариства, а відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Можливість розгляду господарським судом вимог, які є предметом позову у цій справі, підтверджується також і постановою Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 3-131гс11, в якій суб'єктний склад, предмет, підстави позову та фактичні обставини є аналогічними як у справі № 911/2346/16.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чубинецький колос" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 911/2346/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова