ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/4666/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія" Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.09.2016у справі № 910/4666/16 Господарського суду м. Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова Компанія" Українська страхова група"доПриватного акціонерного товариства "Страхова Компанія" Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"провідшкодування шкоди в порядку регресу

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідача не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі по тексту - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 18 488, 68 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідно до ст. ст. 993, 1191 ЦК України до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регрес ними вимогами, тобто до особи винної у скоєнні ДТП. Також зазначає, що необхідно зменшити розмір страхового відшкодування, фактично виплаченого страхувальнику позивача, на розмір виплаченого страхового відшкодування та розмір франшизи. Оскільки згідно з витягу з бази МТСБУ Договір цивільно-правової відповідальності, укладений між винною особою та відповідачем передбачає ліміт за шкоду майну у розмірі 50 000,00 грн. та франшизу у розмірі 1 000,00 грн., враховуючи те, що відповідач частково здійснив виплату страхового відшкодування по вказаній дорожньо-транспортній пригоді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 (суддя Карабань Я.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Майданевича А.Г., суддів Власової Ю.Л., Гаврилюка О.М.), позов задоволено повністю, стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" суму страхового відшкодування в розмірі 18 488,68 грн, а також судовий збір в сумі 1 378,00 грн.

Зазначені рішення вмотивовані тим, що розмір відшкодування, право вимоги виплати якого виникло у позивача до відповідача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника, за вирахуванням встановленої полісом франшизи. При цьому суди врахували часткове погашення відповідачем суми страхового відшкодування в розмірі 30 152,00 грн., що відбулося до звернення позивача до суду.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Приватне акціонерне товариство "Страхова Компанія" Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Стягнути із позивача судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарги.

У підтвердження своїх вимог скаржник зазначає про те, що у відповідності до ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Прямий збиток страхувальника, на думку відповідача, склав 51 381,52 грн., з яких 17 859,01 грн. - роботи та матеріали, а 33 522,51 грн. - складники, які необхідно замінити, а також зазначив, що за його підрахунками коефіцієнт фізичного зносу складає - 0,53.

Також, касатор зазначає про порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 29, Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", 11128 ГПК України.

Приватне акціонерне товариство Страхова Компанія "Українська страхова група" не скористалося правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало свій відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

07.12.2016 сторони у справі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 20.07.2009 між Приватним акціонерним товариством Страхова Компанія "Українська страхова група", як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", як страхувальником, укладено генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) № 28-2828-0157 (далі - договір), відповідно до якого, застраховано майновий інтерес, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом зазначеним у договорі.

21.12.2012 між страховиком та страхувальником був укладений Додаток № 28-0199-0157/12/0783 до договору, відповідно до якого застраховано транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (відповідно до п.10 договору).

Згідно п. 5 договору транспортний засіб застраховано, в тому числі, на випадок дорожньо-транспортної пригоди, а також встановлена безумовна франшиза - 1 740, 65 грн.

Строк дії договору встановлений з 21.12.2012 до 20.12.2015 (п. 8 додатку).

15.08.2015 у місті Івано-Франківську сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та транспортного засобу Mazda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, якого визнано в скоєнні ДТП.

Як наслідок, у позивача виник обов'язок виплатити страхове відшкодування, як передбачено договором.

Господарськими судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору та на підставі страхового акту від 08.09.2015 № КА-6710, позивачем перераховано 49 640, 87 грн. на рахунок ТОВ "АЛЕКС-ІФ", що підтверджується платіжним дорученням 08.09.2015 № 16704.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання страховика за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів перед страхувальником у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 352 ГК України встановлено, що страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 990 ЦК України зазначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта.

Розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу та/або додаткового обладнання, зазначених у розділі 12 частини 2 договору, що підтверджують розмір спричиненого збитку. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір страхової суми за договором (п. 13.1. договору).

Пунктом 13.2. договору передбачено, що в разі настання страхових випадків, зазначених в п.п. 2.1.1 б)-е) частини 2 договору, а також в разі завдання збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу, які він отримав під час, внаслідок або після викрадення застосовується безумовна франшиза, зазначена в додатку, в залежності від обраних умов страхування, а страхове відшкодування розраховується за формулою.

Страхове відшкодування виплачується без урахування фізичного зносу (п. 5 додатку).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після виплати страхового відшкодування до позивача перейшло право вимоги щодо сплати шкоди в розмірі виплаченого страхового відшкодування - 49 640,87 грн. до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України, діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб та є джерелом підвищеної небезпеки.

За ч. 2 вказаної норми шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Наявність вини у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження застрахованого транспортного засобу, підтверджена постановою Монастирського районного суду Тернопільської області від 15.09.2015 у справі № 603/599/15-п.

Частиною 2 ст. 1198 ЦК України встановлено, що шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

З наведеного вбачається, що незалежно від джерела виникнення права позов щодо відшкодування збитків подається до особи, відповідальної за завдані збитки, проте враховуючи те, що цивільна відповідальність винної особи застрахована, позов може бути заявлений також і до юридичної особи, яка застрахувала відповідальність власника транспортного засобу, зокрема, до відповідача у даній справі - ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп".

Отже особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Колегія суддів погоджується із вище зазначеним висновком господарських судів попередніх інстанцій, що після виплати страхового відшкодування за завдану внаслідок ДТП шкоду до позивача перейшло право вимоги у розмірі виплаченого страхового відшкодування - 49 640,87 грн. до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Також, господарські суди дійшли правомірного висновку, що відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку, заподіяну внаслідок ДТП майну третьої особи, обов'язок страховика. Відшкодування здійснюється у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Пунктом 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 9.1. ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Отже, полісом цивільно-правової відповідальності обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4794737 встановлена франшиза у розмірі 1 000,00 грн., а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн.

Попри те, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Княжа" відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АЕ/4794737, строк дії з 13.08.2015 по 12.08.2016, страхувальник ОСОБА_6, забезпечений транспортний засіб автомобіль Mazda, державний реєстраційний номер НОМЕР_2).

Так, пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно, доводи касатора, що розрахунок розміру позову відновлювального ремонту автомобіля має бути здійснено з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу не ґрунтується на фактичних обставинах справи з огляду на наступне.

Згідно норм ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" слідує, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у розмірі понесених витрат), що виключає будь-яку залежність вказаного розміру від оцінки відновлювального ремонту та коефіцієнту зносу.

Крім того, додатком № 28-0199-0157/12/0783 від 21.12.2012 до договору, при виконанні якого у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування, встановлено, що знос на запасні частини та деталі, що підлягають заміні внаслідок настання страхового випадку, не вираховується.

Законом України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про суму відшкодування, обґрунтовано виходили з того, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, що становить 1 000,00 грн., згідно Полісу № АЕ/4794737 (абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Суди встановили часткове погашення страхового відшкодування в розмірі 30 152, 00 грн.

Відтак, висновок судів щодо стягнення 18 488,68 грн. страхового відшкодування є обґрунтованим, та таким, що відповідає матеріалам справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішення та постанови, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову скаржник в касаційній скарзі посилається на незастосування судами до спірних правовідносин положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині врахування зносу.

Проте, як вбачається з преамбули, зазначений Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Розділ ІІІ Закону, яким передбачено порядок здійснення страхового відшкодування, регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком.

Для позивача відповідач у справі не є страховиком у розумінні Закону, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування". Крім того, позивач та його страхувальник не перебувають в договірних правовідносинах з відповідачем, сам позивач не є учасником ДТП.

З правового аналізу норм ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" слідує, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у розмірі понесених витрат), що виключає будь-яку залежність вказаного розміру від оцінки відновлювального ремонту та коефіцієнту зносу. Крім того, додатком № 28-0199-0157/12/0783 від 21.12.2012 до договору, при виконанні якого у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування, встановлено, що знос на запасні частини та деталі, що підлягають заміні внаслідок настання страхового випадку, не вираховується.

Посилання в касаційній скарзі на судові рішення Вищого господарського суду України у справах №№ 922/4955/15, 910/29270/15, 910/30981/15, 910/3772/16 та на постанову Верховного Суду України від 02.02.2015 у справі № 6-691цс-15, які, на його думку, прийняті за результатами розгляду аналогічних спорів не може бути прийнято судом до уваги, оскільки обставини у вказаних справах є іншими, ніж ті, які були встановлені при розгляді даної справи. Так, у даній справі, судами встановлено, що договір між позивачем та його страхувальником передбачає, що страхове відшкодування здійснюється без урахування фізичного зносу. Натомість, з текстів судових рішень, на які посилається скаржник, подібних обставин при розгляді вказаних справ судами не встановлено.

Також, колегія вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що розрахунок зносу транспортного засобу здійснюється відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, згідно з пунктом 7.38 якої, значення коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з пунктом 1.6 вказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки, а зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Volkswagen Polo Sedan, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2012 (а.с.12), а отже на момент дорожньо-транспортної пригоди строк його експлуатації не перевищував сім років, тому відсутні підстави для вирахування зносу відповідно до вимог вказаної Методики.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/4666/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М.В Данилова

О.М. Сибіга