ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Справа № 910/1208/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А.(доповідач),суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн"на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016у справі№ 910/1208/16Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта-Банк"доПублічного акціонерного товариства "Авант-Банк"треті особи1. Національний банк України 2.Приватне підприємство готельно-ресторанний комплекс "Апельсин", 3.Товариство з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн", 4.Товариство з обмеженою відповідальністю "Ас-Нафтогазресурс", 5.Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", 6.Закрите акціонерне товариство "ТАС-Інвестбанк", 7.Відкрите акціонерне товариство "Київський завод по виготовленню технічного обладнання для агропромислового комплексу", ОСОБА_4, 9.Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марко Поло" провизнання правочину недійснимза участю представників:

позивача: Русскіна О.В., дов. від 12.10.2016; Ханович К.В., дов. від 12.10.2016;

відповідача: Титаренко В.Ю., дов. від 01.11.2016; Шифердеккер О.О., дов. від 26.10.2016;

третьої особи-1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-2: Геращенко М.В., дов. від 06.05.2016;

третьої особи-3: Ляшенко О.В., дов. від 01.07.2015;

третьої особи-4: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-5: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-6: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-7: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-8: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-9: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/1208/16 (суддя - Курдельчук І.Д) позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено повністю. Суд визнав недійсним договір застави майнових прав від 12.02.2015, укладений ПАТ "Авант-Банк" і ПАТ "Дельта Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоєю Миколаївною та зареєстрованого в реєстрі за № 236.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.), рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/1208/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПАТ "Авант-Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також, не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося ТОВ "Рені-Лайн", в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційними скаргами, скаржники посилалися на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційні скарги, в якому заперечує проти їх задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзиви на касаційні скарги від інших учасників судового процесу даної справи не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Дельта Банк" (Заставодавець) та ПАТ "Авант-Банк" (Заставодержатель) 12.02.2015 укладено договір застави майнових прав. Предметом договору є майнові права за кредитними договорами, що укладені Заставодавцем і юридичними особами (боржники), що є його невід'ємною частиною (надалі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитний договір). Заборгованість за кредитними договорами становить 96 380 916,83 грн, в тому числі:

- кредитний договір № 49.8.2./38/2007-KЛT від 23.08.2007, укладений ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець, та ПП "Нікіта-Т" - 66 346 646,41 грн;

- кредитний договір № 49.8.3./01/2009-КЛТ від 18.02.2009, укладений ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець, та ПП "Апельсин" - 10 213 282,20 грн;

- кредитний договір № 07/26/07-КЛТ від 26.11.2007, укладений ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець, та ТОВ "Рені-Лайн" - 559 763,79 доларів США, що еквівалентно 10 075 615,55 грн за курсом НБУ на 05.02.2015;

- кредитний договір від 29.11.2005 № 420, укладений ЗАТ "Тас-Інвестбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є Заставодавець, та відкритим акціонерним товариством "Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу" - 9 745 372,66 грн.

Згідно з п. 1.2 договору, майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 96380 916,83 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору, майнові права за договором є засобом забезпечення виконання Заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за зобов'язаннями повернути кошти. Зобов'язання, що випливають з укладених кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо, перелік яких наведений у акті прийому-передачі, що буде укладений сторонами договору протягом одного робочого дня після укладання цього договору.

Кінцевий термін виконання основного зобов'язання - 01.04.2015 (п. 1.5 договору).

В пункті 6.3 договору зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за договором банківського рахунку чи настання одного з випадків з яким чинне законодавство пов'язує припинення права застави.

В обґрунтування позовних вимог, як вірно зазначають суди попередніх інстанцій, позивач посилався на те, що спірний договір застави є недійсним, оскільки порушує норми ст. 67, 73, 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.п.5.1, 5.3, 5.6, 5.7, 7.9, 12.2, 12.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346, постанову Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".

Суди дослідили, що правлінням Національного банку України прийняті рішення щодо позивача, які були оформлені постановами №№ 102/БТ, 384/БТ, 560/БТ, 692/БТ. З аналізу зазначених документів вбачається, що НБУ запроваджено щодо позивача ряд обмежень у його діяльності, які по своїй суті виключають можливість укладення оспорюваного правочину без погодження з куратором ПАТ "Дельта Банк", якого було призначено постановою №560/БТ.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що укладення оспорюваного правочину відбулося без погодження куратора Губенко С.М. Крім того, суди зазначили, що постанова № 560/БТ та постанова № 692/БТ є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання, про прийняття яких були ознайомлені відповідальні працівники Банку, а тому є підстави для визнання договору недійсним, оскільки останній не відповідає нормам чинного законодавства України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно зі ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до приписів зазначеної вище норми, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", на підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому, господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

Відповідно до ст. 4 ЦК України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що постанови Правління Національного банку України № 560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, постановою Національного банку України № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта банк" шляхом призначення куратора" від 11.09.2014 призначено куратором ПАТ "Дельта банк" Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням № 346. Кураторові банку Губенко С.М. надано право користуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в п. 4.9 гл. 4 розд. 4 Положення № 346.

Враховуючи зазначене, як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд обґрунтовано визначились, що відповідно до постанови Національного банку України № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" від 30.10.2014 АТ "Дельта Банк" було віднесено до категорії проблемних до 180 днів; для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, запроваджено для ПАТ "Дельта Банк" такі обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.

Як вірно встановлено господарськими судами, на момент укладення оспорюваного правочину діяльність позивача була обмежена Національним банком України постановами від 11.09.2014 № 560/БТ та від 30.10.2014 № 692/БТ і укладення, зокрема, договорів застави після 30.10.2014 мали бути погоджені з куратором Губенко С.М.

Відтак, оскільки під час укладання спірних договорів застави сторони не погодили їх з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зазначені вище висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах, були предметом дослідження господарських судів першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційні скарги не відповідають вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 910/1208/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР