ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2016 року Справа № 916/5073/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 (головуючий суддя Головей В.М., судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.)у справі№ 916/5073/15 Господарського суду Одеської області за позовомПублічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "БЛЕК СІ РІЕЛТІ ГРУП" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБУДСПЕЦТЕХ"),третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець",прозвернення стягнення на предмет іпотеки,за участю представників: позивачаКрячковська І.М., Куренний С.В., відповідачаНовікова Т.О.,третьої особине з'явились, В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2016 у справі №916/5073/15 позов задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності за позивачем на нерухоме майно згідно з 11-ма договорами іпотеки (від 21.06.2013, від 29.04.2013, від 27.04.2013, від 27.04.2013, від 27.04.2013, від 29.04.2013, від 29.04.2013, від 29.04.2013, від 15.07.2011, 19.12.2011, від 19.12.2011) в рахунок часткового погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44ЮО від 15.07.2011, укладеним між ПрАТ "ФК "Чорноморець" та банком в розмірі 44.074.466,65 дол. США і 46.608.814,15 грн., з яких: загальна заборгованість за кредитною лінією 36.773.937,32 дол. США, з них прострочена 36.773.937,32 дол. США; проценти за користування кредитною лінією 7.300.529,33 дол. США, що нараховані за період з 15.07.2014 по 15.12.2015; 16.637.067,93 грн. пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, що нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015; 29.971.746,22 грн. пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, що нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2016 скасовано, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 16 ЦК України, ст.ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 41, 43, 82, 111-28 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду, дійшов помилкового висновку про те, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання права власності на нього відповідно до пп. 6.4, 6.4.1 іпотечних договорів може бути здійснено лише у позасудовому порядку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.07.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК" (банк), та Приватним акціонерним товариством "Футбольний клуб "Чорноморець" (позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО, за умовами п. п. 1.1, 1.5 якого, у редакції згідно з договором про внесення змін № 6 від 26.04.2013, банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надати позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язався використати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5. цього договору (проведення реконструкції центрального стадіону "Чорноморець": за адресою м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 та поповнення обігових коштів).

В редакції договору про внесення змін № 11 від 31.03.2014 сторонами договору про відкриття кредитної лінії було зазначено про те, що кредитна лінія не є відновлюваною.

Положеннями п. 1.2 договору про відкриття кредитної лінії сторонами визначався ліміт кредитної лінії і графік погашення кредиту. Відповідно до п. 1.4 договору, у редакції договору про внесення змін № 6 від 26.04.2013, останній день дії кредитної лінії - 30.06.2018.

З урахуванням положень п. п. 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 договору про відкриття кредитної лінії, у редакції договору про внесення змін №6 від 26.04.2013, сторонами було погоджено, що позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.

Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1-6.2 цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше трьох робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під "періодом" сторони розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.

На виконання умов договору про відкриття кредитної лінії банком було перераховано позичальнику суму кредитних коштів у розмірі 45.968.758,67 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами та випискою з особових рахунків за період з 15.07.2011 по 15.12.2015.

Крім цього з метою забезпечення зобов'язань, взятих на себе ПрАТ "ФК "Чорноморець" як позичальником за умовами договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44ЮО від 15.07.2011, ТОВ "БЛЕК СІ РІЕЛТІ ГРУП" (найменування якого змінено на ТОВ "УКРБУДСПЕЦТЕХ") (іпотекодавець) було укладено з банком (іпотекодержатель) 11 іпотечних договорів (від 21.06.2013, від 29.04.2013, від 27.04.2013, від 27.04.2013, від 27.04.2013, від 29.04.2013, від 29.04.2013, від 29.04.2013, від 15.07.2011, 19.12.2011, від 19.12.2011), на підставі яких заявлено позовні вимоги у справі. Предметом іпотеки визначено нерухоме майно у м. Одесі.

Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 19.01.2016 №51772039 спірні об'єкти нерухомого майна перебувають у власності відповідача, а права іпотекодержателя даного майна зареєстроване за банком.

Відповідно до ст. 2 зазначених вище договорів іпотеки предметами іпотеки забезпечувались зобов'язання іпотекодавця, що випливають з основного договору та можуть виникнути у майбутньому за основним договором, зокрема, але не обмежуючись зобов'язаннями, що полягають у поверненні кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, сплаті комісійної винагороди, зобов'язань, що полягають у відшкодуванні збитків за основним договором, зобов'язань зі сплати штрафних санкцій за основним договором.

З урахуванням положень п. 6.2 ст. 6 іпотечних договорів іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання боржником будь-якого із зобов'язань, зазначених у ст. 2 іпотечних договорів, воно (вони) не буде (будуть) виконане (виконані) належним чином. Відповідно до п. 6.3 ст. 6 іпотечних договорів іпотекодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов'язань, зазначених у ст. 2 іпотечних договорів, а якщо його вимога не буде задоволена в 30-денний строк - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Зі змісту положень п. 6.4 ст. 6 іпотечних договорів вбачається, що у разі настання випадків, передбачених п. п. 6.2, 6.3 іпотечних договорів, іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом, зокрема, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, визначеному чинним законодавством України.

15.07.2015 банком було надіслано на адресу відповідача та третьої особи 11 повідомлень-вимог, датованих 14.07.2015, в яких зазначалось про невиконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" своїх зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44ЮО від 15.07.2011 щодо повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом і пені та вимагалось від іпотекодавця - ТОВ "БЛЕК СІ РІЕЛТІ ГРУП" протягом 30-денного строку усунути порушення умов кредитного договору - погасити заборгованість. Як вбачається з залучених до матеріалів справи копій поштових повідомлень про вручення, зазначені повідомлення-вимоги були отримані іпотекодавцем 27.07.2015.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання позичальником кредитних зобов'язань, а також наявність правових підстав для застосування ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки останні не виключають можливості звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, виходив з того, що сторони іпотечних договорів визначили, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання права власності на нього може бути здійснено лише у позасудовому порядку (п. п. 6.4, 6.4.1 іпотечних договорів).

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Проаналізувавши положення ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16 та від 26.10.2016 у справі № 6-1625цс16.

При цьому Верховний Суд України зазначив, що при вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Як встановлено судами, відповідно до п. 6.4 ст. 6 іпотечних договорів у разі настання випадків, передбачених п. п. 6.2, 6.3 іпотечних договорів, іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом, зокрема, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, визначеному чинним законодавством України.

У свою чергу положеннями 6.4.1 іпотечних договорів сторони конкретизували умови та порядок переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно з пп. 6.4.1 іпотечних договорів у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. До іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки на 31-й календарний день з дати, яка підтверджує вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність за умови, що до цього терміну іпотекодержателю не буде повернуто (сплачено) заборгованість за усіма зобов'язаннями, зазначеними у ст. 2 іпотечних договорів в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого призначає іпотекодержатель.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди виходили виключно з того, що позивачем не було дотримано встановленого вище порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Однак судами не було встановлено причин недотримання банком встановленого, в т. ч. договорами, порядку (з урахуванням правил, визначених ст. ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку"), а також фактичних обставин щодо його реалізації, зокрема того, які конкретні дії вчинялись (чи не вчинялись) сторонами спору для врегулювання спірних правовідносин з погашення заборгованості, в т.ч. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, судами не було встановлено наявності чи відсутності згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

Відповідно, суди не встановили і того, який саме спосіб захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає застосуванню до спірних правовідносин: судовий (на підставі рішення суду) чи позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

При цьому судами не надано оцінки тому, чи є положення пунктів 6.4 (6.4.1) іпотечних договорів, що передбачають передачу іпотекодержателю права власності, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Враховуючи вищезазначене, для правильного вирішення даної справи судам слід також було з'ясувати, чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чи відмінний на даний час обсяг майна від того, що передавалося в іпотеку відповідно до вищезазначених договорів, та чи встановлено його теперішню ринкову вартість.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 у справі № 6-1685цс16.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Однак суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, а отже дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у справі № 916/5073/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков судді О.А. Кролевець О.В. Попікова